Ухвала суду № 41901016, 01.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року м. Київ К/800/16694/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014

у справі № 810/5305/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефсин"

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.03.2013 № 0000292202 та № 0000302202; в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2014 № 0000282203 - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 в частині відмови в задоволенні позову та прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.04.2014 № 0000282203 в частині застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 12 813,80 грн.; в решті постанову залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, складено акт від 12.03.2013 № 107/2202-32694834, в якому зафіксовано порушення позивачем: п. 198.3 ста. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 251 125,00 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 357955,00 грн.; п. 2.8 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

На підставі акта перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 03.04.2013 № 0000292202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у загальній сумі 323 365,50 грн., з яких: 251 125,00 грн. - за основним платежем, 72 240,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом); від 03.04.2013 № 0000302202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 358 931,50 грн., з яких: 357955,00 грн. - за основним платежем; 976,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом); від 02.04.2013 № 0000282203, згідно з яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 24 080,32 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, факт здійснення господарських операцій щодо придбання товару та робіт між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Каліопс", ТОВ "Промторг-98", ТОВ "БС Консалтинг Юкреін", ТОВ "АС Техніка", ТОВ "Поліграфсистеми", ТОВ "Техноторг-Ком" та ТОВ "Видавничий Дім "Купол", підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема: актами здачі-приймання робіт, видатковими накладними, податковими накладними, картками номенклатури, картками списання товароматеріальних цінностей.

Оплата здійснювалась позивачем безготівковим шляхом на підставі рахунків-фактур.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 03.03.2013 № 0000292202 та № 0000302202.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 02.04.2013 № 0000282203, колегією суддів слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3.4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником.

Пунктом 3.5 зазначеного Положення встановлено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Згідно із абз. 2 п. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95, за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах до юридичних осіб застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, у касовому ордері ТОВ «Ефсин» від 21.12.2012 № 224 на суму 5 633,25 грн. відсутній підпис одержувача, а також, у відомостях позивача на виплату грошей за червень 2011 року на суму 5 856,90 грн. і за липень 2011 року на суму 550,00 грн. - відсутні підписи працівників ТОВ «Ефсин», що є порушенням пункту 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Частиною першою статті 239 Господарського кодексу України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання таку адміністративно-господарську санкцію як адміністративно-господарський штраф.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій, а саме: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що порушення позивачем порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні при складанні відомостей ТОВ «Ефсин» на виплату грошей за червень 2011 року на суму 5856,90 грн. та за липень 2011 року на суму 550,00 грн. мали місце у 2011 році, а штрафні санкції до позивача за вказані порушення були застосовані відповідачем лише у 2013 році, тобто, після спливу строку (один рік), визначеного статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 02.04.2013 №0000282203 в частині застосування до ТОВ «Ефсин» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 12 813,80 грн.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль