Постанова № 41904526, 10.12.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/2415/14

Категорія: 8.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року у справі за поданням Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_2

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що працівники ДПІ не були допущені до проведення фактичної перевірки з питань дотримання порядку проведення розрахунків, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів платника податків, за наявності передбачених законом підстав та необхідних документів, оформлених належним чином. А, відтак, на забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань, ДПІ прийнято рішення про застосування адміністративного арешту платника податків.

Відповідач заперечень не надав, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно.

В судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року подання Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задоволено. Підтверджено обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (НОМЕР_1), застосованого рішенням Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 14.08.2014 року.

Не погодившись з таким рішенням фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що на підставі направлень, виданих Головним управлінням Міндоходів у Миколаївській області від 27.06.2014 року № 536/14-29-03-01-36 та № 535/14-29-03-01-36, згідно п.п.80.2.3 п.80.2 ст.80, п.82.3 ст.82 Кодексу та відповідно до наказу Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 27.06.2014 року № 400 «Про проведення фактичної перевірки» ФОП ОСОБА_2

01.07.2014 року головним державним ревізором-інспектором Крамар Г.З та головним державним ревізором-інспектором Шелестом А.О. ГУ Міндоходів у Миколаївській області, з метою проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2 з питань здійснення контролю за дотриманням порядку здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів здійснено вихід за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево, пр. Курортний, 16.

Копію наказу на проведення перевірки та направлення на проведення перевірки було пред'явлено особисто офіціанту ОСОБА_5, яка працює та здійснює розрахункові операції у ФОП ОСОБА_2 Отримати копію наказу на проведення перевірки та направлення на проведення перевірки офіціант відмовилася, про що складено Акт відмови від підписання направлення на проведення перевірки від 01.07.2014 року та повідомила про недопуск до проведення перевірки.

У зв'язку з недопуском до проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2 з метою здійснення контролю за дотриманням порядку здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів платника податків перевіряючими було складено Акт від 01.07.2014 року № 0044/14/29/07/НОМЕР_1 про відмову у допуску до проведення фактичної перевірки.

Рішенням Жовтневої ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 14.08.2014 року застосовано умовний адміністративний арешт майна ФОП ОСОБА_2 з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задовольнити подання Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що переверяючими було дотримано вимоги ст. 81 Податкового кодексу України щодо умов та порядок допуску до перевірки та її проведення, а ФОП ОСОБА_2, в свою чергу, в порушення вимог Податкового законодавства, безпідставно відмовлено перевіряючим у допуску для проведення фактичної перевірки, а, відтак, на думку суду першої інстанції, вимоги, викладені у поданні щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, обґрунтовані та належать задоволенню.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 75.1.3 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Вимогами п.80.1 ст.81 ПК України передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи), а п.80.5 ст.80 ПК України визначено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно з вимогами статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 ст.81 ПК України визначено порядок проведення перевірки, перелік документів, які повинні бути пред'явлені перевіряючими при проведенні документальної або фактичної перевірки.

Так, згідно вищезазначеної норми, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

Таким чином, виходячи з аналізу вищеперелічених норм ПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що єдиною підставою для недопуску до проведення перевірки є непред'явлення контролюючим органом наказу, направлення, посвідчення службової особи або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом (п. 81.1 ст. 81 ПК України).

Діючим Податком Кодексом України, п.16.1.9 ст.16 передбачений обов'язок платника податків не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законі вимоги такої посадової особи; Допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.(п.16.1.13 ст.16).

Як було встановлено, наказ та направлення на перевірку складені у повній відповідності з вимогами ст.81.1 ПК України. Таким чином, колегія суддів вважає, що направлення на перевірку та наказ на проведення перевірки на день вручення їх уповноваженому працівнику відповідача, були належним чином оформлені, відмова від підписання направлення на перевірку зафіксована актом від 01.07.2014 року, що є підставою для початку проведення перевірки, відповідно до вимог ст.81.1. абз. 8 ст. 81 ПК України.

Однак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи невірно застосовані норми матеріального права - ст.ст. 75, 94 ПК України.

Так, відповідно до вимог п.94.1 ст.94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до вимог п.п. 94.2.3. п. 94.2. ст.94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Пункт 94.6 ст.94 Податкового кодексу України визначає, що керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 568.

На відміну від документальної перевірки фактична перевірка визначена вимогами п.75.1.3. ст.75 ПК України, де фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Отже, поняття документальної та фактичної перевірки не співпадають за змістом, ці перевірки є різними за суттю та предметом тощо. Разом з цим вимогами п.п.94.2.3. п.94.2. ст.94 ПК України передбачено застосування адміністративного арешту майна тільки у випадку якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки.

При цьому згідно з п.94.10. ст.94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом, а припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту (п.п. 94.19.7. п. 94.19. ст. 94 ПК України).

Тож, в даному випадку арешт не може бути застосовано, а його обґрунтованість не може бути підтверджено, оскільки йдеться про фактичну перевірку. Разом з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував до фактичної перевірки наслідки, передбачені законом для документальної. Колегія суддів вважає, що вимоги п. 94.2.3 ст. 94 ПК України відносяться виключно до документальних перевірок, інакше вона мала б додаткові застереження щодо будь-яких перевірок чи інших видів перевірок.

З огляду на наведене, колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що слід задовольнити подання Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Позивач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтували її.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року скасувати, прийняти у справі нову постанову якою відмовити у задоволенні подання Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 11.12.2014 року.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький