Ухвала суду № 41799062, 24.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/62111/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управлянні Міндоходів у Львівській області

на постанову Господарського суду Львівської області від 25.05.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013

у справі № 25/72А (29084/10/9104)

за позовом Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазрембуд-1»

2. Приватної виробничо-комерційної фірми «Байрам»

за участю прокуратури Львівської області

про встановлення (підтвердження) недійсним господарського зобов'язання,-

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазрембуд-1» та Приватної виробничо-комерційної фірми «Байрам» про встановлення (підтвердження) недійсності господарського зобов'язання та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.

Постановою Господарського суду Львівської області від 25.05.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013, в частині позовних вимог про встановлення недійсним господарського зобов'язання провадження у справі закрито; в частині вимог відносно відповідача-2 провадження у справі закрито; в задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Державна податкова інспекція у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Головного управлянні Міндоходів у Львівській області у поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та позов задовольнити.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазрембуд-1» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.11.2005 по 30.06.2007, за результатами якої складено акт №3/2301/33799463 від 10.01.2008;

- перевіркою встановлено, зокрема, факт проведення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазрембуд-1» та Приватною виробничо-комерційною фірмою «Байрам» господарської операції на загальну суму 2 802 126,00 грн., що підтверджується податковою накладною № 15 від 29.03.2007 (на підставі якої відповідачем-1 суми ПДВ віднесено до податкового кредиту).

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним господарського зобов'язання з підстав, передбачених ч.1 ст.207 ГК України, податковий орган послався на те, що господарське зобов'язання між ТОВ «Нафтогазрембуд-1» та Приватною виробничо-комерційною фірмою «Байрам» є таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства з боку ПВКФ «Байрам», оскільки вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11.12.2007 у справі № 1-441 керівника ПВКФ «Байрам» визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.212, ст.366 КК України, та встановлено, що ним умисно невірно відображені результати фінансово-господарської діяльності при подачі декларації з ПДВ за лютий 2007 року та не подано декларації за березень, квітень 2007 року (внаслідок ухилення від сплати ПДВ), то в його діях при здійсненні господарських операцій наявна мета, суперечна інтересам держави та суспільства.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, закриваючи відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України провадження у справі в частині позовних вимог про встановлення недійсним господарського зобов'язання, виходив з того, що правочин, вчинений з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним та в силу положень ч.2 ст.215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Разом з тим, у позові про стягнення грошових коштів судами попередніх інстанцій було відмовлено, оскільки санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а отже не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 ГК України.

Крім того, провадження відносно відповідача-2 закрито на підставі п.5 ч.1 ст.157 КАС України у зв'язку з визнанням його банкрутом та внесенням до Єдиного державного реєстру запису про його припинення.

З наведеними висновками судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції погоджується, з огляду на наступне.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, з 01.01.2004 регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому, згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України, є нікчемним, тобто, недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (чинного на момент звернення до суду з даним позовом), можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення. А відтак, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в цій частині вимог на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про застосування юридичних наслідків, передбачених ст.208 ГК України, оскільки санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а отже не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Отже, з урахуванням наведено, суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управлянні Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 25.05.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний