Постанова № 41779606, 27.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року 810/5051/14

м. Київ

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмово провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" до Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" (далі-позивач, товариство) до Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області (далі-відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки при визначенні податкових зобов'язань. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. Податковим органом безпідставно застосовано штрафні фінансові санкції, оскільки позивач не є торговою організацією та не надає послуги у сфері громадського харчування, а є виробником автомобілів і займається їх переобладнанням. Стверджує, що жодного факту здійснення розрахункових операцій без застосування РРО в дні, коли дійсно відбувався продаж, не виявлено під час перевірки, факти незастосування РРО в дні продажу відсутні. Позивач просив суд податкові повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував повністю, у задоволенні просив відмовити, надав до суду письмові заперечення, які ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки. Подальший розгляд справи здійснювався судом у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" зареєстроване юридичною особою, має ліцензію на виробництво автомобілів, строк дії якої з 08.04.2010.

Податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012. За результатами перевірки складено акт від 25.03.2014 №313/22-4/20616482, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема: п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2011 р. на суму 124064 грн; п.198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статт187), п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 107966 грн, в т.ч. по періодах: за грудень 2011 р. на суму 95943 грн, за лютий 2012 р. на суму 2022 грн, за березень 2012 р. на суму 240 грн, за жовтень 2012 р. на суму 9677 грн, за листопад 2012 р. на суму 84 грн; п.9 ст.3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР.

У ході перевірки встановлено, що податковим органом отримано від Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області акт від 14.03.2014р. №27/22-00/20588923 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Виробничо-комерційної фірми «Володимир» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за листопад 2011 року». Зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що ВКФ «Володимир» не знаходиться за податковою адресою. Господарські операції між ВКФ «Володимир» та контрагентами- постачальниками і покупцями не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо- складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Податковим органом отримано від ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві акт від 11.10.2013 №385/3-22-08-35791183 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Техно-Торг" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за 2012 рік". Зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що ТОВ "Техно-Торг" не знаходиться за юридичною та фактичною адресами. Операції ТОВ "Техно-Торг" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи ТОВ "Техно-Торг" не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ "Техно-Торг" до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. В ході перевірки не підтверджено фактичну наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ "Техно-Торг" підприємствам - покупцям, що свідчить про те, що правочини між ТОВ "Техно-Торг" та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. При перевірці дотримання вимог Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" встановлено не забезпечення зберігання на підприємстві 9 фіскальних Z-звітів, а саме: перевіркою КОРО, даних фіскального блоку РРО та безпосередньо каси підприємства ТОВ "Техкомплект" встановлено відсутність таких Z-звітів: №45 за 16.01.2012, №46 за 17.01.2012, №47 за 18.01.2012, №48 за 19.01.2012, №49 за 20.01.2012, №60, №61, №62, №63 за 16.07.2012 - всього 9 фіскальних звітних чеків. Суцільною перевіркою КОРО №1014000798 від 16.09.2009 встановлено систематичне незабезпечення щоденного друкування фіскальних звітних чеків РРО на підприємстві, а саме: за перевіряємий період підприємством забезпечено друкування лише 41 фіскального звітного чеку. Таким чином на підприємстві не забезпечено друкування обов'язкових фіскальних Z-звітів.

На підставі Акту перевірки від 25.03.2014 №313/22-4/20616482 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 14.04.2014 №0000322204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 134957,5 грн, у тому числі за основним платежем - 107966 грн, за штрафними санкціями - 26991,5 грн, №0000312204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 124064 грн, у тому числі за основним платежем - 124064 грн, №0000812203, яким застосовано штрафні санкції - 96560 грн.

Позивачем здійснено відомче адміністративне оскарження прийнятих рішень, а рішеннями ГУ Міндоходів у Київській області та Державної фіскальної служби України податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ "Техкомплект" (покупець) з ТОВ ВКФ "Володимир" (постачальник) укладено усний договір на придбання товару для транспортних засобів. Факт придбання товару позивачем підтверджується видатковими, податковими накладними, рахунками-фактурами. Всі документи мають заповнені реквізити, підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача. Оплата по цих операціях здійснювалось позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки вищезазначеного контрагента, що підтверджується виписками по рахунках та інформацією про рух коштів. На підтвердження використання при виконанні робіт матеріалів, придбаних у ТОВ ВКФ "Володимир", позивачем складено акти на списання матеріалів.

Також ТОВ "Техкомплект" (покупець) з ТОВ "Техно-Торг" (постачальник) укладено усний договір на придбання товарів. Факт придбання товару позивачем підтверджується видатковими, податковими накладними, рахунками-фактурами, заявками на отримання товару. Всі документи мають заповнені реквізити, підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача. Оплата по цих операціях здійснювалось позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки вищезазначеного контрагента, що підтверджується виписками по рахунках та інформацією про рух коштів.

Отриманий товар від ТОВ "Техно-Торг" позивачем реалізовано у власній господарській діяльності, що підтверджується наказом №23/10 підприємства.

На підтвердження того, що позивач має в наявності автомобілі, а також закупило автомобілі, на переобладнання яких було використано отриманий від ТОВ ВКФ "Володимир" товар, надано довгострокові договори з контрагентами, зокрема, договори поставки від 30.04.2010, від 01.07.2011, видаткові накладні з детальним переліком придбаних автомобілів, оборотні відомості по рахунку та про передання автомобілів у виробництво.

Переобладнання автомобілів, в яких було використано придбаний у ТОВ ВКФ "Володимир" товар, здійснювалося позивачем для їх подальшої поставки контрагентам, з якими товариством укладено договори, в тому числі на умовах тендеру, що підтверджується договором №12/07-11 на надання послуг по переобладнанню, договором №27 з Державною пенітенціарною службою України, договором про закупівлю товарів за державні кошти №35/2011 з Управлінням охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації.

Витягом з журналу виданих довіреностей підтверджується видача таких довіреностей на осіб з метою придбання товару позивачем у ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир".

Оборотно-сальдовою відомостями позивача по рахунках підтверджується прийняття придбаного товару позивачем на баланс підприємства, а передача товару на склад підтверджується прибутковими складськими накладними.

Наявність у позивача складських приміщень підтверджується договором №22/02/1-10 на оренду виробничої ділянки та комплексу сервісного обслуговування.

На підтвердження наявності достатніх виробничих потужностей в цеху та трудових ресурсів, які задіяні у виробничій діяльності підприємства, позивачем надано оборотні відомості по рахунках станом на 01.11.2011, а також документи щодо залучення для переобладнання автомобілів найманих працівників.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.

Так, п.198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Суд бере до уваги, що первині документи позивача містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає законодавство.

Як вже зазначалось судом, рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток прийнято податковим органом у зв'язку з господарськими операціями з ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир", які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту придбання товару за господарськими операціями, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення.

Як встановлено судом, факт купівлі-продажу товару у ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир", використання позивачем отриманого товару та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту і врахування при формуванні прибутку підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання господарських договорів ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир" є належним чином зареєстрованими юридичними особами, які мали право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем були зареєстровані платниками податку на додану вартість і мали право виписувати податкові накладні.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Оскільки ст. 228 ЦК України передбачено, що для правочину, який порушує публічний порядок, передбачено наявність умислу сторін на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватися під час розслідування кримінальної справи і розгляду її судом або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили, чи постанова суду (компетентних органів) про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Відомостей про наявність таких судових та інших рішень відповідачем не надано.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир" було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток.

Згідно з п.138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.3, ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України).

Вимоги до податкової накладної визначено, зокрема, пунктом 201.1 статті 201 ПК України.

В акті перевірки відповідачем наведено податкові накладні, які було виписано ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир" для позивача, їх копії наявні у матеріалах справи і досліджені судом. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир", які засвідчують передачу товару, з урахуванням інших бухгалтерських документів у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ та на формування валових витрат у відповідному періоді.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкової накладної контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкову накладну на кожне повне або часткове надання товару.

Податкова накладна, яка надавалась для проведення перевірки, є документом, що засвідчує факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання якої, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Суд зазначає, що фактичне здійснення господарської операції між позивачем і ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир" підтверджується дослідженими доказами у справі: підтверджено рух активів позивача у процесі здійснення господарської операції, установлено наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій, підтверджено зв'язок між фактом надання послуг і господарською діяльністю платника податку.

Твердження податкового органу про відсутність факту придбання товару на користь позивача було спростовано наданими позивачем первинними бухгалтерськими документами.

Що стосується твердження податкового органу що ознакою нереальності господарських операцій є відсутність усіх товарно-транспортних накладних як доказів транспортування товару, то суд не погоджується з твердженням податкового органу про те, що відсутність товарно-транспортних накладних є доказом відсутності транспортування товару, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на формування валових витрат і податкового кредиту від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних, а так само наявності в них певних недоліків. Крім того, суд враховує, що згідно з наявними у справі та дослідженими судом доказами позивач мав необхідні трудові ресурси для транспортування товару та проведення навантажувально-розвантажувальних робіт.

Що стосується посилання відповідача в Акті перевірки на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, то суд не визнає цей акт належним та допустимим доказом в розумінні приписів ст. 70 КАС України.

Так, відповідно до п.73.5 ст.75 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, як вбачається з Акта перевірки, податковий орган, який надіслав відповідачу акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, безпосереднього дослідження первинних бухгалтерських та інших документів цього суб'єкта господарювання не здійснював, наявність у нього виробничих потужностей, місць зберігання і відпуску товару, орендованих транспортних засобів чи осіб, які працюють за наймом або на підставі інших договорів, не перевіряв, відтак висновки, викладені в цьому акті, суперечать приписам п.73.5 ст.73 ПК України та не є належними і допустимими доказами відсутності вчинених цим контрагентом господарських операцій з позивачем.

Отже, податковим органом всупереч вимог статті 71 КАС України не доведено суду належними та достатніми доказами, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не доведено фактів неправильного формування позивачем податкового кредиту по господарській операції з ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир", та неправомірне віднесення коштів, сплачених за отримання товару, до податкового кредиту та валових витрат, не доведено правомірність нарахування штрафних санкцій за кожен день не роздрукування звітів, не спростовано твердження позивача з цих обставин справи, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування, а відтак, не доведено правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Під час судового розгляду справи суду було надано всі первинні документи, що підтверджують реальність господарської операції та виконання усного договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ ВКФ "Володимир", отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, п.9 ст.3 ЗУ "Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" є безпідставними.

Зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд вважає, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Щодо правомірності нарахування штрафних санкцій в сумі 96560 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000812203 суд бере до уваги наступне.

Відповідно до п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на РРО (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Згідно з пунктом 4 статті 17 цього Закону у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій за рішенням відповідних органів державної податкової служби України до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При наданні правової оцінки твердженню податкового органу стосовно обов'язковості щоденного друку фіскального звітного чека суд бере до уваги постанову Верховного Суду України від 24 вересня 2013 р. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сайленс» до державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування рішення. Зокрема, у цій постанові з посиланням на вищезазначені норми Закону також вказано, що відповідно до пункту 7 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 року № 199 (далі - Вимоги), усі режими роботи РРО повинні блокуватися, зокрема, у разі перевищення максимальної тривалості зміни. Зміна - період роботи реєстратора від реєстрації першої розрахункової операції після виконання Z-звіту до виконання наступного Z-звіту; Z-звіт - це денний звіт з обнуленням інформації в оперативній пам'яті та занесенням її до фіскальної пам'яті РРО (пункт 2 Вимог). У додатку до Вимог зазначено, що максимальна тривалість зміни не повинна перевищувати 24 години.

Згідно з нормами законодавства підставою відповідальності є невиконання щоденного друку фіскального звітного чека без зазначення підстав такого невиконання. Таким чином, у разі коли підприємство у конкретні дні не здійснює діяльність, що підтверджується відповідним наказом по підприємству, та РРО не застосовуються, то, відповідно, фіскальні чеки не друкуються. У робочі дні підприємства РРО повинен бути у ввімкненому стані і роздрукування фіскального звітного чека є обов'язковим. Тому Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого правового висновку: фінансова санкція встановлена за порушення суб'єктами підприємницької діяльності вимог закону щоденно, тобто кожного робочого дня, друкувати фіскальний звітний чек на РРО незалежно від того, чи здійснювалися розрахункові операції, які підлягають проведенню через РРО, і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Суд бере до уваги, що позивач відповідно до статутних документів має право здійснювати торгівельну діяльність і саме з цією метою йому у встановленому порядку видано РРО. Доказів того, що позивач у конкретні дні, які вказано в акті перевірки, відповідно до наказу по підприємству не здійснював діяльність, суду не надано.

З урахуванням наведеного суд відкидає твердження позивача про те, що він не є торгуючою організацією, тому самостійно визначає спосіб господарської діяльності і не повинен здійснювати щоденний друг фіскальних звітних чеків. Це означає, що наявність порушення податковим органом встановлено правильно.

Разом з тим, суд на підставі аналіз змісту наведених вище норм дійшов висновку, що фінансова санкція, визначена пунктом 4 статті 17 цього Закону, встановлена за порушення суб'єктами підприємницької діяльності вимоги закону щоденно друкувати фіскальний звітний чек та зберігати його в книзі обліку розрахункових операцій. Не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи цей чек у книзі обліку розрахункових операцій - триваюче.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тому за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.

Отже, за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку та/або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій.

Це означає, що нарахування штрафних санкцій в сумі 96560 грн за кожен день не роздрукування (незбереження) звітів є безпідставним, оскільки цим Законом передбачено застосування лише однієї фінансової санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн). Отже, це податкове повідомлення-рішення в частині, що перевищує суму 340 грн є протиправним і тому в цій частині на суму 96220 грн (96560 - 340=96220) підлягає скасуванню.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2013 р. у справі за позовом фізичної особи-підприємця до державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Оскільки судом частково задоволено позовні вимоги, то у відповідності до правил розподілу судових витрат, встановлених частинами 1 і 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню на користь позивача з Державного бюджету України підлягає сума сплаченого судового збору пропорційно до частини задоволених майнових вимог, тобто 485,45 грн.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення №0000312204, №0000322204 від 14.04.2014, видані Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000812203, видане Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, в частині штрафних санкцій на суму 96220 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" судові витрати в сумі 485 (чотириста вісімдесят п'ять) грн 45 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.