Ухвала суду № 41821924, 27.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/800/45783/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Винокуров К.С. , Пасічник С.С. , провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, третя особа - ПАТ "Укрсоцбанк", про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування акту опису та арешту майна,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, третя особа - ПАТ "Укрсоцбанк", в якому просив визнати протиправними дії відповідача у виконавчому провадженні ВП № 41221664 щодо проведення 10.06.2014 р. опису та арешту майна та визнати протиправним та скасувати акт опису й арешту майна від 10.06.2014р. № 1006/22. Посилався на те, що про відкриття виконавчого провадження від 12.12.2013р. йому стало відомо лише 06.06.2014р., тому строк для добровільного виконання закінчувався 13.06.2014р. Вважає, що арешт майна може бути застосований лише на стадії вжиття заходів примусового виконання рішень, тобто після спливу строку для самостійного виконання рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2014р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою заступника начальника Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Тертичною В.В. від 12.12.2013р. ВП № 41221664 відкрито виконавче провадження та надано боржнику строк для добровільного виконання протягом 7 днів. Вказана постанова винесена за результатами розгляду заяви ПАТ "Укрсоцбанк" про примусове виконання виконавчого напису №3152, виданого 01.11.2013р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" боргу у розмірі 148 133, 76 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 1 184 033, 41 грн.

Постановою від 05.06.2014р. накладено арешт на однокімнатну квартиру № 208, загальної площею 56,50 кв.м., жилою площею 18,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2

У межах вказаного виконавчого провадження 10.06.2014р. головним державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві складено оскаржуваний позивачем акт №1062/22 опису та арешту майна (вищевказаної квартири). Акт складений за адресою: АДРЕСА_1 та у присутності понятих. Майно прийняв на зберігання ОСОБА_2

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 19 вказаного Закону у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Частиною 2 ст. 25 Закону №606-XIV визначено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

За змістом ст.57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону №606-XIV у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

За приписами ст. 35 Закону №606-XIVзаходами примусового виконання рішень, є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Отже, арешт майна не є заходом примусового виконання рішення, а є заходом забезпечення реального виконання рішення, який передує здійсненню заходів примусового виконання рішення та може бути застосований починаючи зі стадії відкриття виконавчого провадження та, відповідно, його застосування не залежить та не пов'язано із початком застосування заходів примусового виконання рішення.

Суди при вирішенні даного спору правильно вказали на помилковість твердження позивача, що арешт майна може бути застосований лише на стадії вжиття заходів примусового виконання рішень, тобто після спливу строку для самостійного (добровільного) виконання рішення.

При цьому судами правильного зазначено, що державним виконавцем протиправно не було направлено рекомендованим листом на адресу боржника постанови про відкриття виконавчого провадження у встановлений законом строк.

Враховуючи те, що на час розгляду справи постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.12.2013р. та про накладення арешту від 05.06.2014р. на майно позивачем не оскаржені та у вставленому законом порядку не скасовані, а також те, що позивачу було забезпечено права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з ЄДРВП, на участь у проведенні виконавчих дій при проведенні арешту майна та щодо отримання акту опису майна, відсутність при цьому заперечень щодо змісту акту опису, то суди дійшли вірного висновку про відсутність протиправних дій відповідача, пов'язаних з арештом майна боржника.

Що стосується доводів позивача стосовно того, що дії відповідача не узгоджуються з положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що зазначеним Законом передбачені обмежувальні заходи, а саме заборона примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку". При цьому судами не встановлено обставин вжиття відповідачем заходів примусового виконання, тобто вжиття заходів по примусовому стягненню (відчуженню) майна позивача.

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача у виконавчому провадженні ВП №41221664 щодо опису та арешту майна та визнання протиправним та скасування акту опису й арешту майна від 10.06.2014р. №1006/22.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2014р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді

Винокуров К.С.

Пасічник С.С.