Ухвала суду № 41801260, 26.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-6361/12/1470

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулкан-Н» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області) про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

06.12.2012р. ТОВ «Вулкан-Н» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС (правонаступник - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2012р. №0000832301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 20 768,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає спірне рішення податкового органу протиправним, оскільки воно було прийнято на підставі необґрунтованих висновків ДПІ щодо нікчемності укладених позивачем угод, в результаті чого підприємством нібито було неправомірно сформовано податковий кредит.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року адміністративний позов ТОВ «Вулкан-Н» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС від 05.09.2012р. №0000832301 про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС 14.03.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.03.2013р. та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Вулкан-Н» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 04.08.2008р. та знаходиться на податковому обліку з 05.08.2008р.

В серпні 2012 року працівниками ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС, на підставі наказу №799 від 08.08.2012р. та ст.ст.20,75,78,79,82 ПК України, проведено документальну позапланову невиїздну перевірку підприємства позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП «ЗЕНКО» за період за грудень 2010р., квітень 2011р., за результатами якої складено акт від 17.08.2012р. №2322/22-200/36057266.

Так, вказаною перевіркою встановлено наявність у позивача порушень вимог п.п.3.1 ст.3, п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2 п.п.5.3.9, п.5.3 ст.5 діючого на той час Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.134.1 п.134.1 ст.134, п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138.2 ст.138, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9, п.139.1, ст.139 ПК України.

В подальшому, на підставі зазначеного вище акту перевірки, 05.09.2012р. уповноваженою особою відповідача було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000832301 про збільшення підприємству позивача грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 20 768,75грн., з яких - 17569 грн. - основний платіж, а 3199 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням податкового органу позивач спочатку оскаржив його в адміністративному порядку, а потім до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності спірного рішення відповідача, та відповідно, з обґрунтованості і доведеності позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

У відповідності до приписів п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Проте, як видно зі змісту ст.ст.78,79 ПК України, позапланові документальні перевірки (як виїзні, так і невиїзні) здійснюються лише при наявності обставин, визначених у п.78.1 ст.78 ПК.

Згідно із положеннями ст.5.1.,5.2,5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в чинній на час виникнення правовідносин редакції), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Причому, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії.

Разом з тим, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог ст.138.2. ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Так, в судовому засіданні судами обох інстанцій було досліджено наявні в матеріалах справи первинні документи, які надані позивачем на підтвердження реальності (товарності) господарських операцій між ним та ПП «Зенко» та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, а саме: видаткова накладна №39 від 22.12.2010р.; видаткова накладна №58 від 29.12.2010р.; видаткова накладна №00007 від 15.04.2011р.; договори постачання від 02.11.2010р. №39 та від 09.02.2011р. №003, укладені між ПП «Зенко» та підприємством позивача; баківські платіжні доручення та розрахункові документи; акти введення в експлуатацію основних засобів; наказ №3 від 03.01.11р. про введення в експлуатацію основних засобів; картка обліку матеріалів; ліцензія Державного департаменту пожежної безпеки МНС України №506012 від 19.11.2010р.

Таким чином, на думку судової колегії, вищезазначені документи, т.б. договори поставки, видаткові накладні, платіжні доручення, данні бухгалтерського обліку тощо повністю підтверджують реальний характер та фактичне виконання спірних господарських операцій між позивачем та ПП «ЗЕНКО».

Крім того, реальність цих господарських операцій також підтверджується і фактичним використанням придбаної продукції та введенням її в експлуатацію.

Отже, за таких обставин, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не погоджується із висновками податкового органу щодо недійсності або нікчемності угод укладених між підприємством позивача та ПП «Зенко», оскільки ці висновки відповідача є безпідставними та ґрунтуються лише на припущеннях без врахування усіх обставин.

Також, необхідно зазначити і про те, що як слідує зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Окрім того, як зазначено в п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому, суд зазначає, що під правочином, що порушує публічний порядок, підпадає правочин, що спрямований (вчиняється з умислом) на порушення публічних нормативно правових актів: Конституції України, податкового та іншого публічно правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочином. Це, зокрема, правочин, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочин, спрямований на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочин, вчинений з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямований на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно правових нормативних актів.

Відповідачем же, в даному випадку, не надано до судів обох інстанцій будь-яких судових рішень про визнання спірних угод недійсними або вироки судів про притягнення посадових осіб позивача або його контрагента до кримінальної відповідальності.

Таким чином, відповідачем не доведено, що угоди, укладені між позивачем та ПП «ЗЕНКО» були спрямовані на порушення публічного порядку, порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відсутні також і підстави вважати, що укладені правочини суперечить інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст.203,215,228 ЦК України є нікчемними.

Як вже зазначалося вище, зміст укладених між підприємством позивача та ПП «ЗЕНКО» правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

До того ж, слід вказати, що особи, які вчинили цей правочин, мали і мають весь необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, вчинені позивачем господарські операції з ПП «ЗЕНКО» спричинили реальні зміни майнового стану позивача, як платника податків. Всі витрати, які були враховані позивачем для визначення об'єкта оподаткування були визначені на підставі належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку відповідних витрат.

Отже, за вказаних обставин, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що у спірному Акті перевірки від 17.08.2012р. №2322/22-200/36057266 відповідачем було безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем податкового законодавства.

Також, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що 22.01.2013р. у справі №2а-6788/11/1470 за позовом ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва до ПП «ЗЕНКО» про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів, Одеським апеляційним адміністративним судом була прийнята постанова, відповідно до якої, у задоволені даного позову ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва було відмовлено.

Як вбачається зі змісту вказаної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду, податковим органом не доведена наявність кримінального переслідування посадових осіб ПП «Зенко» за здійснення фіктивної підприємницької діяльності. Наявність лише письмових пояснень, які директор ПП «Зенко» надав навіть не перебуваючи у статусі свідка, та не будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих пояснень, не можуть бути достатніми доказами підтвердження фіктивності всієї господарської діяльності ПП «Зенко».

Також, Одеським апеляційним адміністративним судом в цьому рішенні були наведені й інші факти здійснення реальної господарської діяльності ПП «Зенко».

Безпідставним та необґрунтованим також є і посилання відповідача на господарську діяльність контрагентів безпосереднього партнера позивача.

Як слідує з приписів ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Необхідно також звернути увагу й на той факт, що відповідно до п.10 згаданої вище Постанови Пленуму ВС України №9, добросовісність набувача майна (робіт, послуг), згідно із ч.5 ст.12 ЦК України, презюмується.

Крім цього, слід зазначити ще й про те, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними (недійсними) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону «Про державну податкову службу» та ст.20 ПК України.

В той же час, судом встановлено (і доказів про інше відповідачем суду не надано) що у позивача була відсутня як головна мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди. Навпаки, судом було встановлено намір здійснювати та фактичне здійснення реальної підприємницької діяльності позивачем та його контрагентами.

Також, як вказувалося вище, суд дійшов висновку, що дії позивача, як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Слід звернути увагу на те, що в адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Проте, відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про факт порушення позивачем вимог чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до «Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства» (затв. наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в МЮ України 25.08.05р. за №25/11205), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, висновок акту виїзної планової перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 «Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання» (затв. наказом ДПА України від 11.09.08р. №584).

Разом з тим, в ході розгляді справи, судами обох інстанцій встановлено, що висновки спірного Акту перевірки не в повній мірі відповідають вказаним вище приписам чинного законодавства, а викладені в ньому обставини взагалі ґрунтуються лише на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Також необхідно зазначити й про те, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Окрім того, вказана позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в п.71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.06р., українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має виключно індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) свого контрагента або 3-х осіб у другій або третій ланках ланцюга постачання товару (робіт), безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, в порушення цих вимог КАС України, представники відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, свою правову позицію суду 1-ї та 2-ї інстанції не довели та належним чином її не обґрунтували, в зв'язку із чим, судова колегія приходить до висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними та не відповідають діючому законодавству, а зроблені у спірному акті висновки, в свою чергу, є необґрунтованими, передчасними та були зроблені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко