Рішення № 41824951, 08.12.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.12.2014 Справа № 920/1802/14

Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1802/14

за позовом - прокурора м. Суми в інтересах держави, м. Суми,

до відповідачів - 1. Сумської міської ради, м. Суми,

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми,

3.Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортстрой-Суми», м. Суми,

про визнання недійсними договорів,

за участю представників:

позивача (прокурора) - Білогрищенка О.А.,

відповідачів - 1. Кузченко Т.М. за довіреністю № 273/020202-17 від 10.02.2014 року,

2. не з'явився,

3. не з'явився.

Суть спору: прокурор у своїй позовній заяві просить суд: визнати недійсним договір № 038/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.2011 року між Сумською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфортстрой-Суми»; визнати недійсним договір № 037/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.2011 року між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_1.

Відповідач 1 подав суду відзив на позовну заяву № 129-14/05-01Г від 17.11.2014 року, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі посилаючись на те, що укладення оспорюваних договорів особистого строкового сервітуту передбачено Порядком розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 982 від 26.08.2009 року та пунктом 5.18.2 Правил розміщення та утримання тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Суми, затверджених рішенням Сумської міської ради № 3350-МР від 23.12.2009 року, що діяли на момент укладення зазначених договорів. На підставі зазначених нормативно-правових актів рішенням Сумської міської ради № 3753-МР від 12.05.2010 року затверджено Примірний договір про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми. Зазначені рішення Сумської міської ради прокурором не оскаржувалися в установленому законодавством порядку.

Крім того, як зазначає перший відповідач, особистий строковий сервітут на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, встановлює право користування об'єктом благоустрою, а не право користування земельною ділянкою. Предметом оспорюваного договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно «Сервітуарію» на територію (об'єкт благоустрою) в м. Суми, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності тимчасова споруда.

А тому посилання позивача на порушення першим відповідачем вимог земельного законодавства, на думку останнього є безпідставними, оскільки оспорювані договори, не встановлюють земельного сервітуту.

Відповідачі 2 та 3 відзиву на позов суду не подали, своїх представників в судове засідання не направили, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 107, які повернуто на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.

Відповідно до пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу без участі представників 2-го та 3-го відповідачів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника та відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора м. Суми в інтересах держави звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідачів, в якому просить визнати недійсними договір № 038/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.2011 року між Сумською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфортстрой-Суми» та договір № 037/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.2011 року між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_1.

Як на підставу даного позову прокурор посилається на порушення вимог земельного законодавства в діяльності Сумської міської ради (відповідача 1) при прийнятті Виконавчим комітетом Сумської міської ради рішення від 17.03.2011 року № 179 «Про надання дозволів на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми», відповідно до якого відповідачам 2 та 3 в порушення вимог чинного законодавства надано дозвіл на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми терміном на п'ять років.

Пунктом 3 вказаного рішення визначено, що суб'єктів господарювання (відповідачів 2 та 3) згідно з додатком в термін, що не перевищує 15 днів з дати прийняття цього рішення, зобов'язано звернутися до Управління архітектури містобудування Сумської міської ради для укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми.

01.06.2011 року між Сумською міською радою та ТОВ «Комфортстрой-Суми» укладено договір № 038/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди у м. Суми, відповідно до пункту 1.1 якого відповідач 1 (розпорядник території) та відповідач 3 (сервітуарій) погодили встановлення особистого строкового сервітуту за тимчасовою спорудою на території прибережної захисної смуги р. Псел, відповідно до проектної документації, загальною площею 225,00 кв.м. для провадження підприємницької діяльності.

Також 01.06.2011 року між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір № 037/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди у м. Суми, відповідно до пункту 1.1 якого відповідач 1 (розпорядник території) та відповідач 2 (сервітуарій) погодили встановлення особистого строкового сервітуту за тимчасовою спорудою, відповідно до проектної документації, загальною площею 84,42 кв.м. для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1.5 зазначених договорів сторони встановили, що оспорювані договори не є договорами оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.2 договору визначено, що сервітуарій має право на строкове користування територією міської ради терміном на 5 років.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог зазначає, що вищезазначені договори укладено відповідачами з порушенням вимог чинного законодавства, а тому вони підлягають визнанню недійсними, оскільки з аналізу норм матеріального права, якими регулюються правовідносини з встановлення сервітуту, вбачається, що сервітут на земельну ділянку встановлюється виключно за домовленістю між власниками (користувачами) земельних ділянок з метою усунення недоліків своєї ділянки задля задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

На момент укладення оспорюваних договорів про встановлення земельного сервітуту, як вважає прокурор, відповідачі 2 та 3 - не були власниками (користувачами) земельних ділянок, для задоволення потреб користування якою встановлено сервітут за рахунок встановлення обмеження у користуванні іншою земельною ділянкою.

Також прокурор зазначає, що при передачі земельних ділянок площею 225,00 кв.м. та 84,42 кв.м. відповідачам 2 та 3 для розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності відповідачу 1 необхідно було провести земельні торги відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Крім того, як зазначає прокурор, оспорювані договори укладалися з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 982 «Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності», яка на думку прокурора, на момент вчинення спірних правочинів втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 548 «Про затвердження порядку проведення експертизи містобудівної документації».

Відповідач 1 проти позовних вимог прокурора заперечує, вважає оспорювані договори такими, що не встановлюють земельного сервітуту, оскільки об'єктом особистого строкового сервітуту за вказаними договорами є територія (об'єкт благоустрою) в м. Суми площею 225,00 кв.м. та 84,42 кв.м., і на думку відповідача 1 особистий строковий сервітут на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми встановлює право користування об'єктом благоустрою, а не право користування земельною ділянкою. Оспорювані договори сторони (відповідачі) уклали 01.06.2011 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 982 «Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності», рішенням Сумської міської ради від 23.12.2009 року № 3350-МР «Про затвердження Правил розміщення та утримання тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми» та рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 17.03.2011 року № 179 «Про надання дозволів на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми».

Господарський суд вважає доводи прокурора неправомірними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Укладення договорів особистого строкового сервітуту було передбачено Порядком розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 982 «Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності» та пунктом 5.18.2 Правил розміщення та утримання тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми, затверджених рішенням Сумської міської ради від 23.12.2009 року № 3350-МР «Про затвердження Правил розміщення та утримання тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми», які є регуляторним актом на час укладення відповідачем 1 з відповідачами 2 та 3 оспорюваних прокурором договорів.

На підставі зазначених нормативно-правових актів рішенням Сумської міської ради від 12.05.2010 року № 3753-МР «Про затвердження Примірного договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користуванням місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми» затверджено примірний договір про встановлення особистого строкового сервітуту на користуванням місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми.

17.03.2011 року Виконавчим комітетом Сумської міської ради прийнято рішення № 179 «Про надання дозволів на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми», відповідно до пункту 3 якого відповідачів 2 та 3, згідно з додатком в термін, що не перевищує 15 днів з дати прийняття цього рішення, зобов'язано звернутися до Управління архітектури містобудування Сумської міської ради для укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми.

Зазначені вище рішення відповідача 1, на підставі яких укладалися оспорювані договори, прокурором не оскаржувалися з мотивів їх невідповідності чинному законодавству України та в судовому порядку не скасовувалися.

У відповідності до вимог статті 401 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно Примірного договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користуванням місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради № 3753-МР від 12.05.2010 року, призначення особистого строкового сервітуту - це надання дозволу суб'єкту підприємницької діяльності користуватися об'єктом благоустрою, стосовно якого встановлено сервітут.

Предметом такого договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно «Сервітуарію» на територію (об'єкт благоустрою) в м. Суми, на якій буде розміщуватися та використовуватися для провадження підприємницької діяльності тимчасова споруда.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», до об'єктів благоустрою населених пунктів належать парки, рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики.

Таким чином, особистий строковий сервітут на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, встановлює право користування об'єктом благоустрою, а не право користування земельною ділянкою, як зазначає у своєму позові прокурор.

За умовами пункту 1.1 спірних договорів сторони визначили, що предметом договорів є особистий строковий сервітут, встановлений виключно «Сервітуарію» на територію (об'єкт благоустрою) в м. Суми під розміщення та використання тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Об'єктом особистого строкового сервітуту сторони визначили територію (об'єкт благоустрою) в м. Суми, розташування та межі якої визначено пунктом 1.2 договорів, укладених між відповідачем 1 та відповідачами 2, 3.

Враховуючи вищенаведене, посилання прокурора на порушення відповідачем 1 вимог земельного законодавства є безпідставним, оскільки спірні відносини не регулюються ні Земельним кодексом України, ні Законом України «Про оренду землі», зважаючи на те, що вказані договори не встановлюють земельного сервітуту.

Земельні ділянки під розміщення тимчасових споруд не виділялася, а оспорювані договори, укладені сторонами 01.06.2011 року на підставі Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 982 від 26.08.2009 року «Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності», яка діяла на час їх укладення та втратила чинність, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 548 «Про затвердження Порядку проведення експертизи містобудівної документації», лише з 06.06.2011 року (з моменту оприлюднення і вступу в силу останньої постанови).

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 10.12.2014 року.

Суддя П.І. Левченко