Ухвала суду № 41904510, 09.12.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року Справа № 7354/14/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-АДВАНС» на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-АДВАНС» до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області, треті особи гаражний кооператив «Соколи» та ОСОБА_1, про визнання недійсним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

10.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Х-АДВАНС» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області (далі - Реєстраційна служба), у якому просило: визнати недійсним та скасувати рішення відповідача від 31.05.2013 №2750830 про проведення державної реєстрації прав власності за ОСОБА_1 на гараж №68, ряд №1, ділянка №2, що розташований у гаражному кооперативі «Соколи» (далі - ГК) у м.Івано-Франківську, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №71972026101 (далі - Рішення); зобов'язати Реєстраційну службу забезпечити внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на вказаний гараж.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року в справі №809/1105/14 позовну заяву залишено без розгляду.

Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржило ТОВ, яке покликаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Залишаючи без розгляду позовну заяву в справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив встановлений ст.99 КАС України строк для звернення до суду без поважних причин, а тому застосуванню підлягає ст.100 КАС України.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.107 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Так, згідно ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

В силу вимог ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Із вищенаведеного вбачається, що законодавець чітко передбачив можливість особи в шестимісячний строк оскаржити рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень в разі порушення таким його прав, свобод та інтересів, а також можливість поновлення такого строку в разі його пропуску з поважних причин.

Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне оскарження відповідних дій, бездіяльності та рішень органів владних повноважень (або його посадових, службових осіб) у публічно-правових відносинах, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених та наявних доводів.

Як вбачається із матеріалів справи, оскаржуване Рішення прийнято відповідачем 31.05.2013, та оскаржене позивачем лише 10.04.2014.

Однак, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що пропуск позивачем строку звернення до суду не є і не може бути безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду якщо позивач навів поважні причини такого пропуску.

Більше того, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки поверхнево з'ясував істотні обставини справи, та належним чином не перевірив, коли саме позивач дізналася про оскаржуване Рішення, враховуючи при цьому його покликання на Інформаційну довідку з Державного реєстру від 10.10.2013 (а.с.6-7 т.1).

Згідно ч.4 ст.11 КАС України, суд вживає передбаченні законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

В силу ч.2 ст.100 КАС України, позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Так, апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи немає жодного належного та допустимого доказу того, що ТОВ було відомо про наявність Рішення до 10.10.2013, тобто до дати формування Інформаційної довідки з Державного реєстру.

Покликання ГК на те, що відповідно до заяви ТОВ від 03.07.2013 №833, останнє фактично підтверджує, що йому відомо про наявність, зокрема оскаржуваного Рішення, на думку апеляційного суду є голослівними та не заслуговують на увагу, оскільки така заява може лише підтверджувати обізнаність позивача про порушення його прав, однак не свідчить про те, що йому відомо було яким рішенням чи щодо якого об'єкта таке порушення мало місце.

Окрім того, відповідно до долучених листів Реєстраційної служби від 25.07.2013 №1318/05.1-981 (а.с.226 т.1) та від 12.09.2013 №10540/032-594 (а.с.228 т.1) остання з посиланням на ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» фактично відмовила ТОВ у наданні будь-якої інформації, зокрема, інформації, яка б підтверджувала чи спростовувала факт наявності будь-якого рішення, в тому числі й оскаржуваного.

Також, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи суду першої інстанції про те, що матеріалами адміністративної справи №809/2883/13-а підтверджується те, що позивачу було відомо про Рішення, оскільки у ній відсутні відомості про останнє, а позивачем лише після отримання Інформаційної довідки з Державного реєстру 10.10.2013 було уточнено позовні вимоги, що додатково підтверджує те, що йому не було відомо про будь-яке рішення відповідача яким порушувалися його права до вказаної дати.

Відтак, вказане свідчить, що висновки суду першої інстанції про обізнаність ТОВ щодо наявності оскаржуваного Рішення або про можливість дізнатися про таке ще в липні 2013 року, здійснені лише на припущеннях які не можуть бути покладені в основу судового рішення, а відповідно не можуть бути причиною позбавлення ТОВ права на доступ до суду.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, апеляційний суд вважає, що в суду першої інстанції не було правових підстав для висновку про те, що ТОВ пропущено без поважних причин встановлений ст.99 КАС України строк для звернення до адміністративного суду.

Більше того, слід зазначити, що відповідно до положень ст.55 Конституції України держава кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно до ч.4 ст.6 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Частиною 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно висновків, викладених у п.п.23,25 Рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином не досліджено питання пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом у зв'язку із чим такий прийшов до передчасного висновку про залишення позовної заяви ТОВ без розгляду, чим фактично позбавив його можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його права на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані ст.6 КАС України.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до цього ж суду для продовження її розгляду по суті.

Керуючись ст.ст.195, 197, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-АДВАНС» задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін