Ухвала суду № 41867595, 02.12.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 р.Справа № 820/15820/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Клочко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2014р. по справі № 820/15820/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Основ'янська об'єднана державна податкова інспекція м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд: скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.07.2014 року №0001781702 та №0001791702, винесене відповідачем.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2014 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.07.2014 року № 0001791702 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 243666,68 грн., в тому числі 194933,34 грн. - за основним платежем та 48733,34 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.07.2014 року № 0001781702 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 343999,50 грн., в тому числі 229333,00 грн. - за основним платежем та 114666,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 198, 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 159 КАС України, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав до суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників адміністративного процесу, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач зареєстрований фізичною особою - підприємцем виконавчим комітетом Харківської міської ради 24.12.2001 року та включений до ЄДР ЮО та ФОП згідно копій витягів №16234864 від 05.04.2013 року та № 18706419 від 21.05.2014 року, перебуває на обліку у відповідача за № 15010, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 26.01.2007 року № 100016150.

Згідно з копіями витягів № 16234864 від 05.04.2013 року та № 18706419 від 21.05.2014 року з ЄДР на підставі даних статистичних спостережень відповідно до статистичної методології за підставами діяльності за рік основним видом економічної діяльності позивача є 47.30: роздрібна торгівля пальним.

Фактичне місцезнаходження (місце проживання) позивача: АДРЕСА_1 (згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію).

Місце здійснення підприємницької діяльності на момент проведення перевірки - АЗС за адресами у АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, на підставі договорів оренди з ТОВ «Овіс»; в АДРЕСА_5 на підставі договору оренди з ТОВ «Овіс»; в АДРЕСА_6, на підставі договору оренди у ФОП ОСОБА_2

Як вбачається з матеріалів справи у позивача наявне майно, а саме: нежитлові приміщення, топливо-роздаточні колонки, металеві резервуари для зберігання ПММ, спеціалізовані комп'ютерні системи управління РРО, автомобілі - орендує у ТОВ «Овіс» згідно з договором №1 від 01.12.2012 року та у ФОП ОСОБА_2 згідно з договором оренди від 08.04.2013 року; ємності для збереження нафтопродуктів, обсягом кожної з яких 6 м. куб., розташованих за адресою: м. Харків, вул. Цементна, 6 «а» орендує у ТОВ «Хадо Технологія», згідно з договором оренди №1 від 01.05.2010 року.

Посадовими особами відповідача було здійснено перевірку позивача, за результатами якої було складено акт «Про результати документальної планової невиїзної перевірки самозайнятої особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року від 14.07.2014 року за №2463/20-38-17-02-09/НОМЕР_3.

Відповідно до висновків вищевказаного акту перевірки позивачем, зокрема, порушено вимоги:

- статті 177 ПК України, а саме: заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 194933, 34 грн., в тому числі за 2013 рік - в сумі 194933, 34 грн.;

- статті 198 ПК України: заниження суми податку на додану вартість за період, що перевіряється, в сумі 229333 грн., а саме за вересень 2013 року - на суму 229333 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення від 25.07.2014 року № 0001791702 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 243666, 68 грн., в тому числі 194933, 34 грн. - за основним платежем та 48733,34 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) і № 0001781702 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 343999, 50 грн., в тому числі 229333,00 грн. - за основним платежем та 114666,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач, не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про скасування податкових повідомлень - рішень від 25.07.2014 року № 0001791702 та № 0001781702, як таких, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, підтверджуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суб'єктом права приватної власності відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) є фізичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно з ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 2 ч. 2. ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ч. 1 ст. 51 ЦК України).

Розділ IV ПК України регулює питання сплати податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст.162 ПК України платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з п. 163.1 ст. 163 ПК України, об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п. 177.1. ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно із п. 177.2., п. 177.3 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Тобто, норма п. 177.4. ст. 177 ПК України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

Підпунктом 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 ПК України передбачено, що остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

В п. 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи позивач у перевіряємих податковим органом періодах мав господарські правовідносини із Приватною торговельною фірмою «Вега», яка є юридичною особою та включена до ЄДРЮОФОП, про що свідчить копія витягу № 19404489 від 07.10.2014 року і на час здійснення господарських операцій з позивачем була платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва № 200138291 від 29.10.2012 року про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем (покупець) та Приватною торгівельною фірмою «Вега» (постачальник) був укладений договір постачання № 03/09-13-01 від 03 вересня 2013 р., предметом якого, згідно з п. 1.1. є те, що постачальник зобов'язується передавати у власність покупцеві, а покупець приймати і оплачувати відповідно до умов цього договору паливно-мастильні матеріали (далі по тексту - Товар), у кількості і за цінами згідно з рахунками - фактурами і накладним на кожну партію товару.

Поставка товару - паливно-мастильних матеріалів здійснюється постачальником відповідно до умов договору бензовозами (п. 3.1. договору).

Загальна сума цього договору складає сумарну вартість відвантаженого товару згідно з накладними (п. 4.3. договору).

У п. 5.1. договору сторонами передбачено, що оплата товару покупцем здійснюється на підставі виставленого рахунку-фактури. Оплата кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше трьох банківських днів від дня відвантаження товару.

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2013 року (п. 8.1. договору).

Факт здійснення господарських операцій за вказаним договором підтверджується копіями: рахунку-фактури № СФ-0087 від 20.09.2013 р., видаткової накладної № РН-0099 від 26 вересня 2013 року, податкової накладної від 26 вересня 2013 року № 21, копіями товарно - транспортних накладних форми 1-ТТН (нафтопродукт) № РН-0099/1 та № РН-0099/2 від 26.09.2013 року, № РН-0099/3 та № РН-0099/4 від 27.09.2013 року, № РН-0099/5 та № РН-0099/6 від 28.09.2013 року, довіреності на отримання товару № 108 від 26.09.2013 р.

Крім того, до перевірки надано документи, які підтверджують витрати на закупівлю пального, здійснення послуг з його транспортування, витрати, пов'язані з орендою приміщень та устаткування, оплату внесків у пенсійний фонд, витрати, пов'язані із оплатою праці найманих працівників - угоди, податкові накладні, платіжні документи, акти виконаних робіт (послуг), відомості нарахування та виплати заробітної плати.

В акті перевірки зазначено, що випадків віднесення позивачем до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів від здійснення підприємницької діяльності, витрат, факт сплати по яким не підтверджений документально або не пов'язаних з отриманням валового доходу (нереалізовані у періоді, що перевірявся) документальною перевіркою не встановлено.

Суму податку на додану вартість в розмірі 229333, 33 грн. за податковою накладною від 26 вересня 2013 року № 21 позивачем включено до податкового кредиту вересня 2013 року, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ за вересень 2013 року.

В свою чергу, як вбачається із акта ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 31.03.14 №170/20-30-22-03/30291127 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватної торгової фірми «Вега», податковий номер 30291127, щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.09.2013 р. по 31.01.2014 р.», ПТФ «Вега» включило суми податку на додану вартість по взаємовідносинам із позивачем до складу податкових зобов'язань вересня 2013 року.

Придбаний позивачем у вересні 2013 року товар у подальшому було використано у власній господарській діяльності та реалізовано покупцям, що підтверджується копіями: товарно-транспортних накладних, згідно з якими товар перевозився позивачем до АЗС, реєстраційних посвідчень про реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій та фіскальних чеків про реалізацію паливо-мастильних матеріалів кінцевим споживачам.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, які були видані за договорами за своєю формою та змістом відповідають вимогам, які актами чинного законодавства встановлені для первинних документів.

Колегія суддів зазначає, що надані до матеріалів справи документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - Приватної фірми «Вега».

Крім того, колегія суддів зауважує на те, що всі витрати позивача з придбання послуг були об'єктивно необхідні позивачу для забезпечення господарської діяльності, та підтверджені належним чином складеними первинними документами.

В силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже ПК України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2014р. по справі № 820/15820/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 08.12.2014 р.