Постанова № 41846885, 08.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа№ 910/16258/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Мундірова В.М., довіреність № 1214 від 01.09.2014;

від відповідача - Савченко Г.М., довіреність № 45/61-Д від 01.10.2014; Мохонько О.А. довіреність № 45/62-Д від 01.10.2014,

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва" на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2014 у справі № 910/16258/14 (суддя Морозов С.М.) за позовом комунального підприємства "Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва" до комунального підприємства "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва" про стягнення 42 102,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва" заборгованості в сумі 23 685, 91 грн., пені в сумі 2 085, 72 грн., 3% річних в сумі 382,30 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 949, 00 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.09.2014 у справі № 910/16258/14 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 23 685, 91 грн. основної заборгованості, 1 835, 85 грн. пені, 382,30 грн. 3% річних та 2 949, 00 грн. інфляційних.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати вартості отриманої теплової енергії.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2014 у справі № 910/16258/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що позивачем нарахування грошових коштів за теплову енергію необґрунтовано було здійснено на площу приміщення, що складає 892, 91 кв.м., тоді як згідно умов договору опалювальною площею є 525, 1 кв.м.

Також, апелянт зазначає про неправомірність задоволення вимоги про стягнення пені, оскільки в договорі її розмір відсутній.

Представники апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 08.12.2014 підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача у судовому засіданні 08.12.2014 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва, як виконавцем та комунальним підприємством "Управління житлового господарства" Дарницького району міста Києва, як споживачем 01.11.2009 укладено договір № 73 про надання комунальних послуг та експлуатаційне обслуговування нежитлового приміщення.

Предметом договору є правовідносини, за якими виконавець зобов'язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості комунальні послуги для нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Вербицького, 16, загальною площею 525,1 кв.м., а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором, а також відшкодувати виконавцеві експлуатаційні витрати, пропорційно площі нежитлового приміщення (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що вартість комунальних послуг визначається обсягами спожитих послуг. Ціна одиниці послуги/тариф визначається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Розмір плати за надані комунальні послуги змінюється виконавцем самостійно з часу встановлення нових тарифів.

Обсяги спожитих комунальних послуг визначаються відповідно до п. 2.2.1 Договору та додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.3. договору розрахунок відшкодування експлуатаційних витрат визначається щорічно та погоджується сторонами у додатку №2 до Договору.

Підставою для оплати наданих комунальних послуг є рахунок-фактура, який надається виконавцем щомісяця не пізніше 5 числа поточного місяця (п. 2.4 договору).

Згідно п. 2.5. договору оплата отриманих послуг здійснюється споживачем щомісяця не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідачем за період з 01.12.2013 по 01.07.2014 спожито теплової енергії на загальну суму 47 368, 61 грн.

Позивачем відповідачу було виставлено наступні рахунки-фактури: №4843/КУ від 05.12.2013р. на суму 1 641,90 грн., №227/КУ від 10.01.2014р. на суму 13 996,52 грн., №760/КУ від 07.02.2014р. на суму 16 269,73 грн., №1234/КУ від 11.03.2014р. на суму 10 743,37 грн., №1749/КУ від 09.04.2014р. на суму 4 717,09 грн., всього на загальну суму 47 368,61 грн.

Відповідачем грошові зобов'язання в частині оплати комунальних послуг за період з 01.12.2013 по 01.07.2014 не виконувалися належним чином, внаслідок чого утворився борг у загальній сумі 23 685, 91 грн. (з урахуванням часткових оплат на загальну суму 23 682, 70 грн.).

Враховуючи невиконання відповідачем у повному обсязі зобов'язання з оплати комунальних послуг, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з комунального підприємства "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва" заборгованості в сумі 23 685, 91 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6 та 7 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.5. договору оплата отриманих послуг здійснюється споживачем щомісяця не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Як вже зазначалось, відповідачем за період з 01.12.2013 по 01.07.2014 спожито теплової енергії на загальну суму 47 368, 61 грн.

Відповідачем грошові зобов'язання в частині оплати спожитої теплової енергії виконано частково на суму 23 682, 70 грн.

Решту грошових коштів у сумі 23 685, 91 грн. у строки передбачені договором оплачено не було.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати комунальних послуг настав, проте зобов'язання в повному обсязі виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу підтверджується матеріалами справи, та не спростовується відповідачем.

Доводи апелянта про те, що позивачем нарахування грошових коштів за теплову енергію необґрунтовано було здійснено на площу приміщення, що складає 892, 91 кв.м., тоді як згідно умов договору опалювальною площею є 525, 1 кв.м., відхиляються колегією суддів, з наступних підстав.

Згідно умов договору № 73 площа приміщення, на якій позивач зобов'язався надавати споживачеві комунальні послуги складає 525,1 кв.м.

Разом з тим, позивачем надавались, а відповідачем отримувались та оплачувались послуги з опалення приміщення, площа якого складала 892, 91 кв.м., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийнятті робіт (надання послуг) та копіями виписок з банківських рахунків.

Такі дії сторін підтверджують обопільне погодження зміни опалювальної площі.

Будь-яких заперечень щодо отриманих послуг з опалення площі приміщення більшої ніж передбачено договором відповідачем зроблено не було.

Більш того, відповідачем оплачувались послуги з опалення приміщення площею 892, 91 кв.м.

За наведених обставин, заперечення відповідача в зазначеній частині не приймаються судом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з комунального підприємства "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва" заборгованості в сумі 23 685, 91 грн.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 2 085, 72 грн., 3% річних у розмірі 382,30 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 949, 00 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 3.3.2 договору передбачено, що виконавець має право нараховувати у разі несвоєчасного внесення споживачем плати за надані комунальні послуги пеню у розмірі 0,5% від розміру несплачених платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Так, за змістом положень договору, сторонами передбачена відповідальність у вигляді пені.

Законодавством обмежений максимально граничний розмір пені.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є чинним на даний час, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім цього, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.02.2012 № 01-06/2224/2012 "Про доповнення до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" викладена аналогічна позиція з приводу даного питання.

Так, зазначено, що у спорах, які виникають внаслідок порушення грошових зобов'язань договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Оскільки, визначений в договорі розмір пені (0,5%) перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, позивачем правомірно була розрахована пеня за цією обліковою ставкою Національного банку України.

Разом з тим, оскільки при здійсненні зазначеного розрахунку позивачем допущено помилки, зокрема, здійснено нарахування пені за всіма рахунками-фактурами одночасно, а не по кожному окремо, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено зазначену вимогу частково на суму 1 835, 85 грн.

З огляду на викладене, доводи апелянта щодо відсутності в договорі розміру пені, відхиляються за необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором № 73, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних в сумі 382,30 грн. та інфляційних в сумі 2 949, 00 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2014 у справі № 910/16258/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 910/16258/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко