Постанова № 41824122, 03.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа№ 910/16351/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від заявника: Матвеєва В.П. - представник за дов. № 91/2014/10/01-12 від 01.10.2014;

від відповідача: не з'явились;

від ДВС: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.10.2014р.

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на дії Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві

у справі № 910/16351/13 (суддя - Мельник В.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 3 308 140, 95 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2013р. по справі № 910/16351/13 (залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 та Постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2014) стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь позивача 3308140,95 грн.

06.02.2014 на виконання вказаного рішення місцевим господарським судом було видано наказ.

17.06.2014р. ПАТ "Київенерго" звернулось до суду зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, в якій просило визнати дії державного виконавця протиправними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору.

В обґрунтування скарги відповідач посилається на те, що орган ДВС постановою від 29.05.2014 безпідставно стягнув з нього виконавчий збір у розмірі 337430,38 грн., оскільки на той момент відповідач оскаржував в апеляційному порядку ухвалу Господарського суду міста Києва про відмову у наданні розстрочки виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 було відмовлено у задоволенні скарги.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та задовольнити скарги на дії державного виконавця повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв ухвалу з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставин справи, зокрема, не встановив, що державний виконавець був зобов'язаний зупинити виконавче провадження до розгляду заяви про надання розстрочки виконання рішення суду та не мав права стягувати судовий збір постановою від 29.05.2014.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.12.2014.

У судовому засіданні 03.12.2014 представник заявника підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу місцевого господарського суду.

Представники позивача та органу ДВС у судове засідання 03.12.2014 не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 20.11.2014 на відповідні адреси.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, зважаючи на обмежений ч. 2, ст. 102 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки ухвали Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників позивача та органу ДВС, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження").

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). (стаття 1 ЗУ "Про виконавче провадження").

Згідно зі ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 17 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) а також п. 1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15 грудня 1999р., примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема, судових наказів.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. (статті 11 ЗУ "Про виконавче провадження").

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначав, що державний виконавець не мав підстав для стягнення виконавчого збору постановою від 29.05.2014, оскільки повинен був відкласти виконання рішення суду до моменту вирішення питання стосовно надання відповідачу розстрочки виконання рішення у даній справі, а також зупинити виконавче провадження.

В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи відповідача, через необґрунтованість, враховуючи наступне.

В силу ч. 2 ст. 25 ЗУ "Про виконавче провадження" Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (частина 2 наведеної норми).

Частиною 1 ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження" закріплено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною 1 ст. 28 названого Закону визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. У зазначеному розмірі виконавчий збір стягується з боржника, у тому числі, й у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання.

З аналізу наведених норм слідує, що самостійне невиконання божником рішення суду тягне за собою його примусове виконання, яке своїм початком має день, наступний за останнім днем строку, відведеного для самостійного виконання рішення, та є підставою для стягненням з боржника виконавчого збору. При цьому самостійне виконання боржником рішення суду (повністю чи частково) уже після настання початкової дати його примусового виконання не звільняє боржника від сплати виконавчого збору у розмірі, обчисленому у відсотках від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.10.2013 у справі № 5011-76/10413-2012).

Відповідачем не заперечується, що після отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.04.2014, жодних дій, направлених на погашення заборгованості в добровільному порядку здійснено не було.

При цьому, судом встановлено, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору відбулося не через 7 днів (як передбачено законодавством), а більше ніж через місяць, а саме 29.05.2014.

Даний факт свідчить про те, що державний виконавець відреагував на заяву відповідача від 25.04.2014 (а/с 78), в якій останній просив відкласти виконавчі дії та не стягувати виконавчий збір до розгляду заяви про розстрочення рішення суду. Так, матеріалами справи підтверджується, що постанова про стягнення судового збору була винесена вже після прийняття Господарським судом міста Києва ухвали від 15.05.2014 про відмову в наданні розстрочки у виконанні рішення суду.

Посилання заявника на обов'язковість зупинення виконавчого провадження у разі звернення боржника до суду з заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду, є необґрунтованими, оскільки вказаний обов'язок не передбачений чинним законодавством, а положення ст. 38 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлюють лише право державного виконавця в цій частині.

Враховуючи викладене, зважаючи, що на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору боржником не було вчинено жодних дій, направлених на погашення заборгованості в добровільному порядку, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про недоведеність апелянтом протиправності дій державного виконавця, а відтак про відсутність підстав для скасування вищезазначеної постанови органу ДВС.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали в суді апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/16351/13 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/16351/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/16351/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 08.12.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім