Постанова № 41850327, 26.11.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року № 813/6475/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кузана Р.І.,

з участю:

секретаря судового засідання Перчак С.В.,

позивача ОСОБА_1,

представників:

позивача ОСОБА_2,

відповідача Хітчак В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області Пацай М.Д., Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Голови Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області Пацай М.Д., Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області в якому просить:

- скасувати незаконне розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області Пацай М.Д. № 132/07-01 К1 від 06 серпня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_1»;

- поновити ОСОБА_1, на посаді головного спеціаліста відділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 6 серпня 2014 року і до набрання рішенням суду законної сили;

- виплатити моральну шкоду у зв'язку з незаконним звільненням в сумі 20 тис. грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області Пацай М.Д. № 132/07-01 К1 від 06.08.2014р. «Про звільнення ОСОБА_1» є протиправними і підлягає скасуванню. Зазначає, що фактичною підставою для звільнення, згідно з розпорядженням, є прогул позивача на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Однак позивач вказує, що в період, який відповідач відносить до прогулу така перебувала у щорічній основній відпустці. Вказане підтверджується тим, що згідно з наказом про надання відпустки ОСОБА_5 від 13.06.2014р. №244-в позивач з 14.07.2014р. по 28.07.2014р. включно перебувала у щорічній основній відпустці, проте під час перебування у відпустці захворіла та перебувала на амбулаторному лікуванні з 23.07.2014р. по 02.08.2014р., що підтверджується відповідним листком непрацездатності. Про своє захворювання під час перебування у відпустці позивачка повідомила відповідача. Враховуючи те, що ОСОБА_5 повідомлено керівництво про захворювання, вважає, що такій продовжена відпустка за час лікування, а тому відповідачем при винесенні спірного розпорядження незаконно застосовано вимоги п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Крім цього, позивач зазначає, що такі протиправні дії посадових осіб Старосамбірської РДА призвели до її моральних страждань, переживань, втрати нормального способу життя, необхідності у додаткових зусиллях для організації свого життя, втрати авторитету перед колишніми співпрацівниками, внаслідок чого захворіла та перебувала на стаціонарному лікуванні з 09.08.2014р. по 15.08.2014р. Тому, просить стягнути на її користь моральну шкоду у зв'язку з незаконним звільненням в сумі 20 тис. грн.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві. Просили такий задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив повністю з підстав викладених у письмових запереченнях та додаткових пояснень до заперечення. Зазначив, що у разі перенесення щорічної відпустки на новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Оскільки сторони не узгоджували питання про продовження відпустки вважає, що така відпустка не була продовжена. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди зазначив, що оскільки відповідач діяв в межах, на підставі закону та відповідно своїми діями не спричинив жодної шкоди позивачу така вимога не підлягає до задоволення. Окрім того зазначив, що ОСОБА_1 не долучено доказів, що підтверджують завдання моральної шкоди, а відтак підстав для задоволення такої позовної вимоги нема. Представник відповідача також наголосив, що позивач підлягала скороченню у зв'язку з тим, що у штаті відділу освіти райдержадміністрації скорочено одну штатну посаду - головного спеціаліста.

З цих підстав просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

ОСОБА_1 перебувала на посаді головного спеціаліста відділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації.

12.06.2014 року нею подано заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 23.06.2014 року тривалістю 38 календарних днів та виплату допомоги на оздоровлення.

Тривалість відпустки позивача відповідачем було погоджено частково, згідно з наказом про надання відпустки від 13.06.2014 року №244-в їй надано частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01.03.2013 року по 28.02.2014 року терміном на 20 календарних днів з 23.06.2014 року по 13.07.2014 року та частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01.03.2014 року по 28.02.2015 року терміном на 15 календарних днів з 14.07.2014 року по 28.07.2014 року включно.

Під час відпустки, з 23.07.2014 року по 01.08.2014 року позивачка перебувала на лікарняному, що підтверджується відповідним листком непрацездатності серія АВХ №141352.

Про факт свого перебування на лікарняному ОСОБА_6 повідомляла роботодавця, свідченням чого є наявні в матеріалах справи копії табелів обліку робочого часу за липень та серпень 2014 року, згідно з якими позивачка перебувала у відпустці до 28.07.2014 року включно. З 29.07.2014 року по 05.08.2014 року така перебувала на лікарняному.

З наявного в матеріалах справи акту та подання про звільнення від 06.08.2014 року судом встановлено, що фактичною підставою звільнення ОСОБА_1 була відсутність її на робочому місці 04.08.2014 року та 05.08.2014 року.

Так, 06.08.2014 року комісія в складі т.в.о. начальника відділу освіти райдержадміністрації ОСОБА_7, головного спеціаліста відділу освіти райдержадміністрації ОСОБА_8, юрисконсульта інженерно-господарської групи відділу освіти райдержадміністрації ОСОБА_9, завідувача сектору кадрової роботи апарату райдержадміністрації ОСОБА_10 складено акт про відсутність на роботі ОСОБА_1 протягом 04.08.2014-05.08.2014 року.

Окрім того, т.в.о. начальника відділу освіти райдержадміністрації ОСОБА_7 подано подання Голові Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області Пацаю М.Д. про звільнення ОСОБА_1.

На підставі вказаного акту та подання розпорядженням № 132/07-01 К1 «Про звільнення ОСОБА_1» позивача звільнено з займаної посади відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з прогулом.

Надаючи оцінку доводам представників сторін щодо обґрунтувань позовних вимог та заперечень суд враховує положення Конституції України, відповідно до ст. 43 якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Загальні підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України. Зокрема, згідно з п. 4 ч. 1 вказаної статті, підставою припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України).

Відповідно до п. 4 ч.1.ст. 40 трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Згідно з п.п. 1.1, 1.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 № 455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за № 1005/6196, визначено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.

Дослідженим в судовому засіданні листком тимчасової непрацездатності: серія АВХ № 141352 підтверджується тимчасова непрацездатність позивача протягом 10 днів - з 23.07.2014 року по 01.08.2014 року.

Згідно з наказом № 244-в від 13.06.2014 року позивачу була надана відпустка по 28.07.2014 року включно.

Статтею 5 Закону України «Про відпустки» передбачено, що тривалість відпусток розраховується в календарних днях.

Відповідно до статті 78 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, до щорічних відпусток не включаються.

Згідно з статтею 80 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».

Крім вищезазначених норм такий порядок продовження працівнику частини невикористаної відпустки передбачений також ст. 11 Закону України «Про відпустки».

Аналіз вищевказаних норм дає підстави суду дійти до висновку, що якщо непрацездатність працівника настала в період відпустки, то відпустка продовжується на кількість календарних днів, протягом яких працівник перебував тимчасово непрацездатним. При цьому використання позивачем без попередньої згоди роботодавця права на продовження відпустки не може вважатися прогулом без поважних причин, оскільки продовження відпустки у цьому випадку є обов'язком, а не правом роботодавця.

Вказане узгоджується з позицією Верховного суду України, викладеною в Ухвалі Судової палати у цивільних справах від 05.05.2004 року у справі № 6-127кс04, що відповідно до ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.

Підсумовуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 з 14.07.2014 року по 28.07.2014 року перебувала у щорічній відпустці, а у період з 23.07.2014 року по 01.08.2014 року хворіла, суд приходить до висновку, що відповідно до вимог ч.2 ст. 80 Кодексу законів про працю та ст. 11 ЗУ «Про відпустки» позивач мала право на продовження відпустки на шість днів (з 23.07.2014 року по 28.07.2014 року).

За таких обставин невихід позивача на роботу 04.08.2014-05.08.2014 року не може вважатися прогулом без поважних причин.

Аналогічна позиція викладена у практиці Вищого адміністративного суду України у постанові від 04.12.2012 року справа К/9991/2104/12.

Суд не дає оцінки доводам відповідача щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_5 з займаної посади у зв'язку з скороченням штату працівників відділу освіти Старосамбірської райдержадміністрації, оскільки така обставина не вказана у спірному розпорядженні, а тому такі доводи виходять за межі доказування у цій справі.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не долучено доказів правомірності винесення оскаржуваного розпорядження. В свою чергу з долучених позивачем доказів на обґрунтування позовних вимог судом встановлено порушення відповідачем вимог законодавства при прийнятті розпорядження № 132/07-01К-1 від 06.08.2014 року та відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередні роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на неправомірність дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_1, позивач підлягає поновленню на займаній до звільнення посаді з виплатою їй середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (зі змінами і доповненнями) затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Згідно з наявними в матеріалах справи довідками № 55/01-16 від 05.11.2014 року (а.с.81) та № 65/01-16 від 20.11.2014 року (а.с. 89) розмір заробітної плати ОСОБА_1 за травень 2014 року становив 2080,79 грн., за червень 2014 року 5230,87 грн. (в тому числі відпускні - 2094,65 грн. та допомога на оздоровлення - 1572,50 грн.). Відповідно до п.4 ст.3 вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України при визначенні середньої заробітної плати судом не враховується отримана позивачем матеріальна допомога та відпускні. З урахуванням кількості фактично відпрацьованих ОСОБА_1 робочих днів, середньоденний заробіток позивача становив 110,44 грн. (2080,79 грн.+1563,72 грн. : 33). З урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу за період з 07.08.2014 року по 26.11.2014 року, розмір середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу становить 8724,76 грн.

Розмір середнього заробітку за один місяць, обрахований відповідно до п.8 Порядку, та стягнення якого підлягає до негайного виконання у зв'язку з поновленням на посаді, становить 1822,25 грн.

Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди судом встановлено наступне

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Порядок та підставі відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин врегульований статтею 237-1 Кодексу законів про працю України.

За змістом указаної норми підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, суд при вирішенні зазначеного питання повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 13 вказаної Постанови Верховний Суд України роз'яснив, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обгрунтовуючи вимогу про стягнення моральної шкоди, позивач зазначає, що її незаконне звільнення завдало їй моральних страждань, переживань, втрати нормального способу життя, необхідність у додаткових зусиллях для організації свого життя, втрати авторитету перед колишніми співпрацівниками. Наведене позбавило позивача можливості права заробляти кошти. Крім цього, в результаті неправомірних та упереджених дій по відношенню до неї з боку керівництва райдержадміністрації, вона перенесла сильний нервовий зрив та в період з 09.08.2014 року по 15.08.2014 року перебувала на стаціонарному лікуванні у Старосамбірській центральній районній лікарні.

З зазначеного вбачається, що позивач пов'язує свої моральні страждання саме з протиправним звільненням її з займаної посади.

При цьому, позивачем не надано доказів, які б обґрунтовували заявлений розмір моральної шкоди в сумі 20 000 грн.

Разом з тим, оскільки судом встановлено, що позивача незаконно звільнено з займаної посади на підставі спірного розпорядження та перебування її на лікуванні після звільнення у зв'язку з пережитим хвилюванням з цього приводу, суд вважає за необхідне стягнути з Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 1000 гривень 00 копійок моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільнення позивача з займаної посади. На переконання суду відшкодування моральної шкоди позивачу саме в такому розмірі буде належною компенсацією понесених нею страждань у зв'язку з незаконним звільненням та є справедливим та виваженим.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись статтями 7-14, 69-71, 86, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

п о с т а н о в и в :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Старосамбірської районної державної адміністрації № 132/07-01 К1 від 06 серпня 2014 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області з 07 серпня 2014 року.

Стягнути з Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 8724 (вісім тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 76 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.

Стягнути з Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільнення позивача з займаної посади.

Стягнути з Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 182,70 грн. сплаченого нею судового збору.

Постанову в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на її користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1822 (одну тисячу вісімсот двадцять дві) грн. 25 коп. звернути до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кузан Р.І.