Ухвала суду № 41900801, 25.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2014 року м. Київ К/9991/42641/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011 у справі № 2а/2570/542/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МейнПак"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2011 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 30.09.2010 № 0005672320/0, № 0005682320/0 та наступних в часі податкових повідомлень - рішень, прийнятих у порядку адміністративного оскарження через дріб 1, 2, якими позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 138 600,00 грн. (у т.ч. 126 000,00 грн. за основним платежем та 12 600,00 грн. за штрафними санкціями) та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 151 200,00 грн. (у т.ч. 100 800,00 грн. за основним платежем та 50 400,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаних Законів.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Рішення судів вмотивовані тим, що позивачем підтверджено належними первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентом, за наслідками яких позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит, суми яких за підсумками перевірки, з посиланням на нікчемність правочинів платника податків, було визнано державним податковим органом завищеними, внаслідок чого згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень було визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству в задоволенні позовних вимог.

При цьому відповідач у касаційній скарзі зазначає, що позивач завищив валові витрати та неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми з придбання товару у контрагента ПП "Інтерметлуга", оскільки господарські операції по договору постачання не мають реального характеру, є безтоварними, не підтверджені первинними документами та містять ознаки фіктивності. Крім того у контрагента відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, а отже, на думку контролюючого органу, такий правочин є нікчемним і формування валових витрат та податкового кредиту по ньому є безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.200.97 по 30.06.2010, за підсумками якої складено акт від 22.09.2010 № 681/23/30977482.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР), п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 100 800,00 грн. та податок на прибуток на суму 126 000,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що позивачем було укладено правочин з контрагентом ПП "Інтерметлуга", який, на думку контролюючого органу, не спричинив настання реальних правових наслідків, господарські операції по якому є безтоварними та не підтверджені первинними документами, зокрема, поставка товару не підтверджена товарно - транспортними накладними, а згідно листа від 29.07.2010 №33273/16, отриманого від Ленінської МДПІ, про неможливість проведення перевірки контрагента ПП "Інтерметлуга", у останнього відсутні необхідні умови для ведення фактичної господарської діяльності (основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби), крім того, контрагент позивача не знаходиться за юридичною адресою та не сплачує податкові зобов'язання. Вищезазначене свідчить про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже такий правочин є нікчемним.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження відповідачем ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, А відповідно до пп.7.4.1 п. 7.4 зазначеної статті покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Із наведеного випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, натомість непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки, є підставою для відповідальності платника податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП "Інтерметлуга" було здійснено господарські операції з придбання товару, обумовленого укладеним між ними договором поставки, належне виконання якого підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами, які відповідно до Закону необхідні для формування валових витрат та податкового кредиту (накладна, податкова накладна, витяги з рахунків бухгалтерського обліку, платіжні доручення, виписка з особового рахунку в установі банку).

Крім того, судами також було встановлено, що посилання контролюючого органу на відсутність доказів транспортування товару та відсутність довіреності на його отримання, є безпідставними, та спростовується наданими позивачем завіреними копіями товарно-транспортної накладної від 25.04.2010 № 135 та довіреності від 19.04.2010 № МП-00195.

Також, без правової оцінки судів не залишилось те, що на момент вчинення господарських операцій, за якими Державна податкова інспекція встановила порушення позивачем податкового законодавства, контрагент позивача мав спеціальну та податкову правосуб'єктність, а наступне використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, зокрема судами встановлено, що придбаний у контрагента товар (пульверизатори) був використаний позивачем при виготовленні парфумерно-косметичної продукції (рідкого мила), що відповідає основному виду діяльності Товариства, та подальша реалізація виготовленої продукції ТОВ "МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА" також свідчить про реальність господарської операції використання придбаного товару у господарській діяльності підприємства.

Отже, між позивачем та контрагентом фактично було здійснено господарські операції обумовлені договором поставки, реальність та належне виконання яких підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами.

В свою чергу посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Є безпідставними і доводи податкового органу про відсутність матеріально - технічної бази у контрагента позивача, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою, як не має такого значення і наявність чи відсутність контрагента за юридичною адресою. Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для не включення позивачем до валових витрат, витрат понесених ним у зв'язку із веденням господарської діяльності, чи включення до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР та Закону № 334/94-ВР не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011 у справі № 2а/2570/542/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

Л.В. Ланченко