Ухвала суду № 41802721, 03.12.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 р.Справа № 820/15861/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Гнатченко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2014р. по справі № 820/15861/14

за позовом ОСОБА_3

до Головного Управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2014 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою повністю задовольнити позовні вимоги. Скаржник зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин положення ст. ст. 1 - 5, ст. 38 Кодексу законів про працю України та ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 18 грудня 2012 року ОСОБА_3 (надалі - Позивач) був призначений в порядку переведення з кадрового резерву на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора контрольно-аналітичного відділу організаційно-розпорядчого управління Державної податкової служби у Харківській області. Протягом 2012 - 2013 років тричі переводився на інші посади в межах зазначеного управління. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 229 Державна податкова служба у Харківській області реорганізована у Головне управління Міндоходів у Харківській області (надалі - Відповідач). З 30 вересня 2013 року працював на посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів. На посаду призначений згідно із наказом від 30.09.13 № 3360.

26 березня 2014 року позивачем була подана заява про звільняється з посади за власним бажанням з 31.03.14.

31.03.14 керівником ГУ Міндоходів у Харківській області видано наказ № 170-О про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ Міндоходів у Харківській області за ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Колегія суддів погоджується з таким висновком сулу першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Аналізуючи вище зазначені положення статті КЗпП України зазначає, що законодавець чітко визначив підстави розірвання трудового договору за ініціативою робітника , а саме: 1) працівник має право вимагати від роботодавця розірвання трудового договору до спливу двотижневого строку з дня подання відповідної заяви, тобто - з певної дати, у разі, якщо на це існують певні поважні причини, що зумовлюють неможливість продовжувати роботу; 2) працівник в межах двотижневого строку з дня подання заяви про звільнення може відкликати раніш подану заяву та після закінчення даного строку продовжити роботу, а роботодавець, в свою чергу, не вправі звільнити працівника за поданою раніше заявою.

Судовим розглядом встановлено та зазначений факт не заперечував представник позивача, що у період з 26.03.14 по 09.04.14 (в межах двотижневого строку) позивач не звертався до ГУ Міндоходів у Харківській області з проханням не задовольняти раніш подану заяву про звільнення та не повідомляв про її відкликання.

Щодо твердження апелянта, що заяву про звільнення він підписав під тиском, то зазначені твердження колегія суддів вважає такими не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки згідно положень. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виник спір, а отже довід позивача щодо протиправності дій керівника ГУ Міндоходів у Харківській області стосовно наявності психологічного тиску на нього з метою примусити подати заяву про звільнення за власним бажанням не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (звернення до прокуратури тощо).

Крім цього викликані до суду за клопотання позивача свідки в судовому засіданні не підтвердили факту психологічного тиску на позивача.

Щодо твердження апелянта, що з 27.03.2014 року після написання заяви він знаходився на лікарняному, то зазначене твердження також не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки відповідно до табелю обліку часу працівників управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів за березень 2014 року (позивач обіймав посаду начальника даного структурного підрозділу ГУ Міндоходів у Харківській області), ОСОБА_3 27.03.14 протягом усього дня перебував на робочому місці, що, беззаперечно, унеможливлює його звернення у цей день до медичного закладу, розташованого у м. Дніпропетровську. Крім того, позивач перебував на роботі та виконував посадові обов'язки у всі робочі дні до кінця березня місяця 2014 року (27.03.14, 28.03.14 та 31.03.14, 29 та 30 березня 2014 року - вихідні дні). Крім того, копія виписки із медичної карти абмулаторного хворого (а.с.12 - 13), яка була видана 05.09.2014, лише підтверджує наявні в позивача розляди здоров`я, з приводу яких були зроблені відповідні записи в амбулаторній карті, а не факт знаходження позивача на лікарняному.

Судовим розглядом встановлено, що у день звільнення - 31.03.14, як того вимагають положення ст. 47 КЗпП України, позивачу було видано належно оформлену трудову книжку, що підтверджують записи в книзі обліку руху трудових книжок та вкладишів до них та у витязі з особової картки позивача, та проведено з ним остаточний розрахунок, що засвідчує розрахунковий лист ОСОБА_3 за березень 2014 року.

Колегія суддів зазначає, що, у випадку взаємного погодження дати звільнення між працівником та работодавцем, останній зобов`язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просив працівник.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи вимог ст. ст. 1 - 5, ст. 38 Кодексу законів про працю України та норм ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

З огляду на вищевикладене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2014р. по справі № 820/15861/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 08.12.2014 р.