Ухвала суду № 41798883, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Київ К/9991/26037/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 по справі №2а-11114/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колдбокс» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Колдбокс» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 №00028822301/0.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Деснянському районі міста Києва 09.04.2012 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 17.05.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Деснянському районі міста Києва посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпунктів 7.2.3 та 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, пункту 10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Колдбокс» з питання формування податкового кредиту на додану вартість за квітень 2010 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Київгазтехсервіс».

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.3 та 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 142800,00грн. за квітень 2010 року.

Як встановлено судами, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Київгазтехсервіс» ґрунтується на результатах аналізу даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, згідно з якими встановлено відхилення між задекларованим податковими зобов'язаннями та податковим кредитом по взаємовідносинах Товариства з обмеженою відповідальністю «Колдбокс» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Київгазтехсервіс».

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва складено акт від 20.09.2010 №5894/23-2/33882996 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 №00028822301/0, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 214000,00грн., за основним платежем -142800,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції -71400,00грн.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, реальність спірних господарських операцій підтверджуються матеріалами справи, зокрема сформований за квітень 2010 року податковий кредит підтверджується податковими накладними, рахунками, накладними, актами приймання-передачі; факт оплати підтверджується відповідними банківськими виписками, товар (транспортні засоби) придбавалися позивачем у контрагента з метою використання у власній господарській діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт правомірності формування податкового кредиту за квітень 2010 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Київгазтехсервіс».

Крім того, судами встановлено, що на момент вчинення правочинів Товариство з обмеженою відповідальністю «Київгазтехсервіс» мало статус юридичної особи та було зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірності податкового повідомлення-рішення від 30.09.2010 №00028822301/0 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 по справі №2а-11114/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв