Рішення № 41826276, 02.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19503/14 02.12.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»

про стягнення 20 209,74 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 20 209,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.14. порушено провадження у справі № 910/19503/14 та призначено її до розгляду на 07.10.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.14., в зв'язку неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 06.11.14.

В судовому засіданні 06.11.14. представником відповідача було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 06.11.14. судом на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 18.11.14., про що сторони були повідомлені під розписку.

18.11.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.14. за заявою позивача на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів, на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено розгляд справи на 02.12.14.

25.11.14. відповідачем через відділ діловодства суду було повторно подано письмовий відзив на позовну заяву, що аналогічний відзиву, поданому 06.11.14.

Представники сторін в судове засідання 02.12.14. не з'явились, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/19503/14.

В судовому засіданні 02.12.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.11. між позивачем (Страховиком) та Зайцевою Оленою Олександрівною (Страхувальником) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № ДТЗ/21 (далі - Договір), відповідно до якого позивач прийняв під страховий захист автомобіль марки Honda, д.р.н. АЕ5060ВТ.

03.10.11. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась в місті Дніпропетровську на виїзді з вул. Малиновського та пр. Правди, біля е/о 5, автомобіль марки Honda, д.р.н. АЕ5060ВТ отримав механічні пошкодження, що підтверджується Довідкою відділення по оформлення ДТП та дізнання ВДАІ з ОАТ м. Дніпропетровська та підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля ВАЗ, д.р.н. ВІ7487ВС Дрижирук Іваном Степановичем вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 02.11.11. в адміністративній справі № 3-1929/11.

03.10.11. Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку.

Згідно експертного висновку/калькуляції № 0988601, складеного з використанням системи Audatex, вартість ремонту автомобіля марки Honda, д.р.н. АЕ5060ВТ становить 22 646,53 грн. з ПДВ.

Відповідно до рахунку № 00000464 від 07.10.11. та рахунку № 00107 від 07.10.11., вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Honda, д.р.н. АЕ5060ВТ фактично склала 20 209,80 грн.

На підставі страхового акту № 26794В/05/2011 від 13.10.11. та страхового акту № 26665В/05/2011 від 12.10.11. позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 20 209,74 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 40640 від 17.10.11. та № 40320 від 17.10.11. (належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи).

Вказані платіжні доручення є реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику. В свою чергу, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. (Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.11. у справі № 42/92).

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 20 209,74 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/3279994 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки ВАЗ, д.р.н. ВІ7487ВС, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина Дрижирук І.С., який керував автомобілем марки ВАЗ, д.р.н. ВІ7487ВС, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.

Згідно пункту 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № АА/3279994 становить 0,00 грн. Строк дії з 05.04.11. по 04.04.12. При цьому, ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майно за вказаним полісом становить 50 000,00 грн.

Крім того, щодо посилань відповідача у своєму письмовому відзиві на приписи Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність", слід відзначити наступне.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" унормовано, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При цьому, п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено обов'язок страховика при настанні страхового випадку відшкодувати у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Вказаними нормами врегульовано правовідносини, пов'язані у тому числі із визначенням розміру збитків у правовідносинах у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як відзначалось судом, правовідносини позивача і Страхувальника виникли на підставі Договору, отже є добровільним страхуванням. Вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Добровільним же страхуванням, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про страхування", є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

При цьому, приписами ст. 25 Закону України "Про страхування", якими визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Отже, Закон України "Про страхування" не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, а також лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу.

Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 05.08.13. у справі № 5011-12/11966-2012.

Крім того, суд відзначає, що відповідач був не позбавлений права провести власну оцінку вартості матеріального збитку, завданого автомобілю марки Honda, д.р.н. АЕ5060ВТ.

З наявного в матеріалах справи № 910/19503/14 акту огляду від 04.10.11. (у розділі «Назва деталей та опис пошкоджень» у пунктах 3 та 9) та фото в його додатках вбачається, що мали місце пошкодження, зокрема, підсилювача заднього правого крила та заднього правого ліхтаря кришка. Дані пошкодження крім того відображено у рахунку фактурі № 00107 від 07.10.11.

З наявного в матеріалах справи листа № Р.2.01/0811 від 03.10.11. вбачається за можливе дійти висновку, що представників відповідача було запрошено на огляд 04.10.11. автомобіля марки Honda, д.р.н. АЕ5060ВТ.

Вказане спростовує доводи відповідача, викладені в письмовому відзиві на позовну заяву.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягають задоволенню в розмірі 20 209,74 грн.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 65; ідентифікаційний код 30115243) 20 209 (двадцять тисяч двісті дев'ять) грн. 74 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.14.

Суддя Т.М. Ващенко