Рішення № 41893878, 09.12.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 193/802/13-ц 22-ц/774/1759/К/14

Справа № 193/802/13-ц Головуючий в 1 -й інстанції

Провадження 22ц/774/1759/К/14 Шумська О.В.

Категорія 48(4) Доповідач Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

при секретарі: Булах К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі згідно із вимогами ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксації судового засідання технічними засобами, без участі всіх осіб, які беруть участь у справі, апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_3 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон ,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом. Уточнивши позовні вимоги, в останній їх редакції позивач ОСОБА_3 просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1, надати дозвіл позивачу на оформлення проїзних документів дитини без згоди батька - відповідача ОСОБА_4, надати дозвіл на виїзд з України громадянину України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_4.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що з 20.07.2002 року по 16.10.2007 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу вони мають спільну дитину, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. На час розірвання шлюбу дитина проживала разом з позивачем і будь-яких претензій щодо місця проживання сина ОСОБА_7 відповідач не заявляв. Згідно заяви позивача ОСОБА_3 від 15.02.2010 року, вона надала згоду на тимчасове проживання сина за місцем реєстрації відповідача. Згодом ОСОБА_4 висунув до позивача вимогу про те, щоб син постійно мешкав з ним у м. Донецьку, так як він матиме змогу краще виховувати сина та надати можливість навчатися у місті, а не в селі, де зареєстрована позивач. Однак, позивач з такою вимогою не погоджується, у зв'язку з чим, звернулася до суду з даним позовом.

У серпні 2013 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який ухвалою Софіївського районного суду від 18 листопада 2013 року був залишений без розгляду.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Зокрема, апелянт посилається на те, що судом не з'ясовано обставини справи, не досліджено докази, не дано оцінки позовним вимогам ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон без дозволу та супроводу батька, не досліджено питання щодо наявності самостійного доходу у позивача ОСОБА_3 та наявності особистого життя у відповідача ОСОБА_4

Судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права, а саме- в установленому законом порядку сторони про слухання даної справи не повідомлялися.

Крім того, апелянт зазначив, що посилання у рішенні суду на те, що відповідач та його представники заперечують проти позову є безпідставним, оскільки вони жодного разу не з*явилися у судове засідання, письмових заперечень проти позову ОСОБА_3 не надали.

Також помилковим, на думку апелянта, є висновок суду першої інстанції про те, що життя дитини ОСОБА_6 у Донецьку буде кращим, ніж у Дніпропетровській області за місцем реєстрації матері - позивача у справі ОСОБА_3 При цьому судом не було враховано принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої 20.11.1959 року Генеральною Асамблеєю ООН, згідно якого проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір*ю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що з 20.07.2002 року по 16.10.2007 року позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до рішення виконавчого комітету №14 від 28.01.2009 року позивачу ОСОБА_3 дозволено зняти з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2, малолітнього сина ОСОБА_6 та зобов*язано її зареєструвати дитину за адресою смт. Софіївка Дніпропетровської області.

Згідно нотаріально посвідченої заяви позивача ОСОБА_3 від 15.02.2010 року, вона надала згоду на тимчасове проживання дитини, ОСОБА_6,2002 року народження, за місцем реєстрації його батька - відповідача ОСОБА_4, у зв'язку з її тимчасовим виїздом за кордон на працевлаштування до ОАЕ у м.Дубай.

Відповідно до висновку Ворошилівської районної в місті Донецьку ради про підготовку висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком ОСОБА_4.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилалася на те, що проживання сина ОСОБА_6, 2002 року народження, з батьком - відповідачем у справі ОСОБА_4 є неприпустимим, оскільки останній негативно впливає на дитину, принижує його, застосовує фізичну силу, своїми діями ставить життя сина під загрозу. Крім того, відповідач з сином мешкають у квартирі цивільної дружини ОСОБА_4, однак обстежити умови їх проживання відповідач та його дружина не дозволяють. Також позивач зазначила, що відповідач ухиляється від сплати аліментів на утримання сина. Позивач має змогу та бажання виховувати сина, у зв'язку з чим вважає, що він повинен проживати саме з нею.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначення місця проживання дитини за місцем проживання матері не буде відповідати інтересам дитини, оскільки позивач не має самостійного доходу та житла, постійно виїжджає за кордон і проводить там більшість часу, умови проживання у смт. Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області, де позивач має намір проживати з дитиною важко визнати кращими, ніж ті, у яких дитина знаходиться з батьком. Крім того, житло у смт. Софіївка належить матері та бабусі позивача, які є пенсіонерами, тому не зможуть надати необхідну увагу та піклування дитині, зважаючи на відсутність матері.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Стаття 18 Конвенції передбачає, що Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно з ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Згідно зі ч. ч. 1 ст. ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім?ю України» роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов?язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, після розірвання 16.10.2007 року шлюбу між сторонами у справі, вони проживають окремо у різних населених пунктах. Після розлучення позивача і відповідача їх син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживав з матір*ю -позивачем у справі ОСОБА_3

Згідно нотаріально посвідченої заяви позивача з лютого 2010 року дитина ОСОБА_6, 2002 року народження, мешкав з батьком ОСОБА_4 та його родиною: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, та їх сином ОСОБА_9, 2008 року народження, він навчався у Донецькому навчально-виховному комплексі «Логос» з 1 по 4 клас.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з нею на підставі зазначеного висновку Ворошилівської районної в місті Донецьку ради, суд першої інстанції не врахував вищезазначених норм закону, не встановив можливість проживання дитини з матір*ю, не дослідив матеріально-побутові умови для цього за місцем реєстрації дитини та його матері - позивача у справі.

У принципі 6 Декларації прав дитини, схваленої Резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Згідно висновку Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області № 3984 від 27.11.2014 року про визначення місця проживання дитини ОСОБА_6, 2002 року народження, встановлено, що обоє з батьків дитини мають однакові можливості щодо проживання дитини в їх сім*ях.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім*ї позивача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, встановлено, що у зазначеному домоволодінні зареєстровані позивач, її мати ОСОБА_10 та син ОСОБА_6,2002 року народження. У зазначеному будинку створені всі умови для комфортного проживання та розвитку дитини, хлопчик має все необхідне для навчання, окрему кімнату та доброзичливе ставлення рідних. Орган опіки рекомендує проживання дитини за місцем реєстрації.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не взяв до уваги ставлення позивача до виконання своїх батьківських обов'язків, яка спроможна забезпечити дитині належні умови для життя та його виховання, та має можливість займатися утриманням та вихованням сина.

Визначення місця проживання малолітнього сина з матір*ю не буде перешкоджати відповідачу у справі приймати участь у його вихованні та утриманні.

Наявність нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності батькам позивача, не є підставою, на думку колегії суддів, для відмови у задоволенні позову, оскільки позивач ОСОБА_3 зареєстрована за вказаною адресою та має право користування зазначеним будинком, де створені умови для проживання та розвитку дитини.

Посилання у рішенні суду на те, що мати позивача-бабуся малолітнього ОСОБА_6, є пенсіонеркою та не зможе забезпечити необхідну увагу та піклування дитині є помилковим, оскільки з позовом про визначення місця проживання дитини звернулася його матір ОСОБА_3

Посилання у рішення суду на те, що умови проживання у смт.Софіївка, де позивач має намір проживати з дитиною, важко визнати кращими, ніж ті, у яких дитина знаходиться у батька не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки позивач ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання та належні умови для проживання малолітнього сина, що підтверджено актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, складеним соціальним інспектором Софіївської селищної ради за адресою:АДРЕСА_1, яким встановлено, що у зазначеному домоволодінні створені всі умови для комфортного проживання та розвитку дитини, хлопчик має все необхідне для навчання, окрему кімнату та доброзичливе ставлення рідних.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з нею за адресою: АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з позовом про надання дозволу на виїзд неповнолітнього ОСОБА_6, 2002 року народження, за кордон без згоди та супроводу батька, ОСОБА_3 посилалася на те, що вона працює у ОАЕ, у зв'язку з чим, періодично має можливість виїжджати з сином за межі України.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року за №57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724) (далі Правила) виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до п. 22 ч. 1 Правил виїзд за межі України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.

За п. 4 Правил виїзд за межі України громадянина, який не досяг шістнадцятирічного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.

При вирішенні спору про надання дозволу одному з батьків для тимчасового виїзду дитини за кордон без згоди та супроводу іншого з батьків, у судовому рішенні має бути посилання на п. 2 Закону про порядок виїзду з України, п.п. 2,4-2 Правил перетинання державного кордону та пп.16, 23 Правил оформлення і видачі паспорта.

У резолютивній частині рішення необхідно зазначати про надання дозволу на виїзд дитини за кордон і про надання дозволу на оформлення проїзного документа на дитину, зазначити відомості про країну виїзду, строк та мету виїзду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_3 не зазначено відомості про країну виїзду, строк та мету виїзду її з сином ОСОБА_6, 2002 року народження.

У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення цих позовних вимог ОСОБА_3

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон задовольнити частково, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір*ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, в іншій частині позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314,316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір*ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: