Ухвала суду № 41844615, 04.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року м. Київ К/800/55721/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів: Гончар Л.Я., Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року

у справі № 2а/0470/43/12

за позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області

до Державного підприємства « 38 відділ інженерно-технічних частин»

про зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

У січні 2012 року Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області (далі - ДФІ в Дніпропетровській області) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства « 38 відділ інженерно-технічних частин» (далі - ДП « 38 відділ інженерно-технічних частин») про зобов'язання виконати вимогу від 01.06.2011 №04-25-05-15/6090.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 позов задоволено. Зобов'язано Державне підприємство « 38 відділ інженерно - технічних частин» виконати вимогу від 01.06.2011 №04-25-05-15/6090 щодо забезпечення повернення до загального фонду Державного бюджету коштів у сумі 137 600 грн. на рахунок №31116090700013, відкритий в управлінні Державного казначейства в м. Дніпродзержинську, МФО 805012, ЄДРПОУ 24232324, код доходів 21080500 «Інші надходження».

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2013, скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, ДФІ в Дніпропетровській оскаржило його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказаний судовий акт з мотивів порушення названим судом норм матеріального прав, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, на виконання пункту 2.13 плану Голів КРУ України на І квартал 2011 Контрольно - ревізійним відділом в м. Дніпродзержинську проведено перевірку фінансово-господарської діяльності ДП « 38 відділ інженерно - технічних частин» за період з 01.10.2009 по 31.12.2010.

В ході перевірки встановлені порушення, які відображені в акті ревізії від 05.04.2011 № 04-19/05.

Ревізією цільового витрачання бюджетних коштів, проведеною вибірковим порядком за IV квартал 2009 року. IV квартал 2010 року встановлено, що в порушення вимог пункту 8 статті 7 Бюджетного Кодексу України, пункту 9 Порядку складання, розгляду,затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 28.02.2002 № 228, підпунктів 6, 7 «Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету», затвердженої наказом Державного казначейства від 04.11.2004 № 194 та пункту 5, абзацу 2 пункту 6 «Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету», затвердженої наказом Державного казначейства від 25.11.2008 № 495 за рахунок фінансування, виділеного за КЕКВ 1310 «Субсидії та поточні трансфери підприємствам», за яким повинні здійснюватись поточні видатки одержувачів, ДП « 38 відділ інженерно-технічних частин» здійснив капітальні видатки на придбання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, які повинні проводитись за КЕКВ 2410 «Капітальні трансфери підприємствам» на загальну суму 137 600,00 грн. (з ПДВ). При цьому відповідно до планів використання бюджетних коштів на 2009-2010 роки, капітальні видатки на зазначені цілі не планувалися. Зазначене порушення призвело до нецільового використання коштів на відповідну суму.

Контролюючим органом листом від 24.05.2011 №27/1164 на адресу ДП « 38 відділ інженерно-технічних частин» направлено вимогу, якою зобов'язано в термін до 15.06.2011 вжити заходів щодо усунення виявлених ревізією порушень.

Крім того, позивачем листом від 01.06.2011 № 04-25-05-15/6090 на адресу ДП « 38 відділ інженерно-технічних частин» направлено вимогу про повернення коштів до Державного бюджету в сумі, що використана не за цільовим призначенням, якою вимагав забезпечити в 10 - денний термін повернення до загального фонду Державного бюджету коштів у сумі 137600, 00 грн.

10.06.2011 ДП « 38 відділ інженерно-технічних частин» було отримано вимогу від 01.06.2011 № 04-25-05-15/6090.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку щодо нецільового використання бюджетних коштів ДП « 38 відділ інженерно-технічних частин» в розмірі 137 600 грн. та обґрунтованості заявлених вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Та зауважив, що виявлені збитки, завдані державі чи об'єкту контролю, не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 26.01.1993 № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, що розглядається, ДФІ в Дніпропетровській області пред'явила вимогу, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 №21-462а14.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Ураховуючи викладене, позовна вимога про зобов'язання ДП « 38 відділ інженерно-технічних частин» виконати вимогу від 01.06.2011 № 04-25-05-15/6090 в частині відшкодування збитків задоволенню не підлягає, оскільки такі збитки стягуються в судовому порядку за відповідним позовом про стягнення збитків, а не за позовом про зобов'язання вчинити певні дії.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.