Ухвала суду № 41823629, 16.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2014 рокусправа № 811/2971/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 р. по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградоптсервіс" до Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2013 року позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 11.04.2013 року № 0000332240, № 0000342240, № 0000352240.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 р. адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 11 квітня 2013 року №0000332240, яким ТОВ "Кіровоградоптсервіс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1232021,00 грн. (із них за основним платежем - 990789 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 241432 грн.). Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 11 квітня 2013 року №0000342240, яким ТОВ "Кіровоградоптсервіс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 418541,00 грн. (із них за основним платежем - 318493 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 100048 грн.). Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 11 квітня 2013 року №0000352240, яким ТОВ "Кіровоградоптсервіс" зменшено розмір від'ємного значення з об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 48467,00 грн.

Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм законодавства, просить скасувати оскаржувану постанову, а в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровоградоптсервіс" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 09 серпня 1996 року та перебуває на обліку у податковому органі.

Посадовими особами відповідача у період з 25.02.2013 року по 18.03.2013 року проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградоптсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.11 по 31.12.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.11 по 31.12.12 року, за результатами якої складено акт № №43/22-4/22209574 від 25 березня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 11.04.2013 року №0000332240, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1232021,00 грн. (із них за основним платежем - 990789 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 241432 грн.); №0000342240, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 418541,00 грн. (із них за основним платежем - 318493 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 100048 грн.); №0000352240, яким зменшено розмір від'ємного значення з об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 48467,00 грн.

За висновками зазначеного акту перевірки податковим органом встановлені наступні порушення вимог Податкового кодексу України, а саме: пунктів 135.1,135.2,135.5 статті 135 Податкового кодексу України, пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, п.139.1.9 п.139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 48467,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року на суму 48467,00 грн.; підприємством занижено податок на прибуток підприємств на суму 990789 грн., у тому числі: за І квартал 2011 року у сумі 123254 грн., за ІІ квартал 2011 року - 161739 грн., за ІІІ квартал 2011 року - 16414 грн., за IV квартал 2011 року - 206521 грн.; за І квартал 2012 року у сумі 136556 грн., за ІІ квартал 2012 року - 58652 грн., за ІІІ квартал 2012 року - 37175 грн., за IV квартал 2012 року - 250478 грн.; вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 318493 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з підтвердження реальності угод позивача первинними документами та безпідставності висновків податкового органу про фіктивність правочинів між позивачем та його контрагентом на підставі інформації інших податкових органів.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 цього Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення передбачені Податковим кодексом України.

Так, відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 138.2, 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пунктів 198.2, 198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 93.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Матеріали справи свідчать, що позивач мав господарські відносини з ТОВ "Елаком Інвест", ТОВ "Тіал Альянс", ТОВ "Ріне", ТОВ "ВІП СОЮЗ", ФОП ОСОБА_1

Реальність здійснення господарських відносин із вказаними контрагентами підтверджується відповідними договорами, податковими та видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

На підтвердження подальшої реалізації позивачем придбаних у контрагентів товарів, останнім надано договори про закупівлю товарів, видаткові накладні та подорожні листи.

Таким чином враховуючи наведене, всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, що свідчить про наявність взаємовідносин з контрагентами, на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

При цьому, вказані документи відповідачем при проведенні перевірки не досліджувались.

Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на інформації щодо дотримання норм податкового законодавства контрагентами позивача та на актах інших податкових органів на підставі яких відповідачем зроблено висновок, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та вказаними вище його контрагентами є фіктивними.

Тобто, сутність спору зводиться до правомірності застосування податковим органом інформації та висновків актів щодо контрагентів позивача, якими встановлено порушення норм податкового законодавства саме контрагентами позивача.

За висновками суду апеляційної інстанції, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат, а також віднесення відповідних сум до від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат.

Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таким чином, висновки податкового органу, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкового повідомлення-рішення.

Також, безпідставним є посилання заявника апеляційної скарги на фіктивність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Оскільки такий правочин укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства повинен бути наявним суб'єктивний намір сторін (чи однієї сторони) порушувати вимоги закону, а тому для визнання правочину нікчемним необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладанні угоди.

Між тим, податковий орган не зазначив які ж обставини свідчать про наявність такого умислу як з боку позивача, так і з боку його контрагенту при укладанні угоди.

Водночас, відповідачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції було повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка правовідносинам між позивачем та його контрагентами, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала виготовлена 17.09.2014 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: Ю.М. Дадим