Постанова № 41871248, 12.12.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 11» грудня 2014 р. Справа №922/3864/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - Горбатих Ю.А., за довіреністю б/н від 01.09.2014 року;

відповідача - Коростильов С.В., за довіреністю б/н від 01.09.2014 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України, м.Барвінкове (вх.№4029Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014 року у справі №922/3864/14,

за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс», м. Харків,

до Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України, м. Барвінкове,

про стягнення 1 603 123,20 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2014 року у справі №922/3864/14 (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» 1389947,20 грн. заборгованості, 76999,27 грн. суми 3% річних, 226561,39 грн. суми інфляційних витрат та 33870,15 грн. витрат зі сплати судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення справи, просить рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014 року по справі №922/3864/14 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у позивача відсутні складські документи на вказаний у позовній заяві втрачений товар та відсутні відомості у електронному реєстрі складських свідоцтв, який ведеться ДП «Держреєстри України». Крім того, як вказує скаржник, у позовній заяві відсутні докази щодо прийняття ДП «Хлібна база №85» товару на зберігання. Отже, на думку апелянта, судом першої інстанції не звернуто увагу на те, що позивачем у ході судового засідання не надано доказів фактичного зберігання товару, а тільки акти виконаних робіт на послуги, що не є належними доказами по даній справі враховуючи предмет та підстави позову.

Також, апелянт зазначає, що стягнення збитків за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції підпадає під відповідальність за правопорушення у сфері господарювання (неустойка), яке не є грошовим зобов'язанням за договором, а тому в розумінні ст. 550 Цивільного кодексу України на них не можна нараховувати 3% річних та інфляційні. Разом з тим, як зазначає відповідач, позивач не заявляв вищевказану заборгованість у межах справи про банкрутство по справі №5023/1591/12.

Посилається відповідач і на те, що господарський суд Харківської області виносячи ухвалу від 15.11.2012 року по справі №5023/1591/12 визначив, що після публікації оголошення в газеті «Голос України» №103 від 07.06.2012 року про порушення справи про банкрутство надійшло сім заяв кредиторів, а вимоги конкурсних кредиторів, що не були заявлені в місячний строк з моменту публікації оголошення є погашеними. Отже, на думку апелянта, згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» позивач мав статус конкурсного кредитора, тому на витрати за втрату зерна застосовуються відповідні норми Закону.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2014 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України прийнято до провадження та призначено до розгляду.

09.12.2014 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№12023), згідно якого проти позиції скаржника заперечує та вказує, що до підписання угоди від 13.02.2012 року про порядок розрахунків за основним договором у відповідача існувало майнове зобов'язання щодо повернення позивачу зерна, переданого на зберігання за основним договором, що випливає з положень ст.ст. 949, 953 Цивільного кодексу України і ст. 35 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні». Проте, в угоді від 13.02.2012 року про порядок розрахунків за основним договором позивачем та відповідачем визначений спосіб виконання зобов'язання по відшкодуванню збитків, а саме відповідачем прийнято на себе грошове зобов'язання. Таким чином, на думку відповідача, з дня наступного за днем прострочення виконання грошового зобов'язання у правовідносинах відшкодування збитків з відповідача мають бути стягнуті 3% річних та інфляційні збитки за прострочку виконання грошового зобов'язання, що виникло в результаті новації на підставі угоди від 13.02.2012 року про порядок розрахунків за основним договорам.

Щодо справи про банкрутство №5023/1591/12 відповідач зазначає, що його вимоги як конкурсного кредитора були заявлені і розглянуті у встановленому порядку і щодо них укладено мирову угоду між кредиторами та Державним підприємством «Хлібна база №85». Вимоги, які є предметом розгляду по даній справі є вимогами як поточного кредитора. Враховуючи припинення провадження у справі №5023/1591/12 про банкрутство ДП «Хлібна база №85» у зв'язку з укладенням мирової угоди вимоги поточні вимоги не є погашеними, залишаються дійсними і підлягають стягненню у загальному порядку.

Не погоджується відповідач з твердженням відповідача про відсутність документів про прийняття товару на складське зберігання, адже відсутність бухгалтерського оприбуткування вартості поставленого товару свідчить тільки про неналежне ведення бухгалтерського обліку на підприємстві саме відповідача і не є підставою звільнення його від відповідальності.

У судовому засіданні 11.12.2014 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві та просив рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 19.07.2010 року між Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» (позивач, поклажодавець) та Державним підприємством «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України (відповідач, зерновий склад) укладено договір складського зберігання сільськогосподарської продукції №19/07-КА, відповідно до умов якого позивач зобов`язався передати відповідачу сільськогосподарську продукцію, а відповідач зобов`язався прийняти її на зберігання на умовах вказаного договору, і повернути цю продукцію позивачу у схоронності (пункт 1.1. договору).

У пункті 1.2. договору сторони узгодили, що продукція позивача, яка зберігається за договором, є знеособленою.

Відповідно до п. 1.3. договору передана на зберігання продукція залишається власністю позивача протягом усього часу знаходження її на зберіганні у відповідача.

Згідно п. 4.1. договору відповідач не має права розпорядження продукцією, що передається на зберігання.

За умовами п. 3.1.1. договору відповідач забезпечує кількісне і якісне зберігання продукції, приймає продукцію у фактичній вазі та визначає її фактичну якість.

Згідно з п. 3.1.2. договору відповідач, у підтвердження прийняття продукції на зберігання видає позивачу один із таких складських документів: перший примірник оригіналу складської квитанції, просте складське свідоцтво, складське та заставне свідоцтво подвійного складського свідоцтва.

Пунктом 5.5. договору передбачено, що відпуск продукції з території відповідача здійснюється за товарно-транспортною (та/або залізничною) накладною.

У пункті 8.1. договору сторони погодили, що строк зберігання продукції становить до 01.05.2011 року.

31.08.2010 року та 28.04.2011 року між позивачем та відповідачем укладалися додаткові угоди №1 та №2 до договору складського зберігання сільськогосподарської продукції №19/07-КА від 19.07.2014 року, якими сторони змінювали вартість послуг зернового складу (пункти 6.8 та 6.11 договору) та, зокрема, продовжили строк зберігання продукції до 06.07.2011 року.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 Цивільного кодексу України).

Стаття 957 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Згідно частини 3 названої статті договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

У матеріалах справи наявні документи, які свідчать про знаходження сільськогосподарської продукції позивача на зберіганні у відповідача, а саме: договір купівлі-продажу №28/07-РУ від 28.07.2010 року, копія видаткової накладної №36 від 28.07.2010 року, копія договору купівлі-продажу №06/10-ПК-П від 02.10.2008 року, копія видаткової накладної №1/02/10 від 02.10.2008 року, копія договору купівлі-продажу №29/12-ПК від 29.12.2010 року, копія видаткової накладної №1/31/12 від 31.12.2010 року, копія складської квитанції на зерно №503352 від 31.12.2010 року, копія договору купівлі-продажу №04/01-ПК від 04.01.2011 року, копія видаткової накладної №1/05/01 від 05.01.2011 року, копія складської квитанції на зерно №503340 від 05.01.2011 року, копія видаткової накладної №1/19/01 від 19.01.2011 року, копія складської квитанції на зерно №503349 від 19.01.2011 року, копія видаткової накладної №1/20/01 від 20.01.2011 року, копія складської квитанції на зерно №503353 від 20.01.2011 року, копія договору купівлі-продажу №25/01-ЕТ від 25.01.2011 року, копія складської квитанції на зерно №503355 від 25.01.2011 року, копія видаткової накладної №9 від 25.01.2011 року, копія договору поставки №CVS14599 від 09.02.2011 року, копія видаткової накладної №20378/440957 від 11.02.2011 року, копія складської квитанції на зерно №503359 від 11.02.2011 року, копія договору купівлі-продажу №28/03-ЕТ від 28.03.2011 року, копія видаткової накладної №4 від 28.03.2011 року.

Крім того, факт знаходження у відповідача на зберіганні продукції підтверджується актами прийому-передавання виконаних робіт №2, 3, 4, 6 від 30.04.2011 року (т.1, а.с. 27-30).

Також, у матеріалах справи наявна довідка Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова №3559/07-0/20023279 від 03.08.2011 року, в якій зазначено, що сільськогосподарська продукція від Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» знаходилась на зберіганні у відповідача (т. 1, а.с. 97-142).

Разом з тим, відповідач самостійно визнає, що позивачем на його склад було прийнято та знаходиться на зберігання сільськогосподарська продукція.

Зокрема, відповідач у листі, який 15.06.2011 року надійшов на адресу позивача повідомив, що згідно договору на зберіганні в нього станом на 01.05.2011 року знаходились наступні культури, які належать позивачу: пшениця 4 кл. - 149,051 т, насіння соняшника - 15,662 т, насіння соняшника 3 кл. - 28,813 т, насіння соняшника н/кл. - 350,711 т.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи підтверджується факт прийняття ДП «Хлібна база №85» товару від Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» на зберігання.

Доводи апелянта, що у позивача відсутні складські документи і, що відсутні відомості у електронному реєстрі складських свідоцтв, яке ведеться ДП «Держреєстри України», не спростовують того факту, що ним було прийнято та знаходилася на зберігання сільськогосподарська продукція позивача.

Крім того, листом від 15.06.2011 року відповідач повідомив позивача про те, що у нього була проведена позапланова ревізія з питань фінансово-господарської діяльності, а саме: перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву за період з 01.05.2010 року по 30.04.2011 року. Так, за результатами інвентаризації виявлено нестачу в кількості: пшениця 4 кл. - 149,051 т, насіння соняшника - 15,662 т, насіння соняшника 3 кл. - 28,813 т., насіння соняшника н/кл. - 167,932 т.

У той час, відповідач у листі зазначив про те, що не дивлячись на нестачу, він не відмовляється від виконання своїх зобов`язань за основним договором, у зв`язку з чим просить погодити ціну на втрачений товар для подальшого відшкодування його вартості.

16.06.2011 року між сторонами укладено акт узгодження цін на втрачений за договором №19/07-КА від 19.07.2010 року товар.

Так, ДП «Хлібна база №85» зобов'язалася компенсувати Українсько-американському спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» вартість втраченого за договором №19/07-КА від 19.07.2010 року зерна за наступними цінами: пшениця 4 кл. - 2200,00 грн. за 1 т, соняшник - 5000,00 грн. за 1 т. Всього на загальну суму 1389947,20 грн., в тому числі: за пшеницю 4 кл. у кількості 149,051 т - 327912,20 грн., за соняшник у кількості 212,407 т - 1062035,00 грн.

13.02.2012 року позивачем та відповідачем складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 13.02.2012 року, згідно з яким зафіксована заборгованість на користь позивача в розмірі 1389947,20 грн.

Також, 13.02.2012 року між сторонами укладено угоду про порядок розрахунків за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції №19/07-КА від 19.07.2010 року, згідно якої:

- сторони погоджуються з результатами проведеної на ДП «Хлібна база №85» позапланової ревізії з питань фінансово-господарської діяльності, а саме: перевірки наявності, якісного складу, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву за період з 01.05.2010 року по 30.04.2011 року, й підтверджують, що кількість виявленої за результатами інвентаризації нестачі сільськогосподарської продукції поклажодавця, передане зерновому складу на зберігання за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції №19/07-К від 19.07.2010 року складає: пшениця 4 кл. - 149,051 т, насіння соняшнику - 15,662 т, насіння соняшнику 3 кл. - 28,813 т, насіння соняшнику н/кл. - 167,932 т.;

- сторони підтверджують, що вартість втраченого за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції №19/07-КА від 19.07.2010 року зерна, встановлена в акті узгодження цін на втрачений за договором №19/07-КА від 19.07.2010 року товар від 16.06.2011 року, підписаному між ДП «Хлібна база №85» та УАСП ТОВ «Каіс», складає - 1389947,20 грн.;

- сторони підтверджують, що зерновий склад має зобов'язання перед поклажодавцем із компенсації вартості втраченого за договором зерна на загальну суму 1389947,20 грн.

- сторони погодили, що зерновий склад зобов'язується компенсувати поклажодавцеві вартість втраченого за договором зерна в сумі 1389947,20 грн. у строк до 31.12.2012 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок поклажодавця.

Дана угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

В подальшому, 01.09.2014 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу за вих. №361 про сплату заборгованості в розмірі 1389947,20 грн. (т. 1, а.с. 34).

Відповідач відповіді на вимогу не надав, борг перед позивачем в сумі 1389947,20 грн. не погасив.

Відповідач, як у своїй позовній заяві так і в апеляційній скарзі вказує, що 03.04.2012 року господарським судом Харківської області було порушено провадження у справі №5023/1591/12 про банкрутство відносно нього. За твердженням відповідача, позивач за вимогами у розмірі 1389947,20 грн. є конкурсним кредитором, а тому мав звернутись до нього під час розгляду справи №5023/1591/12 з відповідними кредиторськими вимогами на протязі місяця з моменту публікації оголошення в газеті «Голос України» №103 від 07.06.2012 року. Проте, як вказує відповідач, позивач з такими кредиторськими вимогами до нього в межах справи про банкрутство не звертався, а отже в силу приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ухвали суду від 15.11.2012 року є погашеними, як такі, що не були заявлені у місячний строк з моменту публікації оголошення.

Так, дійсно 03.04.2012 року господарським судом Харківської області за заявою Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України на підставі ст. ст. 6, 7, 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції чинній станом на момент порушення справи про банкрутство. З моменту прийняття ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.05.2012 року винесену у підготовчому засіданні по справі №5023/1591/12 зобов'язано Українсько-американське СП «Каіс» у формі ТОВ опублікувати в офіційному друкованому органі України газеті «Голос України» або «Урядовий Кур'єр» оголошення про порушення справи про банкрутство боржника - ДП «Хлібна база №85». Встановлено розмір вимог ініціюючого кредитора. Введено процедуру розпорядження майном боржника. Призначено розпорядника майна, якого зобов'язано разом з керівником боржника розглянути в місячний строк з моменту публікації оголошення вимоги кредиторів і надати до суду складений і підписаний керівником підприємства та головним бухгалтером підприємства реєстр вимог кредиторів з посиланням на загальний розмір визнаних вимог кредиторів.

На виконання вимог господарського суду Харківської області викладених в ухвалі від 29.05.2012 року, Українсько-американським СП «Каіс» у формі ТОВ здійснено публікацію оголошення в газеті «Голос України» № 103 від 07.06.2012 року. У оголошені визначено, що заяви кредиторів приймаються у місячний строк від публікації оголошення.

За результатами попереднього засідання господарським судом Харківської області винесено ухвалу від 15.11.2012 року, якою затверджено реєстр грошових вимог конкурсних кредиторів, зокрема, Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» в розмірі 2122730,95 грн. (4 черга) та 5365,00 грн. (1 черга).

10.10.2013 року господарським судом Харківської області винесено ухвалу по справі №5023/1591/12, якою затверджено мирову угоду, укладену між кредиторами та боржником (відповідач у даній справі); припинено дію мораторію введеного ухвалою суду від 03.04.2012 року; провадження у справі припинено.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

У відповідності до приписів ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури кредитори з поточними вимогами до боржника повинні звертатися з такими вимогами до останнього в межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, чи розглянуті відповідні вимоги у позовному провадженні.

Однак, до визнання боржника банкрутом суд, який розглядає справу про банкрутство, має відмовляти у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов`язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження.

Вищезазначений висновок збігається із позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 8.6. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 року №04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно якої суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження. Така відмова не позбавляє кредитора права звернутися з позовною заявою до боржника у загальному порядку.

Як свідчать матеріали справи, вимоги до відповідача, що є предметом спору у даній справі, виникли після порушення провадження у справі №5023/1591/12 про банкрутство відповідача, оскільки відповідно до додаткової угоди про порядок розрахунків за основним договором, укладеної між сторонами 13.02.2012 року, строк оплати сторонами було погоджено до 31.12.2012 року.

Посилання відповідача на те, що позивач не заявляв заборгованість, яка є предметом розгляду у даній справі під час розгляду справи про банкрутство відповідача (справа №5023/1591/12), в якій саме позивач виступав ініціатором порушення провадження, не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки, заява про порушення справи про банкрутство датована 27.03.2012 року, а ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство винесена 03.04.2012 року.

Враховуючи те, що ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача винесено 03.04.2012 року, а строк виконання зобов`язання за угодою, укладеною між сторонами спливає 31.12.2012 року, тобто після порушення провадження про банкрутство відповідача, позивач є поточним кредитором, а тому даний спір за цією вимогою вирішується по суті за правилами позовного провадження.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем умов договору про порядок розрахунків за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції № 19/07-КА від 19.07.2010 року та діючого законодавства. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення 1389947,20 грн. є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п. 3.1 та п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

На підставі вказаної норми закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення інфляційних втрат у розмірі 226561,39 грн. та 3% річних у розмірі 76999,27 грн.

Відповідач, заперечуючи проти вимог позивача щодо стягнення інфляційних та річних вказує, що предметом розгляду по даній справі є стягнення збитків за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції і не підпадає під відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, у зв'язку з чим правовідносини, які склалися між сторонами не є грошовим зобов`язанням за договором, а тому в розумінні ст. 550 Цивільного кодексу України, на них не можна нараховувати 3% річних та інфляційні витрати.

Суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановив, що вимога про стягнення з відповідача 1389947,20 грн. не є збитками в розумінні ст. 224 Господарського кодексу України, оскільки сторонами було узгоджено вартість втраченої відповідачем продукції, про що укладено додаткову угоду від 13.02.2012 року. У даній угоді сторонами визначено строк повернення вартості втраченої продукції, а саме до 31.12.2012 року.

Тобто, відповідач взяв на себе зобов`язання повернути позивачу кошти в сумі 1389947,20 грн., в строк вказаний у додатковій угоді. Отже, правова природа стягнення з відповідача коштів в сумі 1389947,20 грн. є заборгованістю, яка виникла через неналежне виконання відповідачем умов договору, тобто зі сторони відповідача має місце саме грошове зобов'язання.

На думку колегії суддів, сторони уклавши 13.02.2013 року угоду про порядок розрахунків за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції №19/07-КА від 19.07.2010 року здійснили новацію в розумінні ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України в частині порядку та способу виконання зобов'язання, в результаті якої було припинено первісне зобов'язання та виникло нове, що містить умови про інший спосіб виконання, а саме у відповідача виникло грошове зобов'язання.

Згідно з п. 4-6 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (редакція до 19.01.2013 року) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правомірний висновок перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 226561,39 грн. та 3% річних у розмірі 76999,27 грн. з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі за угодою про порядок розрахунків за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції №19/07-КА від 19.07.2010 року.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014 року по справі №922/3864/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2014 року було відстрочено відповідачу (апелянту по справі) сплату судового збору за подання апеляційної скарги до моменту вирішення апеляційної скарги по суті.

Оскільки, станом на момент вирішення по суті апеляційної скарги, апелянтом судовий збір не сплачено, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України (апелянт у справі) на користь державного бюджету України судового збору за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014 року у справі №922/3864/14 залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України (64703, Харківська область, м. Барвінкове, вул. Київська, буд. 2, п/р 26005052200452 в ХГРУ «Приватбанк» м. Барвінкове, МФО 351533, код ЄДРПОУ 22675081) на користь державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області, код 37999654, МФО 851011, рахунок отримувача - 31216206782003, код класифікації доходів бюджету - 22030001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)») 16935,08 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2014 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий В.П.