Постанова № 41871239, 12.12.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа № 908/2937/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3555 З/1-38) на рішення господарського суду Запорізької області від 16 вересня 2014 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Мелітопольська черешня”, с.Садове, Мелітопольський район, Запорізька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Приморський”, смт.Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область

про стягнення 53329 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Мелітопольська черешня”, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ “Приморський”, в якому просив суд стягнути з відповідача 50000 грн. основного боргу та 3329 грн.-3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.09.2014 року по справі №908/2937/14 (суддя Боєва О.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 50000 грн. основного боргу та 3236 грн,06 грн. - 3% річних.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

У зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції, було здійснено зміну територіальної підсудності на підставі Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції" від 12.08.2014 р. за №1632-VII та розпорядженням голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014 р. якими визначено, що розгляд господарських справ, які підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2014 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 19.11.2014 року об 12:00 год.

У зв’язку із неявкою сторін в судове засідання 19.11.2014 року, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 року розгляд скарги відкладено на 09.12.2014 року об 11:30 год.

Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що недодержання сторонами вимог статті 1047 ЦК України відносно письмової форми договору позики, не має наслідком його недійсність, оскільки сторони вчинили дії на виконання договору.

Представник позивача в судове засідання 09.12.2014 року року не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Відповідач в судове засідання 09.12.2014 року також вдруге не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

29.06.2011р. ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Мелітопольська черешня" перерахувало на рахунок ТОВ "Приморський" 50000 грн., про що свідчить платіжне доручення № 329 від 29.06.2011р., в якому вказано призначення платежу: надання зворотної фінансової допомоги згідно договору б/н від 01.06.2011р. (а.с.13).

08.05.2012 р. позивач направив відповідачу заяву, в якій просив повернути зворотну фінансову допомогу в розмірі 50000 грн. до 15.05.2012 року. Крім того, разом з вимогою позивачем було направлено акт звірки взаєморозрахунків за 2011 рік.

Відповідач отримав вказану вимогу 11.05.2012 року, про що свідчить надане до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.15).

Відповідачем було підписано «Акт звірки взаєморозрахунків між сторонами за 2011рік».

Згідно акту звірки взаєморозрахунків сторін, станом на 31.12.2011 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 50000 грн. Акт підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств, що свідчить про визнання відповідачем боргу (а.с.16).

27.06.2012 року позивач направив відповідачу вимогу № 388, якою просив повернути грошові кошти у розмірі 50000 грн. в порядку, передбаченому ст. 530 ЦК України, тобто в семиденний строк з дня отримання цієї вимоги (а.с.17). Позивач також звернув увагу відповідача на те, що в разі прострочення виконання зобов’язання з повернення коштів, можуть наступити наслідки передбачені ч.2 ст.625 ЦК України.

Матеріали справи містять докази отримання відповідачем вказаної вимоги 04.07.2012 р.(а.с.18).

Відповідач грошову суму в добровільному порядку позивачу не повернув, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з відповідача 50000 грн. заборгованості та 3% річних в сумі 3329 грн.

Колегія суддів враховує наступне.

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В абз. 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України закріплено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт отримання відповідачем позики підтверджується платіжним дорученням №329 від 29.06.2011 року (а.с. 13) та актом звірки взаєморозрахунків між сторонами.

11.05.2012 року відповідач отримав вимогу позивача від 08.05.2012 року, а 04.07.2012 вимогу № 388 від 27.06.2012 про повернення грошових коштів (а.с.15).

Таким чином, тридцятиденний термін з дня одержання відповідачем вимоги про повернення грошової суми в розмірі 50000 грн. сплинув у 2012 році.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем заборгованості за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення основного боргу в сумі 50000 грн.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України – якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 3236 грн. за період з 11.06.2012 року по 07.08.2014 року.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3236,81 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що оскільки сторонами не була дотримана обов’язкова письмова форма правочину (договору позики), відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За загальним правилом, у разі виникнення спору таке порушення позбавляє сторону права посилатися для підтвердження вчинення правочину і дійсності його умов на показання свідків, але не перешкоджає сторонам надавати письмові й інші докази, передбачені законодавством (узагальнення Верховного суду України від 24.11.2008 року «Про практику розгляду судами цивільних прав про визнання правочинів недійсними»)

Аналіз норм законодавства дає підстави зробити висновок про те, що договір позики між сторонами мав бути укладений в письмовій формі.

Проте, не дотримання сторонами письмової форми договору позики не тягне за собою таких правових наслідків як недійсність вчиненого правочину.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошової суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлене розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

В даному випадку позивачем суду надане платіжне доручення №329 від 29.06.2011 року, яку суд розцінює як підтвердження укладення договору позики сторонами.

Тобто, відповідач прийняв передані позивачем грошові кошти у сумі 50000 грн. як позику і своїми діями фактично підтвердив наявність домовленості між сторонами.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Запорізької області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2014 року у справі № 908/2937/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі № 908/2937/14 підписано 12.12.2014 року

Головуючий суддя Сіверін В.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Терещенко О.І.