Постанова № 41890009, 11.12.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

11 грудня 2014 року Справа № 902/1237/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Баклан Н.С.,

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Кіхтенко Олена Миколаївна ( довіреність № 01/01/14 від 02.01.2014 р. );

Луценко Ігор Михайлович ( довіреність №41/01/13 від 10.12.2014 р. )

розглянувши апеляційну скаргу позивача - публічного акціонерного товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 11.09.14 р. у справі № 902/1237/14

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ)

до комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" (м.Вінниця)

про стягнення 6 043 719,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.09.14 р. у справі №902/1237/14 (суддя Матвійчук В.В.) задоволено частково позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" про стягнення 6 043 719,13 грн.

Стягнуто з комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 4861994 грн. 34 коп. - боргу; 125893 грн. 08 коп. - пені; 580927 грн. 16 коп. - суми, на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів; 97225 грн. 32 коп. - 3% річних; 73080 грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору. В позові в частині стягнення 377679,23 грн. пені відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, при цьому наявні підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 75% на підставі п.3 ст.83 ГПК України та ст.233 ГК України (арк.справи 137-144).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення в частині зменшення розміру пені на 377679,23 грн. та прийняти в цій частині нове рішення яким задоволити позовні вимоги про стягнення пені в повному обсязі.

В скарзі стверджує, що в оскаржуваному рішенні в частині зменшення неустойки місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши обґрунтованих мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст. 42, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Вважає, що судом було враховано лише ступінь виконання зобов'язання боржником та те, що порушення зобов'язання не завдало значних збитків позивачу. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ЦК України, не з'ясувавши всіх обставин, з'ясування яких передбачене згаданою нормою.

Звертає увагу суду, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство, що належить до державного сектору економіки, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01 січня 2006 року та відбулося 01 січня 2009 року.

Бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу.

Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ Позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» втрат є стягнення з боржників неустойки у розмірі передбаченому умовами договорів.

Загальна сума заявлених неустойки, 3% річних, інфляційних не компенсує повністю збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами.

Також зазначає, що важкий матеріальний стан відповідача не може вважатися винятковими обставинами оскільки, у відповідності до частини 1 статті 44 Господарського кодексу України «комерційний розрахунок та власний комерційний ризик», а також «самостійне формування підприємцем програми діяльності» є одними із основних принципів підприємницької діяльності. Отже, неналежна організація господарської діяльності відповідача не може вважатися винятковою обставиною.

При обґрунтуванні апеляційної скарги посилається на ст.ст.4, 4-2, 83 ГПК України, ст.233 Господарського кодексу України, ст.ст.549, 617, 625 Цивільного кодексу України, норми Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу».

Як на практику розгляду аналогічних спорів, посилається на ряд постанов Вищого господарського суду України, а саме: від 29.05.2014р. у справі №921/186/13-г, від 08.05.2014р. у справі №921/185/13-г, від 03.06.2014р. у справі №17/5014/2629/2012, від 15.08.2013р. у справі №921/186/13-г, від 25.07.2013р. у справі №904/1610/13-г, від 06.06.13р. у справі №5023/5210/12 та інші.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у справі від 06.11.2014р. апеляційну скаргу публічного акціонерного товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження, справу призначено до слухання (арк.справи 171).

Позивач надіслав на адресу суду письмовий відзив на апеляційну скаргу (вх.№25885 від 09.12.2014р., арк.справи 191-195), в якому заперечує проти доводів скаржника. Вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, натомість, рішення господарського суду Вінницької області вважає законним і таким, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як зазначає відповідач у відзиві, збитковість діяльності відповідача вбачається зі звітів про фінансові результати за 2013 рік - збиток у розмірі 3778 тис. грн., 1 квартал 2014 року - 341,0 тис. грн.

Фактична сума доходу за вироблену та відпущену теплову енергію у 2013 році склала 84453,6 тис. грн. з ПДВ (70378 тис. грн.. без ПДВ), фактичні витрати підприємства за 2013 рік склали 88706,40 тис. грн. з ПДВ (74261тис. грн..), таким чином фінансовим результатом від звичайної діяльності підприємства за 2013 рік є збиток у розмірі 4533,6 тис, грн. з ПДВ (3778,0 тис, грн. без ПДВ). Збиток утворився в результаті різниці в тарифах на теплову енергію, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися державним регулятором.

При цьому, відповідно до укладеного з позивачем договору від 28.12.12. № 13/2790-БО-1 відповідач отримав протягом січня-грудня 2013 року природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами на загальну суму 46 944 812,98 грн. та перерахував на рахунок позивача грошові кошти в якості оплати зоставленого природного газу в сумі 42082818,64 грн. і залишок неоплаченого боргу склав 4 861, 99 тис. грн. (10,36% від усієї суми боргу)

Таким чином, дана заборгованість утворилася не з вини підприємства, а внаслідок певних об'єктивних обставин, головним з яких є різниця в тарифах на теплову енергію, яка виникла внаслідок невідповідності тарифів на теплову енергію, що реалізується відповідачем, їх фактичній вартості та не доведення регулятором (Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері комунальних послуг) тарифів на теплову енергію до економічно обґрунтованого рівня, що не дозволяє розрахуватися по наявній заборгованості з енергопостачання одразу.

На підставі викладеного просить суд апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 11.09.2014р. у справі №902/1237/14

залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.12.2014р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Дужича С.П., у справі №902/1237/14 внесено зміни до складу колегії суддів. Визначено колегію у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Мамченко Ю.А., суддя Грязнов В.В. (арк.справи 207).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 11.12.2014р. представники відповідача заперечили апеляційну скаргу, вважають її безпідставною та необгрунтованою. Рішення, прийняте судом першої інстанції, вважають законним та обгрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просять суд рішення у справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач не забезпечив явку свого представника у судове засідання, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав, причини неявки суду не повідомив, хоч про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому порядку (арк.справи 189).

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

28.12.2013р. публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та комунальним підприємством "Вінницяоблтеплоенерго" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2790-БО-1.

Пунктом 1.1. договору встановлено, що продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 та/або природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п. 1.2. договору).

Обсяг газу, що підлягає передачі за період з 01 січня 2013 року та 31 грудня 2013 року визначено розділом 2 договору

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п. 3.3. Договору).

Згідно п.п.5.1., 5.2. ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ. Ціна за 1000 куб.м. газу становить 3 509.00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн., крім того ПДВ - 29% - 61,12 грн., всього з ПДВ - 366,72 грн. (триста шістдесят шість гривень 72 коп.).

До сплати з 1000 куб.м. природного газу - 3 884,78 грн., крім того ПДВ - 20% - 776,96 грн., всього з ПДВ - 4661,74 грн.. Загальна вартість цього договору разом з ПДВ - становить 47 130 191, 40 грн. п.п. 5.1., 5.2., 5.5. Договору).

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).

Договір, відповідно п.11.1., набуває чинності з дати підписання уповноваженими представника сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Додатковою угодою № 1 від 17.07.2013 року до Договору сторони виклали пункти 5.2. і 5.5. Договору в новій редакції, де визначили, що вартість 1000 куб. м. природного газу з ПДВ становить 4 588,54 грн..

Додатковою угодою №2 від 14.10.2013р. до договору викладено в новій редакції п. 4.1. договору, та визначено, що кількість газу, яка передається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін, позивачем зобов'язання за договором виконані належним чином та в повному обсязі. Так, в період з січня по грудень 2013 року позивачем поставлено відповідачеві природний газ в обсязі 10129,147 тис. куб.м. на загальну суму 46944812,98, що стверджується актами приймання-передачі природного газу (арк.справи 18-29).

На виконання умов договору, відповідачем було перераховано на рахунок позивача 42082818,64 грн., про що свідчить реєстр операцій по рахунку 36-1-08-8-8 (арк.справи 37, 38).

Отже, станом на день розгляду справи судом першої інстанції розмір заборгованості за договором становить 4861994,34 грн..

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Цивільні права та обов'язки, як встановлено ст.11 Цивільного кодексу України, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі природного газу відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного газу, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті поставленого газу та послуг по поставці.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, з моменту укладення сторонами договору 28.12.2013р. між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 Цивільного кодексу України).

За положеннями ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені правові норми, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення вимоги позивача про стягнення боргу в повному обсязі.

Позивачем також було заявлено вимоги про стягнення пені в розмірі 503572,31 грн., суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в розмірі 580 927,16 грн. та три відсотки річних в розмірі 97225,32 грн..

Боржник, згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він у безcпірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За положенням ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши в апеляційному провадженні наявний в матеріалах справи розрахунок позивача, колегія суддів погоджується, що вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіривши правильність нарахування заявлених до стягнення сум трьох відсотків річних судом не виявлено помилок, у зв'язку з чим вказані суми є правомірними та обґрунтованими, з огляду на що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Помилки в періодах нарахування, допущені позивачем при розрахунку суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, не вплинули на загальний розмір заявленої до стягнення суми, а тому вказана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Перевіривши в апеляційному провадженні заявлену до стягнення суму пені, за визначені в розрахунку періоди, колегія суддів вважає їх обгрунтованими та такими, що задоволено правомірно.

Відповідач у відзиві від 08.09.2014 року №1089/01 (арк.справи 60-63) клопотав перед судом про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 80%, посилаючись при цьому на важкий фінансово-економічний стан підприємства, наявність дебіторської заборгованості, різницю в тарифах на теплову енергію, яка виникла внаслідок невідповідності тарифів та теплову енергію, що реалізується відповідачем, їх фактичній вартості та не доведення регулятором тарифів на теплову енергію до економічно обґрунтованого рівня.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 75%.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як встановлено п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що суд вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Також у пункті 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 вказано: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру пені на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України., прийняв до уваги наступні обставини:

- КП "Вінницяоблтеплоенерго" є підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії;

- газ, який постачався за Договором використовувався КП "Вінницяоблтеплоенерго" виключно для виробництва теплової енергії, яка споживалася бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами;

- збитковість діяльності КП "Вінницяоблтеплоенерго", що стверджується Звітами про фінансові результати за 2013 рік;

- різницю в тарифах на теплову енергію.

Поряд з цим, визначаючись щодо зменшення розміру пені, судом було також враховано обов'язковість виконання зобов'язань, баланс інтересів сторін та значний розмір основного боргу, що потягнув за собою нарахування пені.

Крім того, звертаючись з позовом, позивач використав всі передбачені законодавством і договором засоби компенсації матеріальних втрат та забезпечення виконання зобов'язання боржником - КП «Вінницяоблтеплоенерго», основним видом діяльності якого є виробництво, розподіл та постачання теплової енергії для потреб соціально значимих об'єктів міста, - зобов'язання з подачі теплової енергії виконало частково, однак, сплата надмірно великих штрафних санкцій в даному випадку зачіпатиме не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість вчасного та якісного надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Апеляційний суд зауважує, що стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора, що правомірно вбачається з висновку суду першої інстанції.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи і встановивши підстави порушення Відповідачем грошового зобов'язання - правомірно визнав даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу і покликаючись на положення ст. 233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України та ступінь виконання ним грошового зобов'язання, правомірно зменшив розмір пені на 75% та прийняв рішення про стягнення з відповідача пеню в розмірі 125893,08 грн..

Колегія суддів також вважає даний випадок виключним і не вбачає підстав для переоцінки фактів у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідач заявляв клопотання про відстрочення виконання рішення суду строком на шість місяців, в якій останній посилався на те, що заборгованість виникла не з його вини, а в силу об'єктивних обставин, у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії встановленим тарифам, та зазначав, що підприємство знаходиться у вкрай важкому матеріальному становищі.

Як передбачено ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Наведені боржником підстави для розстрочки виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, не є тією виключною обставиною щодо розстрочки виконання судового рішення в розумінні статті 121 ГПК України.

Також, як було відмічено судом першої інстанції, в разі задоволення заяви, будуть порушені матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього та матиме дискримінаційний характер відносно його прав та інтересів, оскільки, підприємство позивача не є газовидобувною компанією, а є лише постачальником імпортованого природного газу. Несвоєчасна сплата боржником грошових коштів за поставлений позивачем газ може призвести до невиконання позивачем своїх грошових зобов'язань перед іноземними постачальниками.

Відповідно до п. 7.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення (п. 7.2.).

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 26 грудня 2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" встановлено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст.351 ЦПК України і ст.121 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Отже, покладені відповідачем в основу обґрунтування клопотання про відстрочку виконання рішення не є винятковими обставинами у розумінні ст. 121 ГПК України, тому господарський суд Вінницької області дійшов вірного висновку щодо відмови в його задоволенні.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 11.09.14 р. у справі № 902/1237/14 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Грязнов В.В.