Ухвала суду № 41904479, 11.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13545/14 Головуючий у 1-й інстанції:Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

11 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, треті особи: Нікопольське комунальне підприємство «Нікопольтеплоенерго», Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про визнання протиправною та скасування вимоги від 05.06.2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2014 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 05.06.2014 року Відділом примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області винесено вимогу №2314/10322 державного виконавця в порядку ст. 5, ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою позивача зобов'язано негайно з моменту отримання даної вимоги усунути порушення законодавства про виконавче провадження, допущені ПАТ «Укрсоцбанк», шляхом перерахування відділу за рахунок власних коштів ПАТ «Укрсоцбанк» сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерего» №26006011163216 за період з 03.02.2014 року по 11.03.2014 року. Одночасно, в даній вимозі зазначається про необхідність особисто з'явитись 17.06.2014 року до відділу з метою надання доказів виконання даної вимоги, пояснень, відповідей на питання, у тому числі, стосовно причин руху коштів НКП «Ніколопольтеплоенерго» на рахунку №26006011163216 у ПАТ «Укрсоцбанк», необхідних для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності за порушення законодавства про виконавче провадження.

Вважаючи таку вимогу державного виконавця протиправною та такою, що винесена з порушенням чинного законодавства, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просив суд її скасувати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана вимога винесена суб'єктом владних повноважень у відповідності та на підставі норм чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Конституцією України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

У статті 1 вказаного Закону зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначені обов'язки і права державних виконавців. Згідно з частиною 1 вказаної правової норми, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З сукупного аналізу абз.1 ч. 2 та п.п. 5, 6 ч. 3 ст. 11 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право, серед іншого, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Стаття 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Колегія суддів звертає особливу увагу, що вказана норма Закону передбачає, що арешт поширюється на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника від 14.02.2013 року, відповідно до якої постановлено накласти арешт на кошти, що містяться на рахунках банківських установ (в тому числі і Нікопольській філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» №26081100048752 та №26033100048001) та належать боржнику (НКП «Ніколопольтеплоенерго»). Дана постанова направлена позивачу супровідним листом №123/4/33626 від 14.02.2013 року та отримана позивачем 20.02.2013 року.

Одночасно, відповідно до супровідного листа виконавчої служби №123/4/33626 від 14.02.2013 року, позивачу роз'яснено положення ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Крім того, 03.03.2014 року відповідачем винесено постанову про арешт коштів, відповідно до якої накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках в Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» та належать боржнику (НКП «Ніколопольтеплоенерго»).

Водночас, п. 10.1 Інструкції Національного банку від 21.01.2004 року, №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (далі по тексту - Інструкція №22) передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до ст.1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом. Банк приймає до виконання постанову державного виконавця та/або рішення суду, які доставлені до банку самостійно державним виконавцем, слідчим, представником суду, органу державної податкової служби або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є суд, державний виконавець, слідчий, орган державної податкової служби.

В п. 10.2 та п. 10.4 Інструкції №22 передбачено, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків. Банк, у якому відкрито рахунок/рахунки клієнта, уживає заходів щодо забезпечення виконання документа про арешт коштів після отримання документа про арешт коштів.

Колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції щодо недоцільного посилання позивача про не прийняття до виконання постанови відповідача від 14.02.2013 року про арешт коштів боржника до виконання, оскільки ні положеннями Закону України «Про виконавче провадження», ні Закону України «Про банки і банківську діяльність», ні Інструкції №22, ні іншого нормативно-правового акту не передбачено право банківської установи не приймати до виконання постанову державного виконавця про арешт коштів боржника.

Враховуючи вказане, постанова від 14.02.2013 року про арешт коштів була діюча, і позивач зобов'язаний був її виконувати, в тому числі і дотримуватись положень п.10.10 Інструкції №22, відповідно до якої у разі закриття рахунку за ініціативою клієнта, у випадках реорганізації чи ліквідації юридичних осіб або з ініціативи банку арешт, накладений на кошти, не припиняється і документ про їх арешт продовжує обліковуватися за відповідним позабалансовим рахунком.

Крім того, суд критично ставиться до посилання позивача, що оскільки рахунок №26006011163216 був відкритий НКП «Ніколопольтеплоенерго»лише 27.01.2014 року, тому на нього не поширюється обов'язок зупинення видаткових операцій.

Так, ч. 4 ст.6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що у разі відкриття рахунка клієнтом, щодо якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, банк зупиняє видаткові операції з такого рахунка на суму обтяження та повідомляє державному виконавцеві про відкриття рахунка.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, позивач жодних дій щодо зупинення видаткових операцій не вчинив, кошти з рахунку №26006011163216 перераховував, про що свідчить виписка по особовому рахунку.

Таким чином, колегія суддів погоджується із позицією виконавчої служби про протиправність не зупинення позивачем видаткових операцій НКП «Ніколопольтеплоенерго» на рахунку №26006011163216, що відкритий у ПАТ «Укрсоцбанк».

Відповідно до пп. 32.3.1 п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. Аналогічна за змістом норма визначена в п.2.36 Інструкції №22, зокрема якщо з вини банку кошти зараховані на рахунок неналежного отримувача, то банк зобов'язаний одразу після виявлення своєї помилки перерахувати ці кошти на рахунок отримувача, якому вони призначалися, але внаслідок помилки банку не були зараховані.

В п. 1.23 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. При цьому, п.1.23 ст.1 Закону №2346 передбачено, що неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Оскільки, кошти з рахунку НКП «Ніколопольтеплоенерго» №26006011163216, що відкритий у ПАТ «Укрсоцбанк» списані саме з вини позивача, тому оскаржувана вимога в частині зобов'язання перерахувати кошти за рахунок власних коштів банку є правомірною та обґрунтованою.

З огляду на вказані норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що ПАТ «Укрсоцбанк» на виконання постанови відповідача від 14.02.2013 про арешт коштів боржника ВП №32629301, зобов'язаний був зупинити видаткові операції на рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» з моменту його відкриття.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.