Ухвала суду № 41825941, 08.12.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Д.М.

Суддя-доповідач:Охрімчук І.Г.

УХВАЛА

іменем України

"08" грудня 2014 р. Справа № 806/3524/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Іваненко Т.В.

Кузьменко Л.В.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "04" вересня 2014 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області по зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошової компенсації

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2014 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 із позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - УМВС України в Житомирській області) про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки.

У позовній заяві ОСОБА_3 вказав, що він у період за березень 2005 року - червень 2014 року працював на різних посадах в УМВС України в Житомирській області. 25 червня 2014 року був звільнений з роботи через хворобу. Зазначив, що у день звільнення 30 липня 2014 року з ним не було проведено повного розрахунку, а саме: не виплачена компенсація за невикористані відпустки за період з 3 березня 2005 року до 31 грудня 2013 року (за 2014 рік за невикористану відпустку з ним був проведений розрахунок). Вважає неправомірним невиплату йому грошової компенсації за невикористані відпустки, передбаченої статтею 24 Законом України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон України №504/96-ВР) Просить зобов'язати УМВС України в Житомирській області нарахувати компенсацію за невикористані відпустки за 2005 рік, 2006 рік, 2007 рік, 2008 рік, 2009 рік, 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік. Стягнути з УМВС України в Житомирській області компенсацію за невикористані відпустки за 2005 рік, 2006 рік, 2007 рік, 2008 рік, 2009 рік, 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. В своїй апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ з 3 березня 2005 року до 30 червня 2014 року, працюючи на різних посадах в територіальних органах УМВС України в Житомирській області, остання займана посада - оперуповноважений сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (а.с.8-12).

Наказом виконуючого обов'язки начальника полковника міліції Демяненка Ю.В. від 25 червня 2014 року позивач звільнений з органів внутрішніх справ у запас (з поставленням на військовий облік) за пунктом 64 "б" Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ №114 від 29 липня 1991 р. (через хворобу) (а.с.3).

2 липня 2014 року позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату йому грошової компенсації за невикористані відпустки. (а.с.6, 7).

Згідно з листом УМВС України в Житомирській області від 18 липня 2014 року №11-1/х-79 позивач не перебував в чергових відпустках у період з 1 липня 2009 року до 30 червня 2014 року. За попередні роки з 3 березня 2005 року до 1 липня 2009 року відомості відсутні, у зв'язку із тим, що термін зберігання наказів про надання відпусток особовому складу становить 5 років (а.с.4-5).

У день звільнення 30 липня 2014 року з позивачем було проведено розрахунок за невикористану відпустку за 2014 рік. Компенсація за невикористані відпустки за 2005 - 2013 роки позивачу виплачена не була. Що сторонами у судовому засіданні не заперечувалось.

Спірні правовідносини у даній справі регулюються Законом України №565-ХІІ "Про міліцію" та Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ №114 від 29 липня 1991 р.

Частиною 1 статті 17 Закону України №565-ХІІ "Про міліцію" передбачено, що на службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які досягли 18-річного віку (крім випадків, встановлених законодавством), мають повну загальну середню освіту, володіють державною мовою, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. При прийнятті на службу до міліції може бути встановлено випробування строком до одного року.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України №565-ХІІ "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 56 Положення №114 від 29 липня 1991 р. особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

З наведених норм вбачається, що проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ регулюється спеціальними нормами Закону України №565-ХІІ та Положення №114.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно визначив, що положення частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України та положення частини 1 статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки», на які посилається позивач у позовній заяві, не застосовуються до спірних правовідносин у даній справі. Таку ж правову позицію висловлює і Верховний Суд України у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у абзаці другому пункту 2 якої зазначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Отже спеціальні норми Закону України №565-ХІІ "Про міліцію" та Положення №114 від 29.07.1991 року є пріоритетними перед загальними нормами Кодексу законів про працю України та Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».

Позивачу була нарахована і виплачена грошова компенсація за невикористану у 2014 році відпустку, тобто у році звільнення, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані за 2005 - 2013 роки відпустки, то вони не підлягають задоволенню, оскільки законодавством не передбачена виплата грошової компенсації за дні невикористаних відпусток рядовому і начальницькому складу органів внутрішніх справ, в такому випадку про який зазначає позивач, окрім як за невикористану в році звільнення відпустку.

Крім того слід зазначити, що відповідно до пункту 49 зазначеного Положення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові; короткострокові; через хворобу; канікулярні; у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ; додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.

Згідно пункту 52 вказаного Положення чергова відпустка має бути надана протягом календарного року кожній особі рядового або начальницького складу. В особливих випадках з дозволу прямого начальника (від начальника управління внутрішніх справ Кримської АРСР, області, м. Києва, йому рівних і вище) невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в I кварталі наступного року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.

Відповідно до пункту 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Отже позивач мав право щороку використовувати своє право на оплачувану відпустку, а не на отримання у майбутньому компенсації за неї.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином судова колегія вважає, що відповідачами доведено правомірність своїх дій, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, постанова суду першої інстанції у даній справі є обґрунтованою та законною, а тому її слід залишити без змін, доводи ж позивача є не переконливими, спростовуються наведеним вище та відповідно, не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "04" вересня 2014 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: Т.В. Іваненко

Л.В. Кузьменко

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області Старий бульвар, 5/37,м.Житомир,10008 Житомирський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області вул.Л.Українки,17,м.Житомир,10003

4-третій особі: - ,