Ухвала суду № 41849160, 02.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4460/14 Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представників позивача: Мельничука А.А., Світлицького В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

ПрАТ «Меліоратор» звернулось у суд із адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.02.2014 року №0000132204 та № 0000122204, якими позивачу визначені грошові зобов'язання з податків на прибуток та на додану вартість.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на не підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фірма «Асіа», за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит та віднесено частину витрат на зменшення об'єкту оподаткування з податку на прибуток.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2012 по 31.12.2012 та податку на прибуток за період з 01.10.2012 по 31.12.2012 по розрахунках з ТОВ «Фірма «Асіа», за підсумками якої складено акт від 04.02.2014 №82/22-4/01037229 та виявлено порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 72562 грн, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість, щ підлягає сплаті до бюджету за грудень 2012 року на загальну суму 366667 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 19.02.2014 року №0000122204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 550000,50 грн, з них 366667 грн - за основним платежем, 183333,50 - за штрафними санкціями, №0000132204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 108843 грн, з них 72562 грн - за основним платежем, 36281 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся в суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування вищевказаних податкових зобов'язань було безпідставне, на переконання відповідача, завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток на вартість придбаних у ТОВ «Фірма «Асіа» послуг, а також віднесення суми податку на додану вартість за придбані у цього суб'єкта господарювання послуги до податкового кредиту.

Вказані висновки ґрунтуються на результатах дослідження первинних документів, наданих позивачем до перевірки, змісту господарських операцій, на підтвердження яких такі документи були складені, а також на аналізі результатів заходів щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Фірма «Асіа» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами за період з 01.12.2012 по 31.12.2012, що зафіксовані актом від 04.12.2013 №2135/26-59-22-01-18/38203305. Також, податковим органом враховано постанову слідчого податкової міліції від 12.12.2013, винесену в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №32013110090000140 від 24.05.2013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, з якої, зокрема, вбачається, що в ході розслідування було допитано директора та засновника названого підприємства ОСОБА_4, який повідомив, що зареєстрував таке за грошову винагороду та без мети ведення фінансово-господарської діяльності, документи від імені директора товариства не підписував та не складав, податкову звітність до податкового органу не подавав. Крім того, слідчим з'ясовано, що ця особа перебуває під наглядом у лікаря психіатра з 13.05.1982 із діагнозом «легка розумова відсталість». Таким чином, податковим органом не підтверджено реальність господарських взаємовідносин ТОВ «Фірма «Асіа» з контрагентами у грудні 2012 року, в тому числі з позивачем. За таких обставин, відповідач дійшов висновку про відсутність об'єктів оподаткування податками на додану вартість та на прибуток усупереч задекларованим позивачем показникам податкової звітності.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, судова колегія приходить до наступного.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковим кодексом України у пп. «б» п. 185.1 ст. 185 встановлено, що до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями, що містяться у ст. 1 вказаного Закон первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товарів чи послуг, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.12.2012 ПрАТ «Меліоратор» (замовник) уклало з ТОВ «Фірма «Асіа» (підрядник) договір №5/15, предметом якого були зобов'язання підрядника якісно та у встановлений договором термін виконати пусконалагоджувальні роботи за видами технологічного устаткування, монтаж зовнішніх, внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання та зовнішніх мереж радіофікації, телебачення, блискавозахисту по будівництву багатоквартирного житлового будинку по вул. Чкалова 4-В в м. Буча Київська область.

Умовами договору передбачено, зокрема, що загальна вартість робіт становить 2200,000 тис. гривень, роботи повинні бути виконані у строк з 1 по 31 грудня 2012 року, виконання підрядником робіт оформляється актом приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, який підписується сторонами і скріплюється печатками.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за вказаним договором позивачем надано акти приймання виконаних підрядних робіт №1 за грудень 2012 року на суму 700006,32 грн, №2 за грудень 2012 року на суму 636640,48 грн, № 3 за грудень 2012 року на суму 863353,20 грн та податкові накладні від 29.12.2012 №1065, №1085, №1086 на вказані суми.

Із матеріалів справи вбачається, що розрахунки на підставі вказаних актів приймання виконаних підрядних робіт не здійснювались.

Разом з тим, суму податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Фірма «Асіа», позивачем включено до складу податкового кредиту за грудень 2012 року.

Обговорюючи обставини справи, колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за своєю правовою природою укладений між ПрАТ «Меліоратор» та ТОВ «Фірма «Асіа» договір №5/15 від 03.12. 2012 є договором будівельного підряду.

Відповідно до статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Статтею 877 цього Кодексу передбачено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Частиною 2 цієї норми передбачено, що договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Таким чином, зміст і обсяг, вартість окремих робіт, матеріалів, інші витрати, які необхідно здійснити при виконанні будівельних робіт затверджуються проектно-кошторисною документацією, що розробляється і затверджується замовником.

Проектно-кошторисна документація повинна містити, зокрема, відомості про детальний перелік робіт, графічні матеріали, умови проведення, одиниці виміру, порядок, графік виконання окремих робіт, кількість годин роботи робітників та техніки, витрати на оренду та обслуговування електроінструментів, машин, транспортних засобів, кількісно-якісні показники будівельних матеріалів тощо.

Окрім вимог щодо затвердження та передачі підряднику проектно-кошторисної документації істотними умовами договору є також порядок здачі-прийняття та визначення вартості робіт, порядок фінансування та забезпечення виконавця засобами та матеріалами.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції в тому, що доданий позивачем до матеріалів справи договір на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту та витрат не містить обов'язкових істотних умов, зокрема, у договорі не передбачено порядку забезпечення робіт проектно-кошторисною документацією, порядку забезпечення виконавця знаряддями та матеріалами, порядку залучення субпідрядників, договір не містить вимог до організації робіт.

Так само, матеріали справи не містять доказів наявності будь-якої проектно-кошторисної документації щодо замовлених позивачем у ТОВ «Фірма «Асіа» підрядних робіт.

Попри наведене, колегія суддів не враховує надані позивачем акти приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2В, оскільки вони не відповідають вимогам до первинних документів, встановлених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, згаданою нормою передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, наведені акти приймання виконаних підрядних робіт повинні свідчити, зокрема, про характер здійсненої роботи, місце її виконання, об'єми, кількість витрачених ресурсів або матеріалів, тощо.

Натомість, надані позивачем акти, окрім посилань на місяць у якому здійснювались роботи, номер договору та загальну вартість, не розкривають конкретний зміст і обсяг здійснених господарських операцій (конкретні найменування робіт), їх натуральних, кількісних та вартісних вимірників, затраченого часу робітників, машин, тощо.

Попри наведене, матеріали справи свідчать про те, що сторони договору №5/15 від 03.12. 2012 не дотримувались його вимог відносно порядку складання та строків підписання актів здачі-прийняття робіт. Пунктом 3.2 зазначених вище договорів передбачено, що акт про виконання робіт підписується до 5 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично виконувались роботи.

Також, із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців убачається, що основним видом економічної діяльності ТОВ «Фірма «Асіа» є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, а не роботи, пов'язані із будівництвом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази не дозволяють дійти однозначного висновку щодо того, чи були замовлені роботи фактично виконані та чи виконувались вони безпосередньо ТОВ «Фірма «Асіа».

Надані позивачем до суду апеляційної інстанції копії фотознімків електричних приборів неможливо беззаперечно асоціювати із діяльністю саме ТОВ «Фірма «Асіа».

Також, докази з приводу відносин позивача з іншими особами щодо пайової участі у будівництві житлового буднику по вул. Чкалова, 4-В у м. Буча Київської області не доводять реальності взаємовідносин за договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Фірма «Асіа», яка має підтверджуватись документами, складеними між сторонами цього договору.

Враховуючи те, що первинні документи, складені за результатами виконання робіт, містять істотні дефекти, виконання робіт не підтверджено стосовно наявності відповідних матеріалів, засобів та трудових ресурсів, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції та податковим органом в тому, що позивач допустив порушення норм податкового законодавства. Відтак, спірні податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, а вимоги позивача - безпідставними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладене, а тому скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 05 грудня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.