Постанова № 41901212, 12.12.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2014 р. Справа № 804/19732/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод-Ресурс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державна податкова інспекція в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.11.2014 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 09 грудня 2014 року, просить суд:

- визнати протиправним рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, яке оформлено листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, щодо розірвання в односторонньому порядку Договору «Про визнання електронних документів» укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс»;

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо не прийняття як податкової звітності декларації з ПДВ за вересень 2014 року з додатками до неї поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» засобами електронного зв'язку в електронній формі 17.10.2014 року;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийняти податкову звітність - декларацію з ПДВ за вересень 2014 року з додатками до неї поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» засобами електронного зв'язку в електронній формі датою її фактичного отримання, а саме: 17.10.2014 року;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відобразити показники податкової звітності декларації з ПДВ за вересень 2014 року з додатками до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» в картці особового рахунку з ПДВ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку Договору «Про визнання електронних документів» від 27.06.2013 року № 9038325197 укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс», яке оформлено листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, є протиправним, оскільки підстав для розірвання договору, вказаних у п.4 розділу 6 договору, не було. Позивач не змінював місця своєї реєстрації. Також позивач зазначає про те, що відповідач протиправно у своєму рішенні вказав про те, що податкова звітність, подана засобами телекомунікаційного зв'язку вважається не прийнятою, оскільки податкова декларація позивача з ПДВ за вересень 2014 року оформлена згідно норм Податкового кодексу України.

Ухвалою суду від 01.12.2014 року відкрито провадження у справі.

Позивач у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином факсограмою. Через відділ діловодства суду надав письмові заперечення на позовну заяву, у яких просив відмовити у задоволенні позову, оскільки рішенням, що оформлено листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, розірвано договір про визнання електронних документів від 27.06.2013 року № 9038325197, тому що позивач змінив місцезнаходження та не повідомив відповідача про це. Оскільки договір розірвано, то відповідач у листі № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року повідомив про те, що податкова звітність подана засобами телекомунікаційного зв'язку вважається не прийнятою. Окрім того, відповідач у письмових заперечення на позовну заяву наголосив на тому, що у податковій декларації позивача з ПДВ не вірно заповнено обов'язків реквізит, а саме: місцезнаходження, оскільки позивач фактично не знаходиться за вказаною адресою.

Третя особа у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Через відділ діловодства суду подала письмові заперечення на позовну заяву, у який просила суд відмовити у задоволенні позову, тому що позивачем не подавав до третьої особи податкову декларацію з ПДВ за вересень 2014 року. Позивач лише з 14.11.2014 року перебуває на обліку у третьої особи; до 14.11.2014 року позивач перебував на обліку як платник податків у відповідача.

Суд дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи встановив наступне.

Щодо підсудності справи Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Згідно ч.2 ст. 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

У відповідності до виписки з ЄДРПОУ станом на 26.11.2014 року позивач має зареєстроване місце знаходження у м. Дніпропетровську, вулиця Глобинська, буд. 2 офіс 207/2.

На підставі викладеного згідно статей 18 та 19 КАС України справа підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір «Про визнання електронних документів» від 27.06.2013 року № 9038325197.

Відповідачем прийнято рішення, яке оформлено листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, про розірвання в односторонньому порядку Договору «Про визнання електронних документів» від 27.06.2013 року № 9038325197 на підставі того, що заходами відповідача було встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням вказаним у розділі 7 договору.

Згідно частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Суд вважає Договір «Про визнання електронних документів» від 27.06.2013 року № 9038325197, укладений між позивачем та відповідачем, саме адміністративним договором у зв'язку з наступним.

У відповідності до інформаційного листа Верховного Суду України від 26 грудня 2005 року № 3.2.-2005 адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди. Якщо ж суб'єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм Цивільного кодексу України, під час укладання такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладання, то такий договір може бути цивільним (господарським), але не адміністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору, а кожний суб'єкт такого договору виступає як рівний один до одного.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові постанови від 29.05.2007 року, договір, укладений суб'єктом владних повноважень на реалізацію своєї компетенції у сфері управління, проте на підставі вільного волевиявлення, на засадах рівності сторін, відповідно до норм цивільного законодавства, є цивільним, а не адміністративним, оскільки за змістом цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування.

Таким чином, неодмінною стороною адміністративного договору відповідно до законодавства повинен бути суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави (територіальної громади), в її інтересах чи для забезпечення їх, а не для своїх власних потреб. У разі ж укладання цивільної угоди між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності, для задоволення власних потреб суб'єкта владних повноважень, то договірні відносини між сторонами ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Тому до адміністративних договорів не відносяться угоди, укладені за правилами Цивільного та Господарського кодексів України, інших актів цивільного або господарського законодавства.

Суд зазначає, що договір про визнання електронних документів укладено між сторонами у сфері податкових правовідносин, пов'язаних з порядком подання платником податків податкової звітності, а саме на підставі Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис", постанов КМ України від 26.05.2004 №680 і від 28.10.2004 №1452, та наказу ДПА України від 10.04.2008 №233, що не є предметом регулювання цивільного законодавства (ч.2 ст.1 ЦК України), то вказаний договір за своєю правової природою є адміністративним договором, а не господарським договором (господарським зобов'язанням).

У зв'язку з цим спір щодо розірвання Договору «Про визнання електронних документів» від 27.06.2013 року № 9038325197 підсудний адміністративним судам.

Згідно п.4 розділу 6 Договору «Про визнання електронних документів» від 27.06.2013 року № 9038325197 відповідач має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Як зазначено у рішенні відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку Договору «Про визнання електронних документів» укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс», яке оформлене листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, підставою для розірвання договору стала відсутність позивача за місцезнаходженням.

Як зазначено у Договорі «Про визнання електронних документів» від 27.06.2013 року № 9038325197 місцезнаходженням позивача є: 01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 49, прим.82, кв. 1.

Зі спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, який знаходиться у матеріалах справи, вбачається, що станом на 18.06.2014 року місце знаходженням позивача є: 01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 49, прим.82, кв. 1.

Позивач лише у листопаді 2014 року змінив місцезнаходження, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ станом на 26.11.2014 року та копією Статуту позивача, які знаходяться у матеріалах справи.

Таким чином, місцезнаходження позивача станом на 18.06.2014 року, тобто станом на день прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, не змінилось.

Згідно статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Відповідачем не надано суду доказів зміни позивачем свого місцезнаходження станом на 18.06.2014 року.

Повідомлення про відсутність позивача за місцезнаходженням та рішення про направлення державному реєстратору повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, що складено відповідачем, не є підставами для розірвання Договору «Про визнання електронних документів» від 27.06.2013 року № 9038325197, оскільки останні не вказані у договорі як підстави для його розірвання.

Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд вважає, що рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві оформлене листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, щодо розірвання в односторонньому порядку Договору «Про визнання електронних документів» укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» є протиправним.

Згідно п.10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 року «Про судове рішення у адміністративній справі» із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

За вказаних обставин суд згідно ч.2 ст.11 КАС України вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві оформлене листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, щодо розірвання в односторонньому порядку Договору «Про визнання електронних документів» укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс», оскільки це є необхідним для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Також судом під час розгляду справи встановлено, що позивач засобами електронного зв'язку направив відповідачу податкову декларацію з ПДВ з додатком 5 та 6 реєстром виданих та отриманих податкових накладних.

Вказані документи отримані відповідачем 17.10.2014 року, що підтверджується квитанціями № 1 та № 2, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Однак відповідач у рішенні, яке оформлено листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, зазначив про те, що податкова звітність, подана позивачем засобами телекомунікаційного зв'язку, вважається не прийнятою.

У відповідності до п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом;код виду економічної діяльності (КВЕД) ; код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником; фізичною особою - платником податків або його законним представником;

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку (п.48.5 ст. 48 ПК України).

Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією (п.48.7 ст. 48 ПК України).

Згідно п.46.1 ст. 46 ПК України додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Судом встановлено, що декларація з ПДВ за вересень 2014 року з додатком 5 та 6, екземпляр який здано відповідачу, містить всі необхідні реквізити передбачені п.48.3 ст. 48 ПК України.

Судом на підставі виписки з ЄДРПОУ, копія якої знаходиться у матеріалах справи, встановлено, що місцезнаходженням позивача станом на 17.10.2014 року було: 01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 49, прим.82, кв. 1. Дана адреса зазначена також і поданій до відповідача податковій декларації.

Згідно п.49.10 ст. 49 ПК України відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених статтею 49 ПК України передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Згідно п.49.11 ПК України у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 року № 1503/12/13-12 «Щодо відмови у прийнятті податкових декларацій» Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Суд зазначає, що лист відповідача № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року не містить фрази про відмову у прийнятті податкової декларації платника податків, а у ньому зазначається, що податкова звітність вважається не прийнятою, що надіслана засобами телекомунікаційного зв'язку.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не прийняв саме повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації, чим порушив пункт 49.11 статті 49 Податкового кодексу України.

Таким чином, відповідач під час складання листа № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року діяв не у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, і тим самим порушив пункт1 частини 3 статті 2 КАС України, якою передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень повинні бути прийняті (вчинені), зокрема, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до п.10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 року «Про судове рішення у адміністративній справі» скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Враховуючи те, що судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача оформлене листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, то останнє не породжує жодних правових наслідків з моменту прийняття.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 року № 1503/12/13-12 «Щодо відмови у прийнятті податкових декларацій» вказано про те, що вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою варто розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.

Резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

За вказаних обставин суд розглядає позовні вимоги: визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо не прийняття як податкової звітності декларації з ПДВ за вересень 2014 року з додатками до неї поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» засобами електронного зв'язку в електронній формі 17.10.2014 року; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийняти податкову звітність - декларацію з ПДВ за вересень 2014 року з додатками до неї поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» засобами електронного зв'язку в електронній формі датою її фактичного отримання, а саме: 17.10.2014 року, як вимогу про визнання протиправним не прийняття податкової звітності, поданої платником податків на певну дату.

Згідно ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі заявлених позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене, а також те, що позивачем не коректно сформовано позовні вимоги у позовній заяві, то суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, та визнати протиправним не прийняття Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс», яке оформлено листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, та визнати податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2014 року з додатками 5 та 6 Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» такою, що подана у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 17 жовтня 2014 року.

Суд також вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу: зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відобразити показники податкової декларації з ПДВ за вересень 2014 року з додатками 5 та 6 до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» в картці особового рахунку з ПДВ, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності та відображені податковим органом у картці особового рахунку платника податків.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України у разі якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, яке оформлене листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року, щодо розірвання в односторонньому порядку Договору «Про визнання електронних документів» від 27.06.2013 року № 9038325197 укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс».

Визнати протиправним не прийняття Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс», яке оформлено листом № 28274/10/26-55-10-02-10 від 18.06.2014 року.

Визнати податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2014 року з додатками 5 та 6 Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» такою, що подана у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 17 жовтня 2014 року.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відобразити показники податкової декларації з ПДВ за вересень 2014 року з додатками 5 та 6 до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» в картці особового рахунку з ПДВ.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» судовий збір у розмірі 36,54 гривень.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 12.12.2014 року Суддя З оригіналом згідно Помічник судді С.В. Златін С.В. Златін Р.Ю. Ричка