Ухвала суду № 41798809, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 року м. Київ К/9991/35985/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 по справі №2а/0570/894/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ Азовпромсталь» до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.03.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ Азовпромсталь» (далі - ТОВ «ПКФ Азовпромсталь», позивач) до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Іллічівському районі міста Маріуполя (далі - ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя, відповідач) задоволено. Визнано протиправними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя від 10.09.2010 №0000642301/0 та від 19.11.2010 №0000642301/1 про визначення ТОВ «ПКФ Азовпромсталь» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 59792,00грн., у тому числі 43750,00грн. - за основним платежем та 16042,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Визнано протиправними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя від 10.09.2010 №0000632301/0 та від 19.11.2010 №0000632301/1 про визначення ТОВ «ПКФ Азовпромсталь» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 112502,00рн., у тому числі 75001,00грн. - за основним платежем та 37501,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладених правочинів є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту та валових витрат з порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 10.06.2011 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.08.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини першої та п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, статей 11, 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «ПКФ Азовпромсталь» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Максіма» та ПП «Марис» за період з 01.01.2009 по 31.05.2010, за результатом якої контролюючим органом складено акт №375/23-1/34027952 від 20.08.2010.

На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.09.2010 №0000642301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 59792,00грн., з яких 43750,00грн. - за основним платежем та 16042,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000632301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 112502,00рн., з яких 75001,00грн. - за основним платежем та 37501,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Після завершення процедури апеляційного узгодження скарги ТОВ «ПКФ Азовпромсталь» залишено без задоволення, а суми податкових зобов'язань - без змін, та прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.11.2010 №0000642301/1 та №0000632301/1.

Підставою для визначення податкових зобов'язань став висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Максіма» за ІІІ квартал 2009 року на суму 29167,00грн., за VI квартал 2009 року на суму 14583,00грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 75001,00грн., у тому числі по взаємовідносинам з ПП «Максіма» за липень 2009 року на суму 11667,00грн., за серпень 2009 року на суму 11667,00грн., за жовтень 2009 року на суму 11667,00грн.; по взаємовідносинам з ПП «Марис» за червень 2009 року на суму 40000,00грн.

Висновок податкового органу про порушення ТОВ «ПКФ Азовпромсталь» вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному віднесені позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту витрати і податок на додану вартість за взаємовідносинами з ПП «Максіма» та ПП «Марис» з огляду на те, що господарські операції позивача з контрагентами не спричиняють настання реальних правових наслідків, а відповідні договори є нікчемними.

Законодавець дозволяє платнику податку зменшувати оподатковуваний прибуток на суму валових витрат, однак при цьому наголошує на тому, що такими витратами є витрати, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у визначеному періоді позивач мав договірні відносини з ПП «Максіма» по придбанню транспортних послуг, перевезення, завантаження-розвантаження металопродукції, зокрема, транспортні послуги автокрану, та договірні відносини підряду з ПП «Марис», зокрема, придбання підрядних робіт задля поліпшення основних фондів.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких наявні в матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, довіреностями на отримання товару, локальним кошторисом. Розрахунки за придбані послуги було здійснено шляхом перерахування безготівкових коштів, що підтверджується банківськими виписками по особовим рахункам позивача. Податкові накладні видані позивачу його контрагентами відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних ТОВ «ПКФ Азовпромсталь».

В подальшому придбані ТОВ «ПКФ Азовпромсталь» послуги було використано ним у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, про що свідчать досліджені в процесі розгляду справи документи. Зауважень щодо оформлення первинних документів в акті перевірки не зазначено та судами попередніх інстанцій не встановлено.

Судами також встановлено, що на момент вчинення спірних операцій ПП «Максіма» та ПП «Марис» були зареєстровані в установлено законом порядку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком.

Відтак, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Отже, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому висновок судів попередніх інстанцій щодо правильно формування ТОВ «ПКФ Азовпромсталь» податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій із вказаними контрагентами з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 по справі №2а/0570/894/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв