Постанова № 41823304, 19.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2014 р. Справа№ 910/24489/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 19.11.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Променергопостач» на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року

у справі № 910/24489/13 (суддя - Босий В.П.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Амікор»

до 1) публічного акціонерного товариства Банк «Контракт»

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еверест-

Сервіс»

3) товариство з обмеженою відповідальністю «Променергопостач»

треті особи: 1) публічне акціонерне товариство Банк «Імексбанк»

2) товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат»

про визнання договору купівлі-продажу недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року по справі № 910/24489/13 у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Амікор» до публічного акціонерного товариства Банк «Контракт», товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еверест-Сервіс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Променергопостач» треті особи публічне акціонерне товариство Банк «Імексбанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат» про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 04.06.2014 року ТОВ «Променергопостач» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/24489/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Амікор» задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права. Також, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2014 року відновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу ТОВ «Променергопостач» на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/24489/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу публічне акціонерне товариство Банк «Контракт» вважає подану апеляційну скаргу ТОВ «Променергопостач» безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У письмових поясненнях позивач підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

У судовому засіданні 19.11.2014 року представник ТОВ «Амікор» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану ТОВ «Променергопостач» апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та письмових поясненнях. Представник позивача просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» у судових засіданнях 12.11.2014 року та 19.11.2014 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 04.06.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники ТОВ «Променергопостач», ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс», ПАТ Банк «Імексбанк» та ТОВ «Фрегат» у судові засідання суду апеляційної інстанції 12.11.2014 року та 19.11.2014 року не з'явився. Про час та місце розгляду справи сторони повідомлялися належним чином. При цьому від ПАТ Банк «Імексбанк» до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника у іншому судовому засіданні та для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи. Інші учасники процесу про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з абз. 1 п. 3.9.2 вищезазначеної постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представників сторін що з'явились у судове засідання щодо поданого ПАТ Банк «Імексбанк» клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників ТОВ «Променергопостач», ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс», ПАТ Банк «Імексбанк» та ТОВ «Фрегат», оскільки останні, про дату та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, участь представників що не з'явились у судовому засіданні 19.11.2014 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. При цьому судова колегія апеляційного господарського суду враховує, що ПАТ Банк «Імексбанк» є юридичною особою яка не обмежена у виборі своїх представників, та юридичну особу також може представляти її директор. Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що розгляд справи за клопотанням скаржника вже відкладався.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши представлені докази, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року є законним та обґрунтованим, виходячи із наступного.

10.11.2009 року між ТОВ «Променергопостач» (постачальник) та ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» (підприємство) було укладено договір №426-09 (надалі - договір 1), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність підприємству обладнання згідно специфікації до даного договору.

Специфікацією на обладнання, що постачається за договором, сторони погодили назву, марку, розміри, технічні характеристики та вартість обладнання, а саме: ко-екструзійна лінія KFHS70EE/60-5/1300 у кількості 1 шт., загальною вартістю 1829397,65 грн.

На підставі видаткової накладної №РН-1228/12 від 28.12.2009 року та акту приймання-передачі від 28.12.2009 року ТОВ «Променергопостач» поставило, а ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» прийняло спірну продукцію.

01.02.2010 року між ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» (продавець) та ПАТ Банк «Контракт» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (надалі - договір 2), за змістом якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю обладнання в асортименті, кількості та по ціні, відповідно до додатку №1 до даного договору (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Додатком №1 до договору 2 сторонами було визначено специфікацію товару, що постачається за таким договором - ко-екструзійна лінія KFHS70EE/60-5/1300 (Німеччина, 2008) у комплектації згідно наступного опису: високошвидкісний екструдер, тип KHS 70EE-33D з охолоджувачем силового шкафу для монтування зверху та вакуумною системою; гідравлічний замінник сита; насос розплаву з елементом підключення з дроселем; трубопровідна система сприску для Feel Block; серійний екструдер, тип KS 60-24 D з охолоджувачем силового шкафу для монтажування зверху, ручний замінник сита, тип KL 60; тришаровий зворотний блок; флексофильєра, тип BD 127 F з пристроєм обмеження та підпимуючим відком для флексофільєри; каландр, тип GA 5V/1300; термостати, тип HKV 140/18-70-36; вали залишкового охолодження; роликовий транспортер, тип GA/BA 80-1300; пристрій для обрізання країв, тип SP 0123/3003 B1; відтяжка широкої стрічки, тип BA 1/200/1300; силовий шкаф, тип GA/BA 2 та охолоджувач силового шкафу для монтування зверху; двомісне намотування; група силових шкафів.

Згідно акту прийому-передачі від 01.02.2010 року до договору 2 ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» передало, а ПАТ Банк «Контракт» прийняло товар згідно специфікації до такого договору.

Як зазначає позивач, укладений між ТОВ «Променергопостач» та ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» правочин, на підставі якого до відповідача 2 перейшло право власності на обладнання (ко-екструзійна лінія у комплектації), а також договір купівлі-продажу від 01.02.2010 року, укладений між ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» та ПАТ Банк «Контракт», є недійсними, оскільки не відповідають нормам чинного законодавства України, а саме: такі договори укладені під час дії обтяження спірного майна, встановленої договором застави від 07.07.2008 року. Крім того, позивач зазначає, що ПАТ Банк «Імексбанк» своєї згоди на відчуження такого майна не надавало.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно договору застави від 07.07.2008 року (з урахуванням змін, внесених договором від 12.06.2009 року) ТОВ «Променергопостач» передало в заставу акціонерному комерційному банку «Імексбанк» (після зміни найменування - ПАТ Банк «Імексбанк») майнові права на обладнання, придбане на підставі контракту №6-21 від 21.06.2007 року (до складу якого входить спірне обладнання - ко-екструзійна лінія, тип KFHS70EE/60-5/1300).

Внаслідок укладення вказаного договору застави від 07.07.2008 року в Державний реєстр обтяжень рухомого майна стосовно боржника - ТОВ «Променергопостач» було внесено відповідну інформацію про встановлене обтяження на спірне обладнання.

У свою чергу, заперечуючи проти позову, ПАТ Банк «Контракт» посилається на те, що на момент укладення оспорюваного правочину він не знав та не міг знати про існуюче обтяження, оскільки в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості щодо перебування в заставі спірного рухомого майна, яке належало ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс».

Як вірно зазначив суд першої інстанції, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, а у випадку якщо позов заявляється не стороною оспорюваного правочину - наявність порушеного права такої особи.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ст. 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частинами 1-3 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною 2 статті 586 Цивільного кодексу України передбачено, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Аналогічні положення містяться в ст. 17 Закону України «Про заставу», відповідно до якої заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, законодавство покладає на заставодавця обов'язок отримати згоду заставодержателя на відчуження обтяженого майна, та кореспондує право заставодержателя на судовий захист шляхом визнання правочину недійсним у разі відчуження майна без його згоди. До того ж, наведена позиція міститься у висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за 1 півріччя 2012 р. (лист Верховного Суду України від 01.07.2012 року).

Отже, в даному випадку у разі відчуження майна під час дії застави та без згоди заставодержателя, чинне законодавство України встановлює можливість захисту порушеного права саме заставодержателя.

В той же час, позивач (який не є заставодержателем спірного обладнання), ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав суду доказів та не довів, яким саме чином укладені між відповідачами договори порушують його права та законні інтереси.

При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, спірні договори були укладені між сторонами у 2009 та 2010 році відповідно, а позивач придбав у власність майно за договором купівлі-продажу обладнання №22/08-2013 від 22.08.2013 року, а відтак на момент укладання таких договорів порушеного права ТОВ «Амікор» взагалі не існувало.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про зареєстроване за ТОВ «Компанія «Еверест-сервіс» обтяження спірного рухомого майна, а тому ПАТ Банк «Контракт», укладаючи договір купівлі продажу від 01.02.2010 року, не знав та не міг знати про перебування такого майна в заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що ПАТ Банк «Контракт» є добросовісним набувачем спірного майна.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, за змістом п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що твердження позивача про невідповідність оспорюваних договорів нормам чинного законодавства України за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання таких договорів недійсними в судовому порядку, оскільки, як вірно вказав місцевий господарський суд, завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Таким чином, враховуючи, що позивач не є стороною спірних договорів, обставини, які б свідчили про те, що укладення оспорюваних договорів впливають на права та обов'язки позивача відсутні, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про безпідставність доводів позивача про порушення його прав та інтересів внаслідок укладення між відповідачами таких договорів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було доведено, та судом не встановлено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання договорів недійсними, а тому як вірно вказав суд першої інстанції, підстави для задоволення позову відсутні. Позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю «Променергопостач», на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Променергопостач», слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Променергопостач» на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/24489/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/24489/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/24489/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Р.В. Федорчук

А.Г. Майданевич

Дата підписання 24.11.2014 року