Ухвала суду № 41903948, 27.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2014 р. м. Київ К/800/30315/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., Юрченко В.П., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Лан» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року

у справі № 2а-344/10/2470

за позовом Закритого акціонерного товариства «Лан»

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

за участю Прокуратури Чернівецької області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Закрите акціонерне товариство «Лан» (надалі також - позивач, ЗАТ «Лан» ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень рішень від 10 червня 2009 року №№0000910231/0 та 2403540350/0, від 6 липня 2009 року за №№0000910231/1 та 2403540350/1 та від 19 серпня 2009 року за №№ 0000910231/2 та 2403540350/2.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано вищезазначені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року апеляційні скарги Прокуратури Чернівецької області та ДПІ задоволено. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ЗАТ «Лан» відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року та залишити в силі постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 340 000,50 грн., в тому числі за основним платежем - 226667,00 грн. та 113333,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та з податку на додану вартість у розмірі 324 799,50 грн., в тому числі основний платіж - 216533,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 108 266,50 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 27 травня 2009 року №2040/23-1/30892100, про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2007 рік на 226 667,00 грн.; підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за 2007 рік на 216 533,00 грн.

Підставою для донарахування грошового зобов'язання став висновок відповідача про безпідставне відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Інтерпроф-будсервіс» у зв'язку із тим, що відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 січня 2009 року №2-1308/09 статут ТОВ «Інтерпроф-будсервіс» визнано недійсним з часу проведення реєстрації, тобто з 7 лютого 2006 року та визнано недійсною нову редакцію статуту з часу проведення державної реєстрації змін до установчих документів - з 2 вересня 2008 року.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із не вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту5.3 статті 5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи з положень пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

У відповідності до вимог підпункту 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (підпункт 7.2.6 пункту7.2 статті 7 Закону).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також, у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ЗАТ «ЛАН», в особі голови правління ОСОБА_4 (замовник) та ТОВ «Інтерпроф-будсервіс», в особі директора товариства ОСОБА_5 (виконавець), було укладено усні угоди на виконання будівельних робіт та надання інформаційних послуг.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій із ТОВ «Інтерпроф-будсервіс» надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти про надання інформаційно-консультативних послуг, податкові накладні, платіжні дорученнями.

Роблячи висновок про безпідставність позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем в повному обсязі не доведено реальність господарських операцій з вищезазначеним контрагентом у зв'язку із тим, що в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) не зазначено дати надання послуг, розшифровка інформаційно-консультаційних, будівельних послуг, розрахунки вартості за надані послуги, які складені на підставі зазначених обсягів реалізації товарів тощо, що підтверджує отримання інформаційних та будівельних послуг та необхідність їх використання у власній господарській діяльності. В обгрунтування своєї позиції суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність у первинних документах за результатами виконання договорів про надання послуг (виконання робіт) інформації про конкретні послуги, надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру позбавляє можливості дійти висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання їх підприємством у власній господарській діяльності.

В той же час, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

З метою податкового обліку господарські операції повинні оформлюватися первинними документами, зміст яких має відповідати законодавчим вимогам, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), є одним із доказів вчинення господарської операції, в той же час, відсутність у вказаному первинному документі розгорнутої інформації про конкретні послуги, надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру самі по собі не можуть свідчити про фактичне ненадання послуг.

Суд апеляційної інстанції повною мірою не дослідив надані позивачем докази, а саме звіти про надання інформаційно-консультативних послуг, що були оформлені ТОВ «ІнтерпрофБудсервіс» (том 1, а.с. 126 -149), а також надані позивачем докази на підтвердження фактичного використання наданих послуг у господарській діяльності та наявності у господарських операціях ділової мети, без дослідження яких у сукупності висновки про не надання інформаційно-консультативних послуг ТОВ «ІнтерпрофБудсервіс» є необґрунтованими.

Разом з тим, суд першої інстанції, на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з надання інформаційно-консультативних послуг між позивачем та його контрагентом та використання позивачем наданих послуг у господарській діяльності .

При цьому, суд першої інстанції, зазначив, що визнання недійсними установчих документів ТОВ «ІнтерпрофБудсервіс» та подальше анулювання свідоцтва відповідно до рішення від 16 січня 2009 року Голосіївського районного суду м. Києва у цивільній справі №2-1308/09, самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації товариства до моменту виключення її з державного реєстру та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Така позиція суду першої інстанцій ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах, зокрема висловленій у постановах від 13 січня 2009 року по справі №21-1578во08 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 3060678) та від 31 січня 2011 року по справі № 21-42а10 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14222189).

Також слід зазначити і те, що суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновки про порушення позивачем податкової дисципліни, послався на обставини, які встановлені рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 січня 2009 року, щодо непричетності ОСОБА_5, яка підписувала первинні документи, до господарської діяльності ТОВ «ІнтерпрофБудсервіс».

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми сторін звільнено від доказування обставин, що встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, яке набрало законної сили.

Як підтверджується матеріалами справи, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 січня 2009 року скасовано ухвалою Апеляційним судом м. Києва від 7 жовтня 2010 року, а відтак воно не є таким, що свідчить про преюдиційність обставин, що встановлені в ньому.

Крім того, як підтверджується матеріалами справи, в ході розгляду спору була проведена судово-економічна експертиза, за висновками якої не підтверджено викладені в акті перевірки ДПІ обставини допущення позивачем порушень податкової дисципліни.

Наведене в сукупності та взаємозв'язку свідчить про те, що суд першої інстанцій, правильно встановивши обставини справи, надавши їм вірну оцінку, зробив обґрунтований висновок про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем норм податкового законодавства при відображенні в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «ІнтерпрофБудсервіс».

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкового повідомлення-рішення, що скасоване судом першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Лан» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року скасувати.

Залишити в силі постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко