Постанова № 41801673, 10.11.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 року /16:00/

Справа № 808/5731/14

ДО/808/8/14

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нестеренко Л.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Сініат»

до Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 14.05.2014 № 00005922052,

ВСТАНОВИВ:

11.09.2014 Товариство з додатковою відповідальністю «Сініат» звернулось до суду з позовом до Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 14.05.2014 № 00005922052.

10.11.2014 сторони в судове засідання не з’явились, в матеріалах справи містяться заяви, про розгляд справи за відсутності представників сторін.

Відповідач раніше надіслав до суду письмові заперечення, в яких вказав, що згідно з актом перевірки позивача вбачається відсутність реального характеру здійснення господарських операцій ТОВ «НК-Логістик» та контрагентами ПП «КФ «ЧІП - ІНФО» та ТОВ «ЛБФ «Укрпромгрупп». А тому, у позивача не підтверджується реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «НК-Логістик» за квітень - листопад 2011 року, у зв'язку з чим неправомірно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у розмір 116449,92 грн. Вважає безпідставними позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Сініат», та вказує на правомірність винесення відносно позивача оскаржуваного рішення, а отже, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Згідно із ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 1 ст.41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на приписи ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «НК-Логістик» за період з 01.04.2011 по 30.11.2011 року відповідачем було складено Акт документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «НК-Логістик» за період з 01.04.2011 року по 30.11.2011 року від 22.04.2014 року №234/15/00290601 (далі - Акт перевірки).

На підставі даного акту перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення від 14 травня 2014 року №0000592202 про сплату 116 449,92 грн. податку на додану вартість та 27 319,51 грн. штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення ст. 198 п. 198.3, ст. 200 п.200.1 Податкового кодексу України.

Варто зазначити, що позивач застосовував процедуру досудового врегулювання спору та оскаржував це податкове повідомлення-рішення у адміністративному порядку.

А саме, 22 травня 2014 року позивачем було направлено скаргу до ГУ Міндоходів у Донецькій області вих. №01/01-0692. Розглянувши скаргу, у своїй відповіді від 14 липня 2014 року № 8154/10/05-19-10 ГУ Міндоходів у Донецькій області повідомило, що залишає без змін податкове повідомлення-рішення відповідача від 14 травня 2014 року №0000592202 про визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, а скаргу - без задоволення.

25 липня 2014 року позивачем було направлено скаргу до Державної фіскальної служби України. Розглянувши скаргу, у своїй відповіді від 07.08.2014 року, яке отримано позивачем 15 серпня 2014 року, ДФС України повідомило, що залишає без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення про визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, а скаргу - без задоволення.

Суд вважає оскаржуване позивачем повідомлення-рішення відповідача від 14 травня 2014 року №0000592202 безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як випливає з Акту перевірки відповідача, підприємством позивача було порушено: п.198.3 ст.198; п.200.1 ст. 200 розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму ПДВ 116449,92 грн., у тому числі по податкових деклараціях: травень 2011 – 26701,62 грн., червень 2011 – 35113,29 грн., липень 2011 – 21421, 66 гр. серпень 2011 – 19951,66 грн., вересень 2011 – 11386, 69 гр., жовтень 2011 – 1875,00 грн.

Свої висновки відповідач обґрунтовує тим, що, позивачем не надано належним чином оформлених товаро-транспортних накладних /ТТН/, які підтверджують факт транспортування товарів за перевіряємий період, що свідчить про нереальний характер здійснених ним господарських операцій.

Згідно договорів транспортного експедирування, які діяли на момент перевірки, а саме, договорів від 17.10.2010 року №325/10 та від 15 червня 2011 року №337/11, ТОВ «НК-Логістик» (код ЄДРПОУ 37178268) від свого імені та за рахунок «СІНІАТ» (на момент здійснення взаємовідносин з ТДВ «Лафарж Гіпс») організовував перевезення вантажу, переданого для перевезення позивачем, у міському, приміському й міжміському сполученні, зокрема, розроблював маршрути перевезення, здійснював пошук перевізників, забезпечував відправлення та одержання вантажу і здійснював розрахунки за перевезення вантажу або здійснював перевезення вантажу. Вантажем у цих договорах виступала продукція власного виробництва позивача, а саме: плити гіпсокартонні в асортименті, сухі будівельні суміші та аксесуари до них.

Відповідно до п. 5 ст. 203 ЦК України, де вказано загальний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, «Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним». Отже реальність господарської операції має встановлюватися фактом перевезення вантажу, що має підтверджуватися відповідними накладними, підписаними за участю третіх осіб (Покупці за договорами постачання з ТДВ «Лафарж Гіпс») та оплатами за поставлений товар на рахунок позивача.

Крім того, як виявляється із документів, що супроводжують поставку товарів, його передачу покупцю та оплати останнім вартості товару, ТОВ «НК-Логістик» (код ЄДРПОУ 37178268) дійсно надавало транспортно-експедиторські послуги, товар був отриманий покупцями, при цьому останні своєчасно сплачували грошові кошти за отриманий товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактурою, видатковими накладними, ТТН, Актами виконаних робіт по наданню транспортно-експедиторських послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями, виписаними в процесі цих господарських операцій за договорами з ТОВ «Гудвілл Груп», ТОВ «Компанія Реммарк», ФОП Мріщук.

Отже, договори від 17 жовтня 2010 року №325/10 та від 15 червня 2011 року №337/11 створювали для сторін правові наслідки, що передбачено такими договорами і не мають нічого спільного з фіктивними правочинами, які вчиняються без наміру створення правових наслідків.

Так, безпідставно визначивши правовідносини між Позивачем та ТОВ «НК- Логістик» (код ЄДРПОУ 37178268) як такі, що «не спричиняють настання правових наслідків», податкова фактично виконала функції суду, формально визнав вищевказані договори між сторонами недійсними. Крім того, відповідачем не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладеного в частині 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року суд зазначає, що: «... Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним за рішенням суду... Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину... Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства зідно до вимог статті 15 ЦПК».

Варто зазначити, що посилання у Акті перевірки на неможливість проведення фактичних перевірок на підставі первинних документів, які підтверджують фактичне виконання послуг у таких суб'єктів господарювання як : ПП «КФ «ЧІП-ІНФО» (код 35120148), ТОВ «ЛБФ «Укрпромгрупп» (код ЄДРПОУ 37177924), ТОВ «Промінвест- Україна-2010» (код ЄДРПОУ 37287358) не мають фактичного відношення до предмету перевірки, оскільки предметом документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «НК-Логістик» за період з 01.04.2011 по 31.11.2011 - є безпосередньо господарські відносини між ТДВ «СІНІАТ» та ТОВ «НК-Логістик».

Відповідно до п.3 ст.9 Закону України від 16.07.1999 № 996 «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Положення ст. 44.1. Податкового кодексу України, яка визначає вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, не встановлює вимог до форми та виду документів, які підтверджують понесення підприємством витрат при здійсненні господарської діяльності.

Відповідно до ст. 198.6 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПКУ) або не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ПКУ. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПКУ).

Підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви із скаргою на постачальника, поданої відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПКУ, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПКУ, або інших документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 ПКУ. Товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту. Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою

подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 200.1. ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпцію правомірності рішень платника податку.

Статтею 3 Закону України №996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Крім того, у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 зазначено, що згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Але, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів документів, що передбачені чинним законодавством України.

Так, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтер облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає, що надані позивачем суду документи підтверджують реальність господарських операцій з ТОВ «НК-Логістик» у період з квітня по листопад 2011 року, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір відшкодовується в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 158, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов позивача задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 14.05.2014 № 00005922052, винесене Артемівською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області відносно Товариства з додатковою відповідальністю «Сініат», про сплату податку на додану вартість у загальному розмірі 143769 гр. 43 коп.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Сініат» судовий збір у розмірі 287,54 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О.Нестеренко