Ухвала суду № 41900677, 09.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12394/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

09 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Пилипенко О.Є.,

суддів: Глущенко Я.Б. та Безименної Н.В.,

при секретарі Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському району Головного Управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» до Державної податкової інспекції у Шевченківському району Головного Управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року позивач - Українська державна корпорація по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському району Головного Управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0011192206 від 14.08.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свою вимогу апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському району Головного Управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року - без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між Українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» та товариством з обмеженою відповідальністю «Ф3» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.08.2014 року прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 14.08.2014 року №0011192206.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф3» за період з 01.01.2014 рокупо 31.01.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення Українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за січень 2014 року на суму 413 156,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 17.07.2014 року №1233/26-59-22-06/00012256 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.08.2014 року №0011192206, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 516 445,00 грн. у тому числі: 413 156,00 грн. - основний платіж, 103 289,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIVз наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону, облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Таким чином, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні. Відсутність відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей є порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку.

Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, колегія суддів вважає, що для правильного вирішення даного спору, дослідженню підлягає перш за все реальність господарської операції, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей з його контрагентами.

Так, з матеріалів справи убачається, що між Українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» (підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ф3» (субпідрядник) укладено договір на виконання робіт від 04.06.2013 року №СП-58, відповідно до якого субпідрядник зобов'язується за завданням підрядника на свій ризик виконати повний обсяг будівельно-монтажних робіт на об'єкті: «ДТЕК Запорізька ТЕС ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго». Технічне переоснащення підвідного каналу та благоустрій прилеглої території БНС-1», зазначений в пункті 1.2 договору, а підрядник - прийняти такі роботи (т.1 а.с.47-62).

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій в матеріалах справи містятьсчя копії: договору на виконання робіт від 04.06.2013 року №СП-58; довідки про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року (т.1 а.с.63-64); акту приймання виконаних будівельних робіт №1 за грудень 2013 року (т.1 а.с.65-); відомість ресурсів до акту прийняття №1 (т.1 а.с.69-73); розрахунку №1-2 (т.1 а.с.74-75); податкової накладної від 24.01.2014 року виписаної ТОВ «Ф3» (т.1 а.с.76).

Також, між українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» (підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ф3» (субпідрядник) укладено договір підряду від 26.09.2013 року №НП-105, відповідно до якого підрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт передбачених договором. Підрядник зобов'язується прийняти і оплатити результати роботи у відповідності до умов договору (т.1 а.с.77-88).

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій в матеріалах справи містяться копії: договору підряду від 26.09.2013 року №НП-105; довідки про вартість виконаних будівельних робіт (т.1 а.с.163); актів приймання виконаних будівельних робіт (т.1 а.с.164-204); відомість ресурсів (т.1 а.с.205-209); розрахунків видатків (т.1 а.с.210-231); платіжних доручень (т.1 а.с.89-93); податкових накладних від 23.01.2014 року, 21.01.2014 року, 08.01.2014 року, від 14.01.2014 року, 15.01.2014 року виписаних ТОВ «Ф3» (т.1 а.с.94-104) тощо.

Крім того, на обґрунтування ділової та економічної доцільності позивачем надано суду копії протоколів узгодження договірної ціни із третьої особою та самих договорів №3213 від 30.05.2013 року, №1356 від 23.09.2011 року із третьою особою, специфікацій до них, якими передбачена можливість залучення українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» субпідрядників (т.1 а.с.132-250, т.2 а.с.1-55).

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між Українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» та товариством з обмеженою відповідальністю «Ф3» вказано на акт державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 24.04.2014 року №1122/26-59-22-04/35084807 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф3» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року».

Разом з тим з актів перевірки державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 17.07.2014 року №1233/26-59-22-06/00012256 та від 24.04.2014 року №1122/26-59-22-04/35084807 вбачається, що реальність господарських взаємовідносин при придбанні послуг позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф3» фактично відповідачем не встановлювалась, а відповідні висновки контролюючого органу зроблено із посиланням на акти по контрагентах.

Судом першої інстанції під час розгляду справи в якості свідка було допитано директора товариства з обмеженою відповідальністю «Ф3» (контрагента позивача) ОСОБА_2, який підтвердив реальність господарських операцій здійснених між ним та українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» на підставі договорів від 04.06.2013 року №СП-58 та від 26.09.2013 року №НП-105 із посиланням на наявність відповідних ліцензії, дозволу на здійснення певних видів робіт, матеріальних та трудових ресурсів. При цьому, судом встановлено, що з січня 2014 року товариство зареєстровано за новою адресою, відповідні зміни внесено до державного реєстру. Проте при складанні акту державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 24.04.2014 року №1122/26-59-22-04/35084807 «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Ф3» контролюючим органом вказано стару адресу товариства.

Вказані обставини відповідачем під час апеляційного розгляду справи спростовані не були

На підтвердження пояснень свідка в матеріалах справи містяться копії: посвідчень на відрядження працівників; виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до якої основним видом діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Ф3» є будівництво житлових та нежитлових будівель; ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України на здійснення будівельних та монтажних робіт; дозволу Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України на здійснення ряду монтажно-будівельних робіт; договору щодо оренди приміщення для розміщення офісу; штатного розпису працівників товариства з обмеженою відповідальністю «Ф3»; докази на підтвердження державному реєстратору статусу юридичної особи; декларацію із податку на додану вартість за січень 2014 року із додатками (т.2 а.с.132-216).

З податкової звітності контрагента позивача за січень 2014 року вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф3» задекларовано податкові зобов'язання із податку на додану вартість по взаємовідносинам із Українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» у сумі 413 155, 70 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про те, що аналіз матеріалів справи свідчить, що:

- податковим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача;

- всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки податкового органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість;

- під час перевірки Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф3».

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Апелянтом належних доказів на спростування встановлених судом фактичних обставин справи та допущення неправильного аналізу господарських взаємовідносин позивача із контрагентом, суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, судом першої інстанції вірно встановлено, що протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.08.2014 року №0011192206.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському району Головного Управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському району Головного Управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Є. Пилипенко

Судді: Я.Б. Глущенко

Н.В. Безименна

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 09.12.2014 року.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Шелест С.Б.

Безименна Н.В.