Ухвала суду № 41900746, 03.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року м. Київ К/800/27763/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,

представника позивача Безсмертного О.М.,

представника відповідача Богославського В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 року

у справі № 2а-3057/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина» (далі - позивач, ТОВ «Укравтозапчастина»)

до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (далі - відповідач, Митниця)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Укравтозапчастина» звернулось у березні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Митниці про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 553, № 554 від 12.12.2011 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Київської регіональної митниці Державної митної служби України її правонаступником Київською міжрегіональною митницею Міндоходів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року здійснювалось ввезення товарів - «трактор в розібраному стані - тракторокомплект», код УКТЗЕД 8701903100, на митну територію України з Республіки Білорусь. Ввезення товару здійснювалось позивачем на підставі зовнішньоекономічних контрактів: № 112/05786206/070434-3 від 26.06.2007 року, № 112/05786206/100304-3 від 15.01.2010 року, № 112/05786206/100451-3 від 15.11.2010 року, укладених з Республіканським унітарним підприємством «Мінський тракторний завод» (далі - РУП «Мінський тракторний завод»).

У період з 23.06.2011 року по 01.11.2011 року відповідачем була проведена позапланова документальна перевірка дотримання позивачем законодавства України з питань митної справи за період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року.

Підставою для проведення перевірки став лист Державної податкової адміністрації у м. Києві від 04.05.2011 року № 149/10/26-0/308 щодо сплати TOB «Укравтозапчастина» роялті на користь нерезидентів України.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 10/11/100000000/30722204 від 01.11.2011 року, яким встановлено порушення позивачем вимог: п. 3 ч. 2 статті 267 Митного кодексу України (далі - МК україни) у частині недекларування ліцензійних платежів за ліцензійними договорами № 1236 від 23.05.2002 року, № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, № 903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року з період з року по 31.05.2011 року; ст. 267 МК України у частині заниження митної вартості оцінюваних товарів шляхом надання недостовірних відомостей про витрати на транспортування імпортованих товарів.

02.12.2010 року вказані порушення призвели, за висновком митного органу, до заниження митної вартості імпортованого товару та порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, у частині визначення бази оподаткування ПДВ товарів, які ввозяться на митну територію України, що розраховується згідно пункту 4.3 цього Закону, ст. 190 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що спричинило заниження зобов'язання по сплаті мита на суму 4296,86 гривень та зобов'язання по сплаті ПДВ на суму 691 191,94 гривня.

На вказаний акт перевірки TOB «Укравтозапчастина» подало заперечення від 14.11.2011 року, в результаті розгляду яких Київська регіональна митниця висновки Акта перевірки залишила без змін.

12.12.2011 року Київською регіональною митницею, на підставі акту перевірки № 10/11/100000000/30722204 від 01.11.2011 року було прийнято податкові повідомлення: № 553, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «мито на товари, що ввозяться на територію України», код платежу 020, на загальну суму 5274,15 гривні, з яких за основним платежем 4296,86 гривень, за штрафними санкціями 977,29 гривень; № 554, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності», код платежу 028, на загальну суму 834 694,16 гривні, з яких за основним платежем 691 191,94 гривня, за штрафними санкціями 143 502,22 гривні.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 19 ст. 1 МК України митні процедури - це операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.

Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного Кодексу України відповідно до заявленого митного режиму.

Згідно з приписами статті 265 МК України, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Аналізуючи наведені норми суди попередніх інстанцій дійшли висновку про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Відповідно до ст. 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 МК України встановлено, що відомості про митну вартість товарів, які перемішуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також, у відповідних випадках, для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно п. 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Згідно п. 190.1 ст. 190 ПК України базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 267 МК України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (а саме такий метод визначення митної вартості обрав позивач), є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

При визначенні митної вартості оцінюваних товарів, виходячи зі змісту статті 267 МК України та чинного законодавства про право інтелектуальної власності, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, слід додавати роялті у тому випадку, коли покупець сплачує їх на виконання умови продажу оцінюваних товарів.

Згідно з п. 4.14 Методичних рекомендацій, затверджених Наказом Держмитслужби від 31.01.2007 року № 74, (із внесеними змінами) роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли ліцензійним договором або іншим договором розпорядження майновими правами інтелектуальної власності передбачена сплата ліцензійних платежів за право використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім права використання шляхом відтворення, тиражування, виробництва товарів на митній території України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підставі контрактів № 112/05786206/070434-3 від 26.07.2007 року, № 112/05786206/100451-2 від 15.11.2010 року, № 112/05786206/100304-3 від 15.01.2010 року, укладених з РУП «Мінський тракторний завод», останній зобов'язувався поставляти, а позивач - прийняти та оплатити тракторокомплекти Беларус (товар) з метою подальшої промислової зборки тракторів. Згідно умов укладених договорів покупець здійснює придбання товару для вивозу з Республіки Білорусь в Україну та зобов'язується реалізовувати зібрані трактори тільки на території України. Умовою поставки товару визначено БСА, м. Мінськ, згідно Інкотермс-2000.

Судами встановлено, що протягом періоду, що перевірявся, позивач здійснював ввезення товару на митну територію України, а саме отримував від нерезидента (РУП «Мінський тракторний завод») товар: трактори у розібраному стані - тракторокомплекти.

Під час перевірки встановлено та відображено в Акті перевірки, що товар, задекларований як «трактор в розібраному стані - тракторокомплект», являє собою незавершений трактор, який має основні властивості завершеного трактора та потребує складальних операцій. Митна вартість товару була заявлена позивачем шляхом надання вантажних митних декларацій, у яких митна вартість визначена за методом № 1 (за ціною договорів щодо товару, які імпортуються) для товару: «трактор в розібраному стані - тракторокомплект» за кодом УКТЗЕД 8701903100.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що після ввезення тракторокомплектів на митну територію України позивач здійснював збирання тракторів та подальшу реалізацію готової продукції на території України. Збирання тракторів здійснювалось у відповідності до технології виробництва (ноу-хау), право на використання якої було передано позивачу продавцем (РУП «Мінський тракторний завод») на підставі ліцензійного договору № 903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року. Окрім того, з метою позначення готової продукції на підставі ліцензійних договорів № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, № 1236 від 23.05.2002 року позивачу було передано право на використання товарного знаку «БЕЛАРУС», що охороняється свідоцтвом України на знак для товарів та послуг № 23292, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності. При цьому, умовами зовнішньоекономічних контрактів на поставку тракторокомплектів, укладених між позивачем та РУП «Мінський тракторний завод» (Республіка Білорусь), сума контракту не пов'язується з нарахуванням та виплатою роялті.

Судами досліджено лист виробника - РУП «Мінський тракторний завод» від 26.01.2011 року № 903/925-03-3237, де зазначено, що в контексті зовнішньоекономічного контракту № 112/05786206/100451-3 від 15.11.2011 року ніяких ліцензійних платежів здійснюватись не повинно. Ліцензійні платежі згідно ліцензійних договорів № 1236 від 23.05.2002 року, № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, № 903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року повинні здійснюватись на продукцію, вироблену на території України, тобто зібрані трактори.

Крім того, судами попередніх інстанцій досліджені укладені між позивачем та РУП «Мінський тракторний завод» Ліцензійний договір № 1236 від 23.05.2002 року, Ліцензійний договір на товарний знак № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, Ліцензійний договір № 903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року з усіма додатками, додатковими угодами, актами та доповненнями, та встановлено, що сплата ліцензійних платежів не є умовою продажу оцінюваних товарів - тракторокомплектів, а пов'язані з подальшим збиранням та реалізацією готової продукції (тракторів) на території України.

Системно аналізуючи умови ліцензійних договорів № 1236 від 23.05.2002 року, № 903/217-02-200-04 від 02.02.2010 року, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли вірного висновку про те, що сплата ліцензійної винагороди за вказаними договорами пов'язана не з продажем позивачу тракторокомплектів як оцінюваних товарів, які поставляються Ліцензіаром (РУП «Мінський тракторний завод»), а з використанням ноу-хау, технічної документації при виробництві продукції по ліцензії (тракторів) на митній території України, їх продажем та обслуговуванням. Нарахування і виплата роялті пов'язується з фактом подальшого (після митного оформлення) виготовлення позивачем на території України «Продукції по ліцензії», якою є трактори торгової марки «БЕЛАРУС». Тобто на момент розмитнення товару, що придбається позивачем у нерезидента - «трактор в розібраному стані - тракторокомплект» сума роялті не становить частину вартості такого товару.

Системно аналізуючи умови ліцензійного договору № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли до вірного висновку про те, що вказаним договором позивачу надано право на позначення товарним знаком готової продукції - тракторів, використання товарного знаку на супровідній документації, що відноситься до продукції - тракторів, а також у рекламі.

Відповідно до ч. 4 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 23.12.1993 року № 3771-ХІІ використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Згідно ч. 6 ст. 1109 Цивільного кодексу України права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач наділений правом використання товарного знаку «БЕЛАРУС» виключного шляхом позначення готового виробу - трактору.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що таке позначення здійснювалось після виготовлення (зборки) трактору шляхом нанесення відповідного товарного знаку на бокову частину кабіни трактору. На будь-яких інших запчастинах (комплектуючих, деталях, вузлах, агрегатах) тракторів таке позначення відсутнє, що підтверджується, зокрема, дослідженим судами листом виробника - РУП «Мінський тракторний завод» від 24.05.2012 року № 903/217-02-501.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що згідно умов Ліцензійного договору № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року сплата ліцензійних платежів (роялті) здійснювалась позивачем не за використання товарного знаку «БЕЛАРУС» для позначення тракторокомплектів як оцінюваних товарів, які ввозились позивачем на митну територію України, а за використання даного знака для позначення кінцевої продукції, а саме тракторів, які виготовляються ТОВ «Укравтозапчастина», що також підтверджується дослідженим судами листом виробника - РУП «Мінський тракторний завод» від 26.01.2011 року № 903/925-03-3237, де зазначено, що в контексті зовнішньоекономічних контрактів на поставку тракторокомплектів ніяких ліцензійних платежів здійснюватись не повинно. Ліцензійні платежі згідно вищезазначених ліцензійних договорів повинні здійснюватись на продукцію, вироблену на території України, тобто зібрані трактори.

За змістом ст. 267 МК України до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, включається в тому числі, роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 МК України дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.

Оскільки оцінюваним товаром, який ввозився TOB «Укравтозапчастина» у період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року на митну територію України були саме «трактори в розібраному стані - тракторокомплекти», умовою продажу яких згідно контрактів поставки, укладених з РУП «Мінський тракторний завод», не передбачалася виплата роялті, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що роялті та ліцензійні платежі не повинні були включатись позивачем до складу митної вартості таких товарів.

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що комплектуючі та деталі до тракторів наведені у переліку товарів, що охороняються Свідоцтвом на знак для товарів і послуг № 23292, то судами попередніх інстанцій, з якими також погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вірно зазначене наступне.

Відповідно до ст. 492 Цивільного кодексу України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» знаком є позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відтак, судами зазначено, що переліком товарів та послуг, наведених у свідоцтві на знак для товарів і послуг № 23292, визначається лише те, щодо яких товарів і послуг товарний знак «БЕЛАРУС» зареєстровано.

Однак, використання товарного знаку в силу ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» матиме місце лише у випадку нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що матеріалами справи не підтверджується та відповідачем під час перевірки не встановлено факту позначення (маркування) тракторокомплектів, їх окремих деталей, вузлів та агрегатів, які ввозилися позивачем на митну територію України, знаком для товарів та послуг «БЕЛАРУС», що охороняється Свідоцтвом № 23292.

Відповідно до Методичних рекомендацій із застосування окремих положень МК україни, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених Наказом Держмитслужби України від 31.01.2007 року № 74, роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли, зокрема, товари, які ввозяться на митну територію України та декларуються митному органу, вироблені (виготовлені), марковані, містять або мають інші ознаки використання зазначених об'єктів права інтелектуальної власності.

Враховуючи відсутність факту використання товарного знаку «БЕЛАРУС» в оцінюваних товарах (тракторокомплектах) або їх окремих деталях, вузлах, агрегатах, відсутні підстави для включення ліцензійних платежів до митної вартості таких товарів.

Судами попередніх інстанцій досліджені умови укладених контрактів на поставку тракторокомплектів № 112/05786206/070434-3 від 26.06.2007 року, № 112/05786206/090374-3 від 17.08.2009 року, № 112/05786206/100304-3 від 15.01.2010 року, № 112/05786206/100451-3 від 15.11.2010 року та встановлено, що позивачу не було надано право продажу на території України тракторокомплектів чи окремих деталей тракторів, що підтверджується також листом РУП «Мінський тракторний завод» від 24.05.2012 року.

Виробником зазначено, що Ліцензійні договори № 1236 від 23.05.2002 року, № 903/217-02-200-04 від 02.02.2010 року, № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року не дають право Ліцензіату (TOB «Укравтозапчастина») на продаж окремих комплектуючих, деталей, вузлів, агрегатів, які входять у склад тракторокомплектів, що поставляються Ліцензіаром (РУП «Мінський тракторний завод») та використовуються Ліцензіатом (TOB «Укравтозапчастина») при виробництві тракторів марки «БЕЛАРУС».

Таким чином, враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, прийшли до вірного висновку про необґрунтованість висновків Акту перевірки стосовно порушення позивачем вимог п. 3 ч. 2 ст. 267 МК України в частині недекларування ліцензійних платежів за ліцензійними договорами № 1236 від 23.05.2002 року, № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, № 903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року з період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року.

Щодо твердження відповідача про невірне відображення позивачем витрат на транспортування оцінюваних товарів внаслідок надання митному органу недостовірних відомостей про такі витрати, то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Відповідно до ст. 267 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.

Відповідно до ст. 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з п. «б» ч. 3 ст. 267 МК України, при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема: витрати на транспортування після ввезення.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем здійснювалось ввезення товарів - «трактор в розібраному стані - тракторокомплект» - на митну територію України з Республіки Білорусь відповідно до зовнішньоекономічних договорів на базових умовах Інкотермс 2000 (2010) РСА («франко-перевізник»). Ці обставини підтверджується дослідженими судами зовнішньоекономічними договорами та визнаються сторонами.

Враховуючи наведені умови поставки, судами встановлено, що до ціни товарів не включались транспортні витрати.

Відтак, витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України повинні були додаватись позивачем до ціни, й відповідно, включатись до митної вартості.

Однак, відповідачем під час перевірки виявлено порушення позивачем норм митного законодавства, а саме, надання недостовірних відомостей про вартість транспортних витрати, що призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів.

Основними доводами відповідача є те, що довідки експедиторів містять розподіл транспортних витрат, однак не містять, всупереч п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766, реквізитів товаротранспортного документа, а тому не є належними доказами розміру транспортних витрат, понесених позивачем.

Статтею 249 МК України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів, визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів), які можна ідентифікувати з наявними товарами.

Суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, правомірно не погодилися з висновками відповідача про те, що довідки про транспортні витрати, надані підприємствами-перевізниками імпортованих позивачем (оцінюваних) товарів не могли бути використані при декларуванні позивачем митної вартості товарів в частині витрат на транспортування, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766, для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також: або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Таким чином, судами вірно зазначено, що можливість подання під час митного оформлення довідок підприємств-перевізників, що здійснили перевезення, як первинних документів, що містять відомості про господарську операцію (транспортування) та підтверджують їх здійснення, прямо передбачено вказаним Порядком для підтвердження транспортних витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що не усі довідки підприємств-перевізників містять реквізити товаротранспортного документа, однак порівняння номерів транспортних засобів, що визначені у довідках, із номерами засобів, визначених у вантажних митних деклараціях та інших документах, дає підстави дійти до висновків щодо можливості ідентифікації кожної довідки до вантажної митної декларації, належної їй, та можливості встановлення належності послуг до оцінюваних товарів.

При цьому, довідки про транспортні витрати експедиторів містять розподіл транспортних витрат на понесені на території України та за її межами, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за послуги та підпис керівника, що відповідає вимогам пункту 8 Порядку 1766.

Відповідно до ст. 260 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього кодексу. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні доїльними для певного методу визначення митної вартості.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та мати реквізити, визначені нормою вказаної статті.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що довідки про транспортні витрати підприємств - перевізників слід визнати первинними документами в розумінні статті. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі яких має проводиться визначення вартості транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України під час здійснення митного оформлення товарів TOB «Укравтозапчастина».

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що розмір транспортних витрат, визначений позивачем за 2009-2011 роки на підставі рахунків-фактур та актів здачі-приймання виконаних робіт, та відображений у його бухгалтерському обліку, співпадає із загальним розміром транспортних витрат, зазначених у довідках про транспортні витрати підприємств-перевізників імпортованих позивачем товарів, що надавалися позивачем митному органі при імпорті товарів. Зазначення або не зазначення у таких довідках реквізитів товаротранспортного документа за умов, що відповідні витрати на транспортування, ґрунтується на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально, піддаються обчисленню та дають змогу їх віднести до митної вартості, не позбавляє доказової сили відповідні довідки.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 року у справі № 2а-3057/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько