Ухвала суду № 41815260, 04.12.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/5190/14Головуючий у 1-й інстанції ХаустоваТ.А. Суддя-доповідач Гончар М.С.УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Савченко О.В.

суддів Стрелець Л.Г., Гончар М.С.

при секретарі Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ( надалі - Банк) до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність, виселення

ВСТАНОВИЛА:

Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив:

- в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 102 900,15 грн. за договором про надання споживчого кредиту №11020014000 від 28.07.2006, укладеним між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_3 звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру: місце знаходження застави: АДРЕСА_1; загальна площа: 74,1 кв. м; житлова площа: 48,4 кв. м. (на підставі договору іпотеки (в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи) № б/н від 28.07.2006) шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Дельта банк» (ЄДРПОУ 34047020) права власності на вказане майно;

- визнати за ПАТ «Дельта банк» право власності на предмет іпотеки, а саме: на квартиру: місце знаходження застави: АДРЕСА_1; загальна площа: 74,1 кв. м.; житлова площа: 48,4 кв. м;

- припинити право власності іпотекодавців ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на квартиру: місце знаходження застави: АДРЕСА_1; загальна площа: 74,1 кв. м.; житлова площа: 48,4 кв. м., в тому числі право володіння, користування та розпорядження вказаною квартирою;

- виселити з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, іпотекодавців ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою;

- стягнути на користь ПАТ «Дельта банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 029,0 грн. з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2014 року у цій справі в задоволенні позовних вимог Банку до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність, виселення відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції, Банк,як позивач, у своїй апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі.

Повідомлені про час та місце розгляду справи апеляційним судом усі відповідачі у судове засідання 04.12.2014 року на апеляційний перегляд цієї справи не з'явились.

При цьому, відповідачі про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили, клопотань про відкладенні розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки усіх відповідачів та ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача (Банку), перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Банку не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задовольняючи позову Банку у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 3, 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 11, 346, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 549, 572, 575, 585, 624, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 109, 116 ЖК України, Законом України «Про іпотеку», Постановою Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», та виходив з того, що позовні вимоги позивача до відповідачів є необґрунтованими; Банком, як позивачем, не доведено належними доказами виникнення у нього права на звернення стягнення за рішенням суду у цій справі на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на цей предмет іпотеки в рахунок погашення забезпечених іпотекою зобов'язань, а також в зв'язку із цим, відсутністю правових підстав для виселення із іпотечної квартири усіх мешканців останньої.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що 28.07.2006 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11020014000 (а.с.11-18).

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 63 852,0 грн., який зобов'язався повернути у повному обсязі в строк до 26.07.2013 року або достроково зі сплатою 17,00 відсотків річних за користування кредитом (а.с. 11-21).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором іпотекодавці - відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 передали у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру: місце знаходження застави: АДРЕСА_1; загальна площа: 74,1 кв.,житлова площа: 48,4 кв. м., що підтверджується договором іпотеки (в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи) № б/н від 28.07.2006, укладеним між АКІБ УКРСИББАНК» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с. 22-26).

Предмет іпотеки належить іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло № 212, виданого Житлово-комунальним відділом ВАТ Керамічний комбінат 24.11.1998 року.

Обтяження нерухомого майна іпотекою було зареєстровано Банком у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на ПАТ «УКРСИББАНК».

08.12.2011 року між ПАТ «УКРСИББАНК» та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

На підставі вказаного договору до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора (а.с. 53).

Через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту у позичальника - ОСОБА_3 утворилась заборгованість станом на 21.03.2014 року у розмірі 102900,15 грн., яка складається з:

- 57 010,13 грн. - заборгованість за кредитом;

- 45 890,02 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

- 0,00 грн. - заборгованість за комісією за користування кредитом (а.с. 34).

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом договору іпотеки від 28.07.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського нотаріального округу ОСОБА_6 28.07.2006 року, зокрема п.п. 2.1.1: у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцями зобов'язань за кредитним договором, Банк, як іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами; п.п.2.1.2: у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Боржником зобов'язань за кредитним договором, а у разі невиконання Боржником цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 23).

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, на момент звернення Банку до суду із вищезазначеним позовом у вересні 2014 року (а.с.2), строк дії кредитного договору вже збіг (26.07.2013 року).

Сторони при укладенні вищезазначеного іпотечного договору були вільними у визначенні умов договору в силу вимог ст. 627 ЦК України та останні погодили.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, Банком направлялась вимога відповідачам щодо усунення порушення прав Банку шляхом погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором (а.с.35-49). Розмір суми заборгованості у вказаній вимозі відповідає загальній сумі, розрахованій при подачі вищезазначеної позовної заяви Банком у цій справі (а.с. 34).

Однак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку у цій справі про те, що вищезазначеним договором іпотеки від 28.07.2006 року (а.с. 22-26) хоча й передбачено право Банку на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (п. 5.3 а.с.24), яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, але останній мав здійснюватись у позасудовому порядку згідно із ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки цим іпотечним договором прямо не передбачено такий спосіб звернення стягнення, «як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду».

В силу вимог ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також відповідає застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Проте, визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає Банку, як іпотекодержателю, застосовувати інші встановлені Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, в силу вимог п. 4.5 вищезазначеного іпотечного договору Банк має право на звернення стягнення, як за рішенням суду, так й за виконавчим написом нотаріуса, проте це має здійснюватись відповідно до законодавства України, зокрема щодо звернення стягнення за рішенням суду - з додержанням вимог ст. ст. 38,39 Закону України «Про іпотеку»: шляхом продажу предмета іпотеки у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Однак, Банк не вважав за доцільне змінювати свої вимоги.

Звідси, суд першої інстанції розглядав дану справу з додержанням вимог ст. 10-11, 60-61 ЦПК України, тобто в межах заявлених Банком позовних вимог та на підставі доказів сторін.

Відповідно до п. 39 постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суди мають виходити з того, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду.

Однак, при цьому, Законом України "Про іпотеку", зокрема ст. ст. 33, 36, 37 та договором іпотеки визначено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та набуття іпотекодержателем права власності на нього за вартістю, визначеною суб'єктом оціночної діяльності.

Проте, документи на підтвердження вартості вищезазначеного предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, Банком суду першої інстанції у матеріали цієї справи не надавались та відсутні.

Доводи апеляційної скарги Банку є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену у позові та її представниками у судових засіданнях, і яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення судом першої інстанції у цій справі норм процесуального права, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, відсутні.

Підстави для звільнення Банку, від доказування у цій справі, передбачені ст. 61 ЦПК України, відсутні.

Рішення суду не може грунтуватись на припущеннях.

У разі відмови у задовленні позовних вимог Банку у цій справі щодо звернення стягнення на іпотечну квартиру в рахунок погашення заборгованості шляхом визнання права власності Банку на останню (первісних), вимоги щодо виселення відповідачів (усіх мешканців) із іпотечної квартири внаслідок звернення стягнення на останню (похідні) також не підлягають задоволенню.

В силу вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що докази, передбачені ч. 2 ст. 303 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку не грунтуються на законі та доказах, а рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Суд першої інстанції також правильно вирішив питання про розподіл між сторонами у цій справі понесених Банком судових витрат.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ЦПК України у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги Банку на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідачів судових витрат у вигляді судового збору 1 001,70 грн. (а.с. 127), понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити.

Заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяСавченко О.В.Стрелець Л.Г.Гончар М.С.