Рішення № 41892627, 04.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19499/14 04.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекультивація»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Люксінвест»

Про стягнення 18 120,96 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Нурищенко С.В. представник за довіреністю № б/н від 13.01.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекультивація» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люксінвест» (далі - відповідач) про стягнення 18 120,96 грн., а саме: 17 160,00 грн. - передплати за послуги та 960,96 грн. - пені.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань за Договором № 5-5/14-2 від 05.05.14. по наданню послуг з виконання комплексу послуг (робіт) із перевезення великогабаритних будівельних відходів в межах території полігону твердих будівельних відходів, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.14. порушено провадження у справі № 910/19499/14 та призначено її до розгляду на 07.10.14.

В судовому засіданні 07.10.14. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.14. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 06.11.14.

В судовому засіданні 06.11.14. відповідачем було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Люксінвест» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

Крім того, відповідач подав клопотання про витребування від позивача оригіналу акту № 8 здачі-прийняття наданого комплексу послуг з розповсюдження та розпланування ґрунту бульдозером на полігоні ТБО в с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області.

Вказане клопотання не містить нормативно-правового обґрунтування. В свою чергу необхідність витребування оригінала сказаного акту відповідач обґрунтовує тим, що такий оригінал у нього відсутній, оскільки його було направлено позивачу для усунення недоліків.

Однак, жодних доказів на обґрунтування вказаного відповідачем не подано. Крім того, право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Проте, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не звертався до позивача з проханням надати зазначений в клопотанні доказ, та, як наслідок, не довів неможливості самостійно надати витребуваний доказ, внаслідок чого клопотання задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 06.11.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.11.14., про що сторони були повідомлені під розписку.

За результатами судового засідання 12.11.14. в зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 25.11.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.14. за клопотанням позивача на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 25.11.14. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.14. на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено розгляд справи на 04.12.14.

В судовому засіданні 04.12.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 04.12.14. не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/19499/14.

В судовому засіданні 04.12.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.14. між позивачем (далі - Замовник) та відповідачем (далі - Виконавець) було укладено Договір № 5-5/14-2 виконання робіт з перевезення відходів (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Виконавець зобов'язався за завданням Замовника на власний ризик виконати комплекс послуг (робіт) із перевезення великогабаритних будівельних відходів в межах території полігону твердих будівельних відходів (ТБВ), що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н., с. Горенка, вул. Садова, 24, з метою розпланування території полігону.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.3 з дня його підписання і діє до 31.12.14.

Відповідно до п. 2.1 Договору, виконані роботи із перевезення великогабаритних будівельних відходів вимірюються годинами роботи автомобіля-самоскида (далі - машино-годинами). Робота автопідіймача окремо не обліковується та входить у вартість роботи автомобіля-самоскида.

Згідно з п. 2.2 Договору, обсяг виконаних робіт визначається актами виконаних робіт, які складаються на підставі відомості обліку машино-годин.

Відомості обліку машино-годин складається у двох примірниках безпосередньо в процесі виконання робіт і заповнюються та підписуються сторонами щоденно, і є підставною для внесення даних в акт виконаних робіт. Один екземпляр відомостей передається Замовнику разом з актом виконаних робіт по завершенню виконання робіт (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. п. 2.4, 2.5 Договору, загальний кошторис Договору складає 34 200,00 грн., в тому числі ПДВ 5 700,00 грн., що дорівнює вартості робіт обсягом 38 машино-годин. Вартість виконання робіт погоджена сторонами, згідно Протоколу погодження договірної ціни в сумі 900 грн., в т.ч. ПДВ - 150 грн. за одну машино-годину.

Протокол погодження договірної ціни (додаток № 1 до Договору), що підписаний сторонами та скріплений їх печатками, наявний в матеріалах даної справи.

Виконавець протягом трьох робочих днів по завершенню роботи складає акт виконаних робіт та разом з відомостями обліку машино-годин, як фіксують виконання робіт, передає їх в офіс Замовника під розписку, або надсилає рекомендованим чи цінним листом, для перевірки та затвердження (п. 3.3 Договору).

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором по наданню послуг з виконання комплексу послуг (робіт) із перевезення великогабаритних будівельних відходів в межах території полігону твердих будівельних відходів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з п. 3.1 Договору Замовник зобов'язується оплатити не менше 50% суми кошторису, вказану в п. 2.4 Договору, після накопичення відповідної суми коштів, але не пізніше 20.06.14. Решта суми сплачується протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

На виконання умов Договору платіжним дорученням № 534 від 16.06.14. (копія якого наявна в матеріалах справи та оригінал якого судом було оглянуто в судовому засіданні) позивач сплатив відповідачу 17 160,00 грн. з призначенням платежу «оплата за перевезення відходів згідно дог. № 5-5/14-2 від 05/05/14 р. В т.ч. ПДВ 2860,00 грн.». Вказане додатково підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ПАТ «ВТБ Банк».

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Приписами п. 3.2 Договору встановлено, що Виконавець приступає до виконання робіт після оплати Замовником кошторису, протягом 10 календарних днів з моменту отримання такої оплати та завершити їх виконання протягом 20 календарних днів з моменту отримання оплати суми, встановленої п. 2.4 Договору.

Разом з тим, відповідач своїх зобов'язань за Договором не виконав, до виконання робіт не приступив.

За приписами ч. 2 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 4.2.3 Договору, Замовник має право відмовитись від Договору в односторонньому порядку шляхом надсилання листа та вимагати повернення сплачених коштів, в разі порушення Виконавцем строків виконання робіт, передбачених п. 3.2, 3.6 Договору, чи в разі зволікання з початком їх виконання.

Позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 29-07 від 29.07.14. та листом-вимогою № 27/1-08 від 27.08.14., в яких відмовився від Договору та вимагав повернути сплачені грошові кошти в розмірі 17 160,00 грн.

На зазначені претензії відповідач відповіді не надав, роботи не розпочав, грошові кошти в розмірі 17 160,00 грн. відповідач позивачу не повертав.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач отримав від позивача оплату за Договором, однак у встановлені строки до виконання комплексу послуг (робіт) із перевезення великогабаритних будівельних відходів не приступив, та після отримання претензій позивача грошові кошти останньому не повернув, грошові кошти в розмірі 17 160,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо посилання відповідача на те, що сторони під № 5-5/14-2 від 05.05.14. мають різний текст Договорів, та на те, що спір має розглядатись за примірником договору відповідача, суд відзначає наступне.

Як відзначалось судом, 05.05.14. між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 5-5/14-2 виконання робіт з перевезення відходів, відповідно до умов якого (п. 1.1) відповідач зобов'язався за завданням позивача на власний ризик виконати комплекс послуг (робіт) із перевезення великогабаритних будівельних відходів в межах території полігону твердих будівельних відходів (ТБВ), що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н., с. Горенка, вул. Садова, 24, з метою розпланування території полігону.

Оригінал вказаного договору, наданого позивачем, було оглянуто судом в судовому засіданні.

Крім того, 05.05.14. між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 5-5/14-2 на виконання послуг розпланування та розповсюдження ґрунту бульдозером, відповідно до умов якого (п. 1.1) відповідач зобов'язався за дорученням позивача якісно надати в межах договірної ціни комплекс послуг з розпланування та розповсюдження ґрунту, утворюються при зрізанні, розрівнюванні та плануванні ґрунту, на полігону твердих будівельних відходів (ТБВ), що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н., с. Горенка, вул. Садова, 24, з метою планового накриття шару твердих побутових відходів.

Оригінал вказаного договору, наданого відповідачем, було оглянуто судом в судовому засіданні.

Таким чином, судом встановлено, що вказані договори є різними за своєю правовою природою та мають різний предмет: роботи з перевезення великогабаритних будівельних відходів та послуги з розпланування та розповсюдження ґрунту метою планового накриття шару твердих побутових відходів.

Існування одного договору не виключає існування іншого договору, рівно і навпаки.

Разом з тим, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача грошових коштів саме за Договором № 5-5/14-2 від 05.05.14. на виконання робіт з перевезення відходів, а не за Договором № 5-5/14-2 від 05.05.14. на виконання послуг розпланування та розповсюдження ґрунту бульдозером.

При цьому, суд відзначає, що відповідач не позбавлений права звернутись з окремим позовом до суду про захист своїх порушених прав за Договором № 5-5/14-2 від 05.05.14. на виконання послуг розпланування та розповсюдження ґрунту бульдозером.

Крім того, щодо доводів відповідача про неузгодженість пунктів Договору № 5-5/14-2 від 05.05.14. на виконання робіт з перевезення відходів в частині зазначення то «виконання робіт» то «надання послуг», суд звертає увагу на те, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Далі, з наданого відповідачем протоколу погодження договірної ціни, вбачається, що сторонами «досягнуто угоди про величину договірної ціни виконання комплексу послуг на об'єкті в с. Тарасівка Київського району Київської області з розпланування і розповсюдження ґрунту в сумі….», разом з тим, і за Договором № 5-5/14-2 від 05.05.14. на виконання робіт з перевезення відходів, і за Договором № 5-5/14-2 від 05.05.14. на виконання послуг розпланування та розповсюдження ґрунту бульдозером, об'єкт знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н., с. Горенка, вул. Садова, 24.

Щодо твердження відповідача про надання ним послуг за актом приймання-передачі № 8 від 30.05.14., який надано суду виключно в копії, суд відзначає про неможливість надання правової оцінки вказаного акту, оскільки позивач проти наявності в нього оригіналу вказаного акту заперечував, а відповідач, який подав ксерокопію зазначеного акту, вказав на те, що оригінал в нього відсутній, оскільки він направив такий оригінал позивачу для виправлення помилок.

Доказів такого направлення відповідач суду не надав.

При цьому, судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Крім того, за приписами процесуального законодавства судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, які підлягають оцінці у їх сукупності, адже жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно з приписами статті 34 названого Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до стаття 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади, якщо вона є посадовою особою, та з прикладенням печатки, за її наявності.

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.

У зв'язку з цим ксерокопія акту приймання-передачі № 8 від 30.05.14., яка міститься в матеріалах справи, не може бути прийнята судом до уваги.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежам позивач на підставі п. 7.2 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 960,96 грн. - пені.

Пунктом 7.2 Договору сторони передбачили, що у разі затримки надання послуг або надання не в повному обсязі замовлених Замовником, Виконавець сплачує штраф в розмірі 0,1% від суми невиконаних робіт за кожний день затримки.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, п. 7.2 Договору сторони передбачили відповідальність Виконавця у вигляді пені.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 960,96 грн. пені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Люксінвест» (03151, м. Київ, вул. Очаківська/Очаківський провулок, б. 5/6; ідентифікаційний код 36039928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекультивація» (03058, м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, б. 5; ідентифікаційний код 31199963) 17 160 (сімнадцять тисяч сто шістдесят) грн. 00 коп. - основного боргу, 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 96 коп. - пені, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.14.

Суддя Т.М. Ващенко