Постанова № 41846148, 08.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа№ 910/18182/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Адаменко І.І. (довіреність №1-02/14 від 04.08.2014 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Науково-впроваджувального підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні медичні технології»

на рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2014р.

у справі №910/18182/14 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України»

до Науково-впроваджувального підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні медичні технології»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Державна установа «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України» звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Науково-впроваджувального підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні медичні технології» про стягнення з відповідача суми боргу по орендній платі за нежитлові приміщення та за землю згідно договору в розмірі 81928,23 грн., 4004,18 грн. пені та заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення - комунальні послуги в розмірі 2413,88 грн.

01.10.2014 р. представником відповідача була подана заява про сплив позовної давності щодо нарахування пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2014 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 19051,10 грн. - орендна плата, 2868, 61 грн. пені та витрати по оплаті судового збору у розмірі 453,28 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить вказане рішення змінити. Викласти абзац другий рішення в наступній редакції: «Стягнути з відповідача на користь позивача орендну плату у розмірі 6964,74 грн., плату за землю в розмірі 1744,99 грн., плату на відшкодування витрат на технічне обслуговування будівлі, пропорційно займаній площі та спожиті комунальні послуги в розмірі 185,68 грн. та пеню за прострочення перерахування орендної плати в розмірі 445,73 грн.». В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог є незаконним та таким, що підлягає зміні частково з підстав неповного з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи. Також при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Представник відповідача, в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення змінити.

Представник позивача в судове засідання 08.12.2014 р. не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 24.11.2014 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Через відділ інформаційного забезпечення суду від представника відповідача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи в якості додаткових доказів.

Колегія суддів не знаходить підстав для долучення вказаних документів, оскільки в порушення приписів ст. 101 ГПК України, відповідачем не надано доказів в обґрунтування неможливості подання таких доказів в суді першої інстанції. Твердження відповідача про отримання таких документів на запит вже після винесення судом оскаржуваного рішення оцінюються колегією суддів критично, оскільки відповідач не був позбавлений можливості звернутись з таким запитом раніше та отримати зазначені докази до винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

28.03.2011 р. між позивачем (орендодавець), та відповідачем (орендар) укладено договір оренди № 11 нерухомого майна, що знаходиться на балансі ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України».

Згідно умов п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення площею 177,3 м2, розміщене на третьому поверсі корпусу акушерських клінік за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мануїльського, 8, що знаходиться на балансі ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України».

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Орендна плата визначена в п. 3.1 договору і становить 2623,40 грн.

Як передбачено п. 3.2 вказаного договору, орендна плата перераховується орендарем до 20 числа місяця, наступного за звітнім.

Відповідно до п. 3.8 договору, експлуатаційні витрати, плата за комунальні послуги, за електроенергію, та відшкодування податку на землю сплачуються орендарем окремо в строк, визначений п. 3.2 цього договору, відповідно розрахункам.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо повного та своєчасного внесення орендної плати та оплати комунальних послуг відповідачем не виконано, внаслідок чого, як стверджує позивач, у останнього утворилась заборгованість у розмірі 81928,23 грн., з яких 78572,48 грн. - заборгованість по орендній платі, 5769,63 грн. - заборгованість по оплаті комунальних послуг.

Матеріали справи свідчать, що укладенню договору оренди передували оцінка об'єкту оренди, здійснена відповідно до методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. № 629 та проведення конкурсу на право оренди державного майна у порядку, визначеному відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

При цьому, за результатом проведеного конкурсу на право оренди майна, сторони встановили договором оренди фіксований розмір орендної плати за базовий місяць - лютий 2011 року, в розмірі 2623 грн. 40 коп. (без ПДВ).

Відповідно до п. 3.3. договору оренди, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендодавцем шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць і доводиться до орендаря.

Пунктом 3.4. договору оренди сторони визначили, що розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до п. 10.2. договору оренди, зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Пунктом 10.3. договору оренди передбачено, що умови цього договору зберігають свою силу протягом усього терміну дії цього договору.

Аналогічні положення щодо чинності умов договору оренди і порядку перегляду розміру орендної плати містять в собі і ч. 4 ст. 10 та ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Однак, як вбачається розрахунку заборгованості наданого позивачем, останній визначив значно вищий розмір орендної плати ніж це передбачено умовами договору оренди.

На підставі та в порядку передбаченому п. 3.3. договору оренди, відповідачем було складено кошториси видатків по договору оренди, згідно яких розмір орендної плати, що підлягає сплаті за договором оренди становить: за липень 2013 року - 3226 грн. 66 коп., з ПДВ; за серпень 2013 року - 3204 грн. 07 коп., з ПДВ.

В той же час, позивач безпідставно в розрахунку заборгованості наводить орендну плату, зокрема за липень 2013 року в розмірі 16107 грн. 76 коп., за серпень 2013 року в розмірі 19725 грн. 70 коп.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, за відсутності погоджених сторонами змін до договору оренди викладених у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками такі дії позивача є порушенням умов договору оренди, вимог законодавства та односторонньою зміною істотних умов договору в частині розміру орендної плати.

З вищенаведеного вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення необгрунтованої суми заборгованості по орендній платі, розмір якої розрахований позивачем в порушення умов договору оренди та законодавства.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач не погоджується з висновком позивача щодо періоду протягом якого відповідач користувався орендованим приміщенням і протягом якого у останнього виникла заборгованість по сплаті орендної плати.

Відповідач стверджує, що фактичне припинення використання орендарем приміщення на третьому поверсі будинку № 8 по вулиці Мануїльського (Платона Майбороди) у місті Києві відбулось 05.09.2013 р. через обставини, за які він не відповідає.

Однак, судом встановлено, що договір оренди було розірвано на вимогу позивача у зв'язку з істотними порушеннями зобов'язань орендарем за рішенням суду, а орендоване приміщення, що є об'єктом оренди за договором, було повернуто балансоутримувачу згідно акта приймання-передачі майна від 04.11.2013 р.

За таких обставин, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендним платежам та комунальним послугам підлягають частковому задоволенню, а саме 13281,47 грн. - заборгованість по орендним платежам та 5769,63 грн. - заборгованість по оплаті комунальних послуг.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 4004,18 грн. пені відповідно до п. 3.8 договору.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 ГК України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

До нарахування пені застосовується спеціальний строк в 1 рік, таким чином судом першої інстанції було правомірно зменшено період нарахування пені у зв'язку із поданою заявою відповідача про застосування строків позовної давності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 2868,61 грн. за період з жовтня 2013 року по березень 2014 р. включно.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин, які мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2014 р. у даній справі є такою, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Науково-впроваджувального підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні медичні технології» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2014 р. у справі №910/18182/14 залишити без змін.

Справу №910/18182/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун