Рішення № 41898554, 08.12.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/1466/14-ц 08.12.2014 08.12.2014 08.12.2014

Провадження №22-ц/784/3336/14

Провадження №22-ц/784/3336/14 Суддя по 1 інстанції - Франчук О.Д.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції - Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

08 грудня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Серебрякової Т.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Орельською Н.М.,

без участі осіб, які беруть участь у справі належно повідомлених про час і місце судового засідання,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на заочне рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 жовтня 2014 року, ухваленого за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк» або Банк) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установила:

11 серпня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 26 травня 2010 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2 000 грн. зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Внаслідок невиконання позичальником обов'язків за кредитним договором, станом на 13 липня 2014 року уторилась заборгованість у розмірі 7 568 грн. 97 коп., з якої: 1 996 грн. 80 коп. - заборгованість за кредитом, 2 935 грн. 55 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 800 грн. - комісії, 500 грн. та 336 грн. 62 коп. - штрафи.

Враховуючи викладене та посилаючись на ст. ст. 526, 527 та 530 ЦК України, Банк просив стягнути з відповідача вказану заборгованість в повному обсязі.

Заочним рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 жовтня 2014 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь Банку 6 368 грн. 97 коп. заборгованості за кредитним договором та 243 грн. 60 коп. судового збору.

Банк подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його змінити в частині зменшення заборгованості по пені та названі вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилався на порушення судом вимог матеріального та процесуального права при вирішенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов та зменшуючи розмір заборгованості по кредитному договору, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в частині вимог про стягнення комісій пропустив спеціальну позовну давність в один рік.

Отже, з огляду на мотиви апеляційної скарги Банк фактично оскаржує рішення суду в частині зменшення судом розміру заборгованості по комісіям.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу спеціальної позовної давності.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом установлено, що 26 травня 2010 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» зі сплатою 2, 5 % на місяць на залишок заборгованості (а.с. 7-8), з кредитним лімітом 2 000 грн.

Банк вимоги кредитного договору виконав.

Із виписки Банку по рахункам (а.с 78-81) вбачається, що відповідач скористався платіжної карткою, проте жодного платежу по погашенню кредиту не здійснив.

У зв'язку з порушенням позичальником кредитного зобов'язання за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 13 липня 2014 року становить 7 568 грн. 96 коп., з якої: 1 996 грн. 80 коп. - заборгованість за кредитом, 2 935 грн. 55 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 800 грн. - комісії, 500 грн. та 336 грн. 62 коп. - штрафи.

Застосовуючи до вимог про стягнення комісії спеціальну позовну давність, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нараховані комісії не є видами забезпечення виконання зобов'язань.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 546, 553, 572 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою та заставою.

Неустойка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 2.1.1.12.8 Умов і правил надання банківських послуг Банк взимає комісію за обслуговування згідно з Тарифами/Пам'яткою клієнта/Довідкою про умови кредитування, Тарифами Банка, якщо інше не передбачено п. 2.1.1.12.13.

Довідкою про умови кредитування передбачена сплата комісій за зняття готівки та особистих коштів (а.с.8).

Отже, нараховані комісії не є видом забезпечення виконання зобов'язань, а тому застосування до цих вимог спеціальної позовної давності, як вважав суд, є помилковим.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що заяву про застосування позовної давності відповідач в суді першої інстанції не зробив, тому згідно ст. 267 ЦК України підстав для її застосування у суду не було.

У зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні, з викладення його резолютивної частини в іншій редакції.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України рішення суду в частині стягнення судового збору слід залишити без змін. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 121 грн. 80 коп. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Заочне рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 жовтня 2014 року в частині стягненої заборгованості за кредитним договором змінити, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» станом на 13 липня 2014 року заборгованість за кредитним договором, укладеним між ним та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» 26 травня 2010 року, сумі 7 568 грн. 96 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 1 996 грн. 80 коп.; процентів за користування кредитом у сумі 2 935 грн. 55 коп.; комісій у сумі 1 800 грн. та штрафів (фіксована частина та процентна складова) у сумі 836 грн. 61 коп.

В іншій частині заочне рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 121 грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: