Ухвала суду № 41901058, 08.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року м. Київ К/800/28836/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряКалініна О.С.та представників сторін: від позивача Комендантова А.О., Покровська О.Ю.від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2013та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014у справі № 826/18310/13-аза позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прогрес-Фонд»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Прогрес - Фонд» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0004752202 від 18.09.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 19.07.2013 №445/2250/30303336.

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст.1, ст.29 Закону України «Про страхування», пп.1, 2 ст.215, пп.5 ст.203, ст.216 ЦК України, п.137.14 ст.137, пп.156.1.1 п.156.1 ст.156 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податок на прибуток від страхової діяльності в сумі 17 375 638 грн., пп.1.22.1 п.1.22 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті позивачем занижено доходи за рахунок не включення суми безповоротної фінансової допомоги на 119 098 368 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004752202 від 18.09.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток страхових організацій» на 12 398 954 грн. основного платежу та 2 361 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- за результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга - без задоволення.

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що укладені позивачем договори страхування та перестрахування спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат, здійснені без мети настання реальних правових наслідків, порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними. З огляду на що відповідач дійшов висновку про завищення позивачем розміру податку на прибуток від страхової діяльності на суму валових внесків, одержаних позивачем за результатами укладення договорів страхування та перестрахування. Також відповідач вважає, що договори про співпрацю в галузі факультативного перестрахування не могли бути виконані, а тому, внаслідок невключення до валових доходів сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої за такими договорами, позивачем занижено доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова.

Розглядаючи справу по суті та задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій визнали безпідставними та необгрунтованими висновки контролюючого органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 12 Закону України «Про страхування» визначає перестрахування як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно до пп.7.2.1. п.7.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Отже, здійснення розрахунків за договорами перестрахування є підставою для зменшення оподатковуваного доходу страховика відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 01.07.2010 по 31.12.2012 ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» передало за договорами перестрахування: ТДВ «СПК «ВПЕВНЕНІСТЬ БЕЗПЕКА» на підставі договору про співпрацю у галузі факультативного перестрахування № 0103/01-СФП від 03.01.2008 615 523 517 грн., в тому числі, в ІІІ кварталі 2010 року 101 944 006 грн., в IV кварталі 2010 року 11 510 665 грн., в І кварталі 2011 року 502 068 846 грн.; ТДВ «СК «РАДА» на підставі договору про співпрацю у галузі факультативного перестрахування № ВУ0903/11 від 03.09.2007 в IV кварталі 2010 року 71 163 340,98 грн.; ТДВ «СК «СЯЙВО» на підставі договору про співпрацю у галузі факультативного перестрахування № СТ-0501/02 від 05.01.2009 в ІІІ кварталі 2010 року 14 508 669 грн. Також, до зазначених договорів були укладені додаткові угоди, ковер-нот по факультативному пропорційному перестрахуванню.

Досліджуючи подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування спірних даних податкового обліку з податку на прибуток підприємств, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами за укладеними договорами перестрахування.

При цьому, судами встановлено, що зміст укладених позивачем правочинів не суперечить актам цивільного законодавства, в той час як відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що укладені позивачем правочини визнані недійсними у встановленому законом порядку, що зміст укладених правочинів не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість доводів відповідача щодо нікчемності укладених позивачем правочинів з його контрагентами та, як наслідок, завищення податку на прибуток від страхової діяльності.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно п.1.21. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

За змістом пп.1.22.1 п.1.22. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це:

- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

- сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості доводів відповідача про заниження позивачем доходів у зв'язку з невключенням до їх складу суми безповоротної фінансової допомоги, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що здійснені позивачем операції у періоді, що підлягав перевірці, не підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги у відповідності до пп.1.22.1 п.1.22. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на наведене вище, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний