Постанова № 41889674, 03.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа№ 910/10202/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Корсакової Г.В.

представники сторін:

від позивача - Дикий Ю.О. - представник за довіреністю б/н від 18.08.2014.

від відповідача - Качан В.В. - представник за довіреністю б/н від 15.05.2014.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014

у справі №910/10202/14 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд»

про стягнення 2 002 282, 65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі №910/10202/14, повний текст якого складено 29.09.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» про стягнення 2 002 282, 65 грн. - задоволено, а саме: стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд» заборгованість в розмірі 1 967 307, 63 грн., пеню в розмірі 25 002, 58 грн., 3% річних в розмірі 9 972, 44 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 40 045, 65 грн., а також визнано недійсним додатковий договір №1 від 08.12.2013 до договору дистрибуції «1/01-04/13 від 01.04.2013 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд».

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач в порушення зобов'язань, прийнятих за договором, не здійснив повну оплату переданого товару, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 1 967 307, 63 грн., яка станом на момент розгляду так і не погашена і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, враховуючи відсутність повноважень у директора Швець В.Д. на укладання додаткового договору № 1 від 08.12.2013 до договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, що підтверджено належними та допустимими доказами, а також не спростовано відповідачем, що у відповідності до положень статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, є підставою визнання зазначеного правочину недійсним. Оскільки, взяті на себе зобов'язання по сплаті товару відповідач не виконав в строк, він повинен сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню - 25 002, 58 грн., 3% річних - 9 972, 44 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі № 910/10202/14 - скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі № 910/10202/14 прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме:

- судом першої інстанції неправомірно визнано факт отримання відповідачем товару, виключно на підставі видаткових накладних. Тобто копії видаткових накладних на загальну суму 904 093, 50 грн, не містять нормативно визначених обов'язкових реквізитів, а отже не можуть виступати належними доказами отримання товару відповідачем. Крім того, відповідач зауважує на відсутності повноважень у особи, якою приймався товар за видатковими накладними, на загальну суму 904 093, 50 грн.

- суд не дослідив, не встановив та не надав юридичну оцінку наданим відповідачем доказам, що до суми дебіторської заборгованості, а саме те, що позивачем неправомірно включено суму в розмірі 60 290, 18 грн., яка має бути повернена постачальнику, про що ТОВ «Домінант Фуд» 26.05.2014 направило позивачу лист, у відповідності до п. 8.1. договору дистрибуції, а отже вказана сума має бути виключена із дебіторської заборгованості позивача, як сума за поставлений товар, який позивач мав забрати та вивезти як товар низької купівельної спроможності. Тобто, факт повідомлення про повернення товару, жодним чином не був спростований позивачем, суд не врахував усні пояснення відповідача, щодо наявності доказів відправки вказаного листа позивачеві, а також той факт, що умовами договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, не передбачено письмове повідомлення постачальника, щодо вивезення товару, отже вимога суду щодо підтвердження відправлення повідомлення, тим паче його отримання позивачем, виходить за межі умов визначених договором ;

- судом не визначено в чому конкретно полягає неправомірність дій відповідача, при укладені з позивачем угоди, щодо продовженняі розрахунків, за поставлений у 2013 році товар на 180 календарних днів, від запланованої дати платежу. Тобто, відповідач зазначає, що позивач не надав доказів повідомлення відповідача, про зміну керівника підприємства, а отже відповідач не знав та не міг знати, що угоду було підписано не уповноваженою особою, з огляду на те, що і сам договір дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, був підписаний тією ж особою. Таким чином, відповідачем заперечується факт прострочення здійснення оплати поставленого товару з огляду на укладання 08.12.2013 сторонами додаткового договору № 1 до Договору дистрибуції №1/01-04/13 від 01.04.2013, умовами якого начебто сторони погодили продовження терміну проведення розрахунків за поставлений у 2013 році товар на 180 календарних днів.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі №910/10202/14 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014, для розгляду апеляційної скарги по справі №910/10202/14 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суд від 14.11.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі №910/10202/14 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 03.12.2014.

В судовому засіданні 03.12.2014 представник відповідача, надав пояснення по справі в яких, апеляційну скаргу підтримав повністю, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову - відмовити.

В судовому засіданні 03.12.2014 представник позивача, надав пояснення по справі в яких, проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як підтверджується матеріали справи, 01.04.2013 між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд», як постачальником та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Домінант Фуд», як покупем, укладено договір дистрибуції № 1/01-04/13.

Умовами договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, сторони погодили, що постачальник зобов'язується передавати поркупцеві у власність продукти харчування торгової марки «Катана» та ТМ «Орегано», визначені останнім у специфікації, надалі товар, а покупець зобов'язується приймати обумовлений товар та оплачувати його в порядку і в строки, передбачені договором (п.1.1.); сумою даного договору є сума всіх операцій по його виконанню згідно накладних (п.1.3.); моментом переходом права власності на товар є момент фактичного отримання товару покупцем на його складі, що засвідчується підписанням накладної уповноваженими представниками сторін (п.4.2.); оплата за отриманий товар за даним договором здійснюється протягом 45 банківських днів з дня отримання товару. Днем здійснення платежу є день, в який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунка покупця на користь постачальника (п.5.2.); за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення розрахунку за весь час прострочення (п.7.5.); покупець має право повернути придбаний у постачальника товар, а постачальник зобов'язаний забрати такий товар в разі його низької купівельної спроможності. Постачальник має вивезти такий товар протягом 7 календарних днів з дня отримання повідомлення покупця. При цьому сторони можуть дійти згоди про уцінку товару, що засвідчується підписанням додаткової угоди (п.8.1.); даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013. В разі, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявила про свій намір припинити договірні відносини договір вважається пролонгованим на рік на тих же умовах (п.9.1.).

Відповідно до видаткових накладних, які скріплені печатками обох юридичних осіб позивача та відповідача, а саме: № 297 від 19.11.2013 на суму 70 789,20 грн.; № 307 від 22.11.2013 на суму 53 886,60 грн.; № 306 від 26.11.2013 на суму 100 582,02 грн.; № 326 від 28.11.2013 на суму 11 732,82 грн.; №329 від 28.11.2013 на суму 71 941, 50 грн.; №334 від 03.12.2013 на суму 158 143,08 грн.; № 360 від 06.12.2013 на суму 119 404,20 грн.; №386 від 10.12.2013 на суму 95 671,62 грн.; №392 від 12.12.2013 на суму 70 010,70 грн.; №460 від 25.12.2013 на суму 59 112,00 грн.; № 2 від 06.01.2014 на суму 120 074,70 грн.; №21 від 08.01.2014 на суму 45 863,04 грн.; №30 від 10.01.2014 на суму 249 926,46 грн.; №51 від 14.01.2014 на суму 200 982,48 грн.; №58 від 15.01.2014 на суму 300 691,44 грн.; №88 від 22.01.2014 на суму 48 887,90 грн.; № 110 від 31.01.2014 на суму 176 961,60 грн.; №124 від 31.01.2014 на суму 56 615,40 грн., позивачем, у період з 19.11.2013 по 31.01.2014, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, здійснено поставку обумовленого договором товару, загалом на суму 2 012 276, 76 грн.

Згідно з довіреностями типової форми М-2 (бланк суворої звітності затверджено наказом Мінстату України від 21.06.1996р. № 192), а саме: № 2061 від 20.11.2013, № 2082 від 26.11.2013, №2077 від 25.11.2013, № 2094 від 28.11.2013, №2102 від 29.11.2013, №2112 від 04.12.2013, № 2133 від 09.12.2013, № 2139 від 11.12.2013, № 2180 від 26.12.2013, № 2186 від 06.01.2014, № 2191 від 09.01.2014, № 2219 від 15.01.2014, виданих ТОВ «Домінанта Фуд» на імя Карпеченко С.М., якому надано повноваження на отримання від ТОВ «Роял Фуд» цінностей за вищевказаними видатковими накладними.

17.03.2014, позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд», звернулось до відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Домінант Фуд», з претензією в якій просить негайно провести розрахунок за поставлений товар згідно договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013 та зазначає, що у випадку несплати, вимушений буде звернутися до суду за захистом порушених прав з покладенням на винну сторону штрафних санкцій та судових витрат. Крім того, позивач направив відповідачу акт звірки взаємних розрахунків станом на 16.03.2014, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Домінант Фуд», по договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013. Направлення відповідачу та отримання претензії та акту звірки підтверджується описом вкладення у цінний лист від 17.03.2014, фіскальним чеком Укрпошти ЦПЗ №1 від 17.03.2014 за №2460 та рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення від 21.03.2014.

Згідно до акту звірки взаємних розрахунків за період: 01.05.2013 по 13.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Домінант Фуд» по договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 13.06.2014 становить 1 967 307, 63 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1. статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також цією статтею передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно з п.6 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити занього певну грошову суму. Також цією статтею передбачено, що до відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно з п.1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, апелянт в обґрунтування апеляційної скарги зазначав про те, що судом першої інстанції неправомірно визнано факт отримання відповідачем товару виключно на підставі видаткових накладних, оскільки копії видаткових накладних на загальну суму 904 093,50 грн., не містять нормативно визначених обов'язкових реквізитів, а отже не можуть виступати належними доказами отримання товару відповідачем, а також у особи, яка приймала товар за видатковими накладними на загальну суму 904 093, 50 грн, - не було відповідних повноважень, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду зазначає, що згідно наявних матеріалів справи, всі наявні видаткові накладні (оригінали яких досліджено судом апеляційної інстанції), скріплені печатками юридичних осіб та підписані представниками сторін без жодних зауважень та заперечень, що є первинним обліковим документом, а тому відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджують факт здійснення сторонами господарської операції з поставки та прийняття товару .

Щодо заперечень апелянта, що суд не дослідив, не встановив та не надав юридичну оцінку наданим відповідачем доказам, що до суми дебіторської заборгованості, а саме те, що позивачем неправомірно включено суму в розмірі 60 290, 18 грн., яка має бути повернена постачальнику, про що ТОВ «Домінант Фуд» 26.05.2014 направило позивачу лист, у відповідності до п. 8.1. договору дистрибуції, а отже вказана сума має бути виключена із дебіторської заборгованості позивача, як сума за поставлений товар, який позивач мав забрати та вивезти як товар низької купівельної спроможності - судом апеляційної інстанції відхиляється як необгурнтований з огляду на наступне.

Як вбачається із наданих до суду документів, відповідачем 26.05.2014 складено лист № 122-1/14, в якому, посилаючись на пункт 8.1. договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, просить забрати товар, а також додає підписану в односторонньому порядку видаткову накладну на повернення товару. .

Пунктом 8.1. договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013 передбачено, що покупець має право повернути придбаний у постачальника товар, а постачальник зобов'язаний забрати такий товар в разі його низької купівельної спроможності. Постачальник має вивезти такий товар протягом 7 календарних днів з дня отримання повідомлення покупця. При цьому сторони можуть дійти згоди про уцінку товару, що засвідчується підписанням додаткової угоди.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок постачальника щодо вивезення товару, виникає на день наступний після отримання повідомлення покупця та повинен бути виконаний протягом 7 календарних днів. Так, оскільки ТОВ «Домінанта Фуд» належними та допустимими доказами не наведено, ані факт направлення позивачеві листа № 122-1/14 від 26.05.2014, ані факт отримання ТОВ «Роял Фуд» вказаного листа, а також відповідачем не доведено факту повідомлення позивача в інший спосіб щодо повернення товару, а тому підстави для вирахування з загальної суми заборгованості вартість запропонованого до повернення товару в сумі 60 290,18 грн. - відсутні.

Враховуючи викладене, Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем, на виконання умов договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, як продавцем, було передано у власність відповідача товар на загальну суму 2 012 276, 76 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 297 від 19.11.2013; № 307 від 22.11.2013; № 306 від 26.11.2013; № 326 від 28.11.2013; №329 від 28.11.2013; №334 від 03.12.2013; № 360 від 06.12.2013; №386 від 10.12.2013; №392 від 12.12.2013; №460 від 25.12.2013; № 2 від 06.01.2014; №21 від 08.01.2014; №30 від 10.01.2014; №51 від 14.01.2014; №58 від 15.01.2014; №88 від 22.01.2014; № 110 від 31.01.2014; №124 від 31.01.2014, які скріплені печатками юридичних осіб та підписані сторонами без жодних зауважень та заперечень.

Проте відповідач, як покупець, свій обов'язок щодо оплати переданого йому позивачем у власність товар, в строк 45 банківських днів з дня отримання товару, встановлений п.5.2. договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013 - виконав лише частково, що підтверджується наданим позивачем актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.05.2013 по 13.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Домінант Фуд» по договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг в сумі 1 967 307, 63 грн.

Відповідач, доказів належного виконання ним зобов'язань щодо оплати переданого йому позивачем товару за договором дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013 - не надав. Факт отримання товару - не спростовано.

З огляду на викладене, Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що відповідачем було порушено умови договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про наявність у відповідача заборгованості за договором дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013 в розмірі 1 967 307, 63 грн., Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, в сумі 1 967 307, 63 грн., як самостійно заявлена сума позивачем.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за переданий товар за договором дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, судом першої інстанції стягнуто з відповідача пеню у розмірі 25 002, 58 грн. та 3 % річних в у розмірі 9 972, 44 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

При укладанні договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, сторони визначили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Так, згідно п.7.5. договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення розрахунку за весь час прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до ч.4 статті 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В свою чергу, апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції не визначено в чому конкретно полягає неправомірність дій відповідача, при укладені з позивачем угоди, щодо продовження розрахунків, за поставлений у 2013 році товар на 180 календарних днів, від запланованої дати платежу, оскільки позивач не повідомив відповідача про зміну керівника підприємства, а отже відповідач не знав та не міг знати, що угоду було підписано не уповноваженою особою, з огляду на те, що і сам договір дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, був підписаний тією ж особою. Таким чином, відповідачем заперечується факт прострочення здійснення оплати поставленого товару з огляду на укладання 08.12.2013 сторонами додаткового договору № 1 до Договору дистрибуції №1/01-04/13 від 01.04.2013, умовами якого начебто сторони погодили продовження терміну проведення розрахунків за поставлений у 2013 році товар на 180 календарних днів.

Позивач, у свою чергу, стверджує, що про існування додаткового договору № 1 від 08.12.2013 йому стало відомо лише під час розгляду господарського спору в суді першої інстанції та зазначає, що вказаний додатковий договір є недійсним, оскільки підписаний не уповноваженою особою на підписання договорів від імені товариства.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України , правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ч.ч. 1, 3, 5 ст. 65 Господарського кодексу України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Згідно з частиною 3 статті 237 Цивільного кодексу України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення

За змістом частини третьої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

Відповідно до пункту 10.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд», затвердженого протоколом №3 від 12.09.2013 загальних зборів ТОВ «Роял Фуд», органами управління товариства є: загальні збори учасників - вищий орган та директор - виконавчий орган.

Пунктом 10.3.4 Статуту до повноважень директора віднесено, зокрема, підписання господарських договорів (угод), а також інші документи, що стосуються діяльності товариства.

Із наявних в матеріалах справи документів, а саме наказу про прийняття на роботу № 8 від 13.09.2013 Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Фуд», вбачається, що на підставі протоколу Загальних зборів учасників №3 від 12.09.2013 Мудра Алла Василівна приступає до виконання обов'язків директора ТОВ «Роял Фуд» з 13.09.2013 року. Аналогічна інформація міститься також у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу, в якому значиться, що Мудра Ала Василівна є керівником з 13.09.2013 року.

Як вбачається із додаткового договору № 1 від 08.12.2013 зі сторони позивача він підписаний директором Швець В.Д., який діяв на підставі Статуту товариства.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є безкоштовними та відкритими через офіційний веб-сайт розпорядника Єдиного державного реєстру, в якому наявна інформація щодо осіб, які обираються до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Отже, якщо договір містить умову про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору із таким статутом в частині, яка стосується відповідних повноважень, а тому не може бути взято твердження відповідача до уваги, що йому було невідомо про наявні обмеження повноважень контрагента.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт відсутності повноважень у директора Швець В.Д. на укладання додаткового договору № 1 від 08.12.2013 до договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013 підтверджений належними та допустимими доказами, а також не спростований відповідачем, що у відповідності до положень статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, є підставою визнання зазначеного правочину недійсним.

В свою чергу, враховуючи те, що відповідачем всупереч п.5.2. договору дистрибуції № 1/01-04/13 від 01.04.2013, протягом 45 банківських днів з дня отримання товару, що підтверджується датою підписання видаткових накладних, не було здійснено у повному обсязі оплату переданого товару та враховуючи п.7.5.даного договору, дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення розрахунку за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми у відповідності до статей 549 та 625 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України - є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, погоджується з висновком суду першої інстанції що, вимоги позивача в частині стягнення пені у розмірі 25 002, 58 грн. та 3% річних у розмірі 9 972, 58 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ч.1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд», викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд».

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» на рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі №910/10202/14 - залишити без задоволення.

1. Рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі №910/10202/14 - залишити без змін.

2. Матеріали справи №910/10202/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Г.В. Корсакова