Ухвала суду № 41901057, 08.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" грудня 2014 р. м. Київ К/800/24418/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Альтінг-Інвест»на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 у справі № 1570/4118/2012за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альтінг-Інвест»доДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтінг-Інвест» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.03.2012 №0000642250.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2012 позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2012 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка позивача щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Реконструкція» за період лютий 2011 - квітень 2011 року, за результатами якої складено акт №24/22-5/35118359 від 05.03.2012;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за лютий 2011 року на 51 864,98 грн., за березень 2011 року на 10 098,8 грн., за квітень 2011 року на 25 158,48 грн.;

- за підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000642250 від 15.03.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 87 122, 26 грн.

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що укладені між позивачем та ТОВ «Реконструкція» правочини не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними. В обґрунтування своїх тверджень відповідач посилається на висновки акту перевірки ТОВ «Реконструкція» №142/23-513/32623124 від 20.04.2011 та акту №33/23-214/32623124/66 від 02.02.2012 «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Реконструкція», якими встановлено, що у останнього відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а підприємство не знаходиться за місцезнаходженням.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи відповідача про безтоварність господарських операцій між ТОВ «Реконструкція» і ТОВ «Альтінг-Інвест» є необґрунтованими, оскільки фактичне виконання цих операцій повністю підтверджується відповідними первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність у контрагента позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, вказує на відсутність фактичного руху товарів від постачальника до покупця, що, в свою чергу, спростовує висновки суду першої інстанції щодо правомірності формування платником податку спірних сум податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з його контрагентом.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановленою, що між позивачем (як генеральним підрядником) та ТОВ «Реконструкція» (як субпідрядником) було укладено ряд договорів субпідряду та додаткових угод до них, за умовами яких генеральний підрядник доручає, а субпідрядник бере на себе зобов'язання власними своїми та/або залученими силами виконати роботи.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованими висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки такий висновок вмотивований лише висновками матеріалів перевірки контрагента позивача - актом ДПІ у Малиновському районі м.Одеси «Про проведення документальної перевірки ТОВ «Реконструкція» №142/23-513/32623124 від 20.04.2011, актом ДПІ у Малиновському районі м.Одеси №33/23-214/32623124/66 від 02.02.2012 «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Реконструкція» щодо відсутності у контрагента позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарських операцій з позивачем. В той же час, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника податку в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у останніх основних фондів та/або спеціальних дозволів.

При цьому, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно неналежного виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження факту виконання умов укладених договорів та правомірності формування спірних даних податкового обліку з податку на додану вартість за період, що підлягав перевірці (а саме, первинні бухгалтерські документи, в тому числі, документи податкової звітності), судом першої інстанції встановлено, що ними підтверджено факт виконання робіт, передбачених укладеними договорами субпідряду, факт надання позивачем будівельних матеріалів його контрагенту на виконання умов укладених договорів, факт оплати позивачем наданих робіт. Контрагент позивача ТОВ «Реконструкція» в період, що підлягав перевірці, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість та необхідну ліцензію для здійснення будівельної діяльності, а виписані ним податкові накладні були включені до реєстру отриманих податкових накладних.

Окрім того, судами попередніх інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Колегія судів касаційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість, у той час як відповідачем не доведено правомірність прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на вищевикладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтінг-Інвест» задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2012 у справі № 1570/4118/2012.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний