Ухвала суду № 41815255, 08.12.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/8125/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/1354/14

Єдиний унікальний № 320/8125/14-к Головуючий в 1-й інстанції - Пономаренко Л.Е.

Категорія - ст. 263 ч. 1 КК України Доповідач в 2-й інстанції - Білоконев В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Білоконева В.М.,

суддів Гончара О.С., Шаповал О.С.,

при секретарі Воронько С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 22014080000000027 за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мелітополь Запорізької області, громадянина України, розлученого, який має на утриманні неповнолітню дитину, не працюючого, з середньо - технічною освітою, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України;

за участю прокурора Сєвальнєва О.А., обвинуваченого ОСОБА_2,

за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у провадженні, на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

в апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у провадженні, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій ОСОБА_2, посилається на незаконність вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

При цьому зазначає, що встановивши наявність у ОСОБА_2 обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, суд не врахував положення ст. 69-1 КК України, оскільки призначив обвинуваченому покарання у виді 5 років позбавлення волі, що перевищує дві третини максимального розміру покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 263 КК України. Крім того, застосовуючи до обвинуваченого ОСОБА_2 ст. 75 КК України не в повній мірі врахував суспільну небезпечність дій останнього та те, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин, а тому необґрунтовано звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Тому просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України і призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі.

В запереченнях на апеляційну скаргу обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок залишити без змін, а скаргу прокурора без задоволення.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах: прокурора, який підтримав апеляційну скаргу частково; обвинуваченого, зокрема в останньому слові, який просив вирок залишити без змін; перевіривши матеріали провадження та доводи скарги, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга прокурора, який брав участь у провадженні, підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 вересня 2014 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України і призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання звільнено з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Запобіжний захід у виді домашнього арешту до набрання вироком законної сили залишено без змін.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати на проведення експертизи № 18 від 22.04.2014 року в розмірі 1 721 грн. 72 коп., та експертизи № 79 від 18.07.2014 року в розмірі 245 грн. 70 коп. Вирішена доля речових доказів.

Згідно вироку, на початку березня 2014 року, приблизно о 06 годині, знаходячись у лісосмузі, яка розташована біля АБРБ № 275 в с. Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області, ОСОБА_2, маючи умисел на незаконне придбання, носіння, зберігання вибухових речовин та бойових припасів, без передбаченого законом дозволу, шляхом привласнення знайденого, незаконно, без передбаченого законом дозволу, придбав:

1 бойову мінометну осколкову міну, калібру 82 мм., промислового виготовлення часів ВВВ, яка містить в собі заряд вибухової речовини бризантної дії, тротил вагою 460 г. та являється бойовим припасом;

72 бойові мінометні осколкові міни, калібру 50 мм. промислового виготовлення часів ВВВ, які містять в собі заряди вибухової речовини бризантної дії, тротил вагою 120 г. в кожній, та являються бойовими припасами;

1 корпус бойової протитанкової міни Т-42, промислового виготовлення часів ВВВ, який містить в собі заряд вибухової речовини бризантної дії. тротил вагою 5000 г. та являється бойовим припасом;

1 корпус бойової осколково-фугасної мінометної міни ЗОФ49. калібру 120 мм, промислового виготовлення, який містить в собі заряд вибухової речовини бризантної дії, підвищеної потужності А-ІХ-2 вагою 4900 г. та являється бойовим припасом;

1 корпус бойового некерованого осколково-фугасного реактивного снаряду, калібру 122 мм, системи «Град» промислового виготовлення, який містить в собі заряд вибухової речовини бризантної дії, підвищеної потужності А-ІХ-2 вагою 6400 г. та являється бойовим припасом;

2 корпуси бойових ручних оборонних осколкових гранат Ф-1, промислового виготовлення, які містять в собі заряди вибухової речовини бризантної дії, тротил вагою 50-56 г. в кожній, та являються бойовими припасами;

1 корпус бойової ручної оборонної осколкової гранати Ф-1, промислового виготовлення, яка містять в собі заряд вибухової речовини бризантної дії, тротил вагою 50-56 г., із вкрученою в нього холостою пробкою гранат, в якій відсутня вибухова речовина, промислового виготовлення та являється бойовим припасом;

1 корпус бойової ручної наступальної осколкової гранати РГД-5, промислового виготовлення, яка містять в собі заряд вибухової речовини бризантної дії, тротил вагою 50-56 г., із вкрученою в нього холостою пробкою гранат, в якій відсутня вибухова речовина, промислового виготовлення та являється бойовим припасом.

Після чого, приблизно о 20 годині, того ж дня, продовжуючи свої злочинні дії, незаконно, без передбаченого законом дозволу, за допомогою заздалегідь заготовленого знаряддя вчинення злочину - тачки, перевіз за місцем мешкання, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, де продовжував незаконно зберігати, без передбаченого законом дозволу, до 10 години 06 хвилин 02 квітня 2014 року, коли працівниками УСБУ в Запорізькій області, при проведенні обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2, були виявлені та вилучені вищеперераховані предмети, які згідно висновку експерта № 18 від 22 квітня 2014 року та висновку експерта № 79 від 18 липня 2014 року, є бойовими припасами та вибуховими речовинами придатними для здійснення вибуху, при наявності засобів ініціювання або утворення необхідних умов.

Обвинувачений ОСОБА_2, в судовому засіданні повністю визнав себе винним, дав показання по суті пред'явленого йому обвинувачення, у зв'язку з чим на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою обвинуваченого та інших учасників судового розгляду, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів відносно фактичних обставин провадження, оскільки вони учасниками судового розгляду не заперечувалися. При цьому обвинуваченому були роз'яснені наслідки не дослідження інших доказів, які йому були зрозумілі. Обґрунтованість не дослідження доказів не ставиться під сумнів у апеляційній скарзі.

Дії обвинуваченого ОСОБА_2 правильно кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 263 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 місцевим судом було враховано, що останній визнав вину повністю, щиросердно дієво розкаявся у вчиненому, своїми правдивими та послідовними показаннями сприяв встановленню істини у провадженні, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, за місцем проживання характеризується задовільно, має на утриманні неповнолітню дитину, тому визнав можливим не призначати йому реального покарання у виді позбавлення волі, тобто застосувати до нього ст. 75 КК України.

Доводи прокурора про те, що районний суд неправильно призначив останньому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, зокрема, у зв'язку з суспільною небезпечністю дій ОСОБА_2 та того, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин, є необґрунтованими, оскільки ці доводи були враховані місцевим судом при призначенні виду та розміру покарання за вчинений ним злочин.

При цьому колегія суддів, керуючись вимогами п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України про те, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого, звертає увагу прокурора на те, що апеляційний суд позбавлений процесуальних повноважень скасувати застосування районним судом ст. 75 КК України до обвинуваченого ОСОБА_2 (тобто погіршити становище останнього), оскільки в мотивувальній частині апеляції прокурор просив вирок суду тільки змінити, у зв'язку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 69-1 КК України) та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Таким чином, прокурор в мотивувальній частині своєї апеляційної скарги фактично просив не погіршувати становище обвинуваченого ОСОБА_2

Водночас наведені у апеляції прокурора доводи про порушення закону при призначенні обвинуваченому ОСОБА_2 розміру покарання є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України.

Цих вимог закону суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 не дотримався.

Так, згідно з санкцією ч.1 ст. 263 КК України (в ред. від 05.07.2012 р.) максимальне покарання становить 7 років позбавлення волі. Суд, вказавши дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2, всупереч вимогам ст. 69-1 КК України, призначив йому 5 років позбавлення волі.

Тому у цій частині вирок підлягає зміні з призначенням обвинуваченому ОСОБА_2 не п'яти років позбавлення волі, а як просив прокурор, трьох років позбавлення волі.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні - задовольнити частково.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 вересня 2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_2 - змінити.

Пом'якшити призначене обвинуваченому ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 263 КК України (в ред. від 05.07.2012 р.) покарання, із застосуванням ст. 69-1 КК України, до трьох років позбавлення волі.

У решті вирок районного суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом трьох місяців з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: