Ухвала суду № 41900904, 03.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2014 року м. Київ К/9991/39188/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011

у справі № 2а-5672/10/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецгортехніка»

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецгортехніка» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2010 № 0000602301/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 268255 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено повністю.

Коростенська ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п.п 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.7.2 та п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 ХІV, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за N 168/704.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішення від 19.05.2010 № 0000602301/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 268255 грн., слугували висновки позапланової виїзної перевірки, викладені в акті від 18.05.2010 № 184/23-01/34152336, про порушення вимог п.п 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.7.2 та п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягали у неправомірному заявленні до бюджетного відшкодування за 2 місяці 2010 року податку на додану вартість за операціями з ТОВ «Бехівський гранітний кар'єр», що не мали реального характеру.

Висновок про нереальність вказаних операцій відповідач обґрунтовує тим, що первинні документи не розкривають змісту господарської операції, не містять інформації щодо посади і прізвища осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції та складання первинного документу, а також підписів таких осіб, тому не відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 ХІV та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за N 168/704.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з доведеності податковим органом обставин, якими обґрунтовано прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не встановив порушень норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, які б позбавляли позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регулювався п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судом апеляційної інстанції не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм Закону, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Як вбачається зі встановлених судом апеляційної інстанції обставин, спірна сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за 2 місяці 2010 року позивачем заявлена за операціями з придбанням орендних послуг та послуг з ремонту техніки.

Питання щодо фактичного здійснення позивачем вказаних операцій судом апеляційної інстанцій досліджено на підставі таких первинних документів:

- договір оренди майна від 01.01.2008 № 1/1;

- договір оренди майна від 01.07.2007;

- додаткова угода № 1 до договору оренди майна від 01.01.2007 № 1/1;

- додаткова угода №2 до договору оренди майна від 01.07.2007 № 1/1, якою у новій редакції викладено п. 5.1. ст. 5 договору, в т.ч. доповненно його обов'язком орендодавця (позивача) проводити поточний/капітальний ремонт та технічне обслуговування орендованого майна;

- додаткова угода № 3 до договору оренди майна від 01.01.2007 про доповнення статті 5 договору пунктом такого змісту: «орендодавець залишає за собою право проводити власним коштом ремонт та технічне обслуговування, нести витрати, пов'язані з оплатою ПММ, витратних матеріалів та деталей, вузлів та агрегатів, що спрацьовуються та/або зношуються в процесі експлуатації майна, що здається в оренду ТОВ «Бехівський гранітний кар'єр»;

- зведений акт орендованого майна за договором оренди від 01.01.2007 № 1/1, який містить перелік переданої позивачем в оренду ТОВ «Бехівський гранітний кар'єр» техніки із зазначенням її найменування, кількості, вартості, а також орендної плати за місяць;

- акт надання послуг від 29.01.2010 № 1, відповідно до якого ТОВ «Бехівський гранітний кар'єр» надав позивачу послуги з ремонту орендованої техніки, а також послуги з оренди майна на загальну суму 2768460,48 грн.;

- податкова накладна від 29.01.2010 № 12, виписана постачальником послуг з ремонту орендованої техніки ;

- видаткова накладна від 29.01.2010 № 1 на поставку послуг оренди та ремонту;

- виписки банку про оплату за надані послуги від 20.04.2010, 07.05.2010, 11.05.2010;

- платіжні доручення про оплату вартості вказаних послуг: від 20.04.2010 № 1 у сумі 390000 грн.; від 07.05.2010 № 2 в сумі 900000 грн.; від 11.05.2010 № 3 у сумі 610000 грн.; № 1866 від 10.12.2010 в сумі 240000 грн., від 09.12.2010 № 1861 в сумі 60000 грн., від 09.12.2010 № 1853 у сумі 120000 грн., від 07.12.2010 № 405 у сумі 200 000 грн.; від 19.10.2010 № 351 у сумі 40000 грн.

Судом апеляційної інстанції достовірно встановлено, що вказані документи відповідають дійсності, складені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV, операції мали реальний характер.

Зважаючи на викладене, діючи у межах перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишає без задоволення.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв