Ухвала суду № 41900889, 24.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/1745/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Петрушевської О.В.

представника відповідача Руцької А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013

у справі № 826/10971/13-а

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро Вин»

до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.05.2013 № 0000134030, від 31.05.2013 № 0000124030.

Міжрегіональне Головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників подало касаційну скаргу подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, ст.ст. 69, 79, 86, 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковими повідомленнями-рішеннями від 31.05.2013 № 0000134030 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 2115266,00 грн. основного платежу та в сумі 388697 грн. штрафних (фінансових) санкцій та від 31.05.2013 № 0000124030 - з податку на додану вартість в сумі 1968096,00 грн. основного платежу та 370188,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.03.2011 по 30.09.2012, викладені в акті від 16.05.2013 № 525/40-30/34817341, про порушення вимог п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України відповідно.

Відповідач вважає, що позивач неправомірно відніс до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту витрати та податок на додану вартість відповідно, сплачені за господарськими операціями з придбання у ТОВ «Саноіл Торг» товару за нікчемними договорами купівлі-продажу олії соєвої сирої, нерафінованої, шроту з насіння соняшника українського походження від 07.05.2011 № 07-05-11 та від 10.11.2011 № 10-11-1, оскільки останні, на думку податкового органу, є безтоварними.

Реальність господарських операцій з придбання позивачем товару у ТОВ «Саноіл Торг» поставлена відповідачем під сумнів з огляду на висновки позапланової виїзної перевірки контрагента ТОВ «Саноіл Торг» - ТОВ «ИНФИНИТИ» за період з 21.03.2011 по 30.09.2012, викладені в акті від 17.01.2013 № 164/22-200/37585953, про неправомірне віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно за операціями, щодо яких (операцій) податковий орган дійшов висновку про відсутність фактичного постачання товарів і послуг.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Надаючи оцінку формуванню платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, слід застосовувати положення ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України, а формуванню платником податку на додану вартість податкового кредиту - ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податків господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу його активів, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати та податковий кредит відсутні.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише висновками податкових органів, викладеними в актах перевірок, про допущені контрагентами порушення вимог податкового законодавства.

Платник податків (покупець) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за підприємством-контрагентом, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органі, в т.ч. як платник податку на додану вартість, а також за контрагентами останнього, вимог податкового законодавства, і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати чи податковий кредит у випадку, якщо контролюючим органом зафіксовані в ході перевірки контрагентів певні порушення.

Допущені постачальником чи його контрагентами порушень певних вимог податкового законодавства тягнуть відповідну відповідальність щодо них та не впливають на право покупця на віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту, сплачених (нарахованих) витрат та податку на додану вартість відповідно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції позивача підтверджені первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку: копіями договорів, видатковими накладними, податковими накладними, а також іншими документами - банківськими виписками.

Відповідачем не надано судам попередніх інстанцій доказів, які б підтверджували, що укладення позивачем договорів не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Зважаючи на викладене, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун