Постанова № 41776431, 05.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2014 року 08 год. 30 хв. № 826/14962/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства «Українська правова інформація»до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 вересня 2014 року № 130526552208 і № 130626552208, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Державне підприємство «Українська правова інформація» (далі - позивач, ДП «Українська правова інформація») з позовом до Державної податкової інспекції в Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 17 вересня 2014 року № 130626552208 і № 130526552208.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки відповідача, які викладені в Акті перевірки від 26.08.2014р. № 805/26-55-22-08/35811817, про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток за 2011-2012 роки ДП «Українська правова інформація» за рахунок господарських операцій з ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ», що, на думку податкового органу, є «безтоварним», документально та нормативно, не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що укладені між ДП «Українська правова інформація» та ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» правочини повністю відповідають вимогам, передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України, та не суперечать іншим нормам чинного законодавства України. Також реальність вказаних господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином оформленими первинними і розрахунковими документами.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення від б/д і б/н та додаткові документи. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що працівником ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Українська правова інформація» (ідентифікаційний код 35811817) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» та проведення фінансово-господарських операцій, які звільнені від оподаткування за період з 01.01.2011р. по 30.06.2014р., за результатами якої складений Акт від 26.08.2014р. № 805/26-55-22-08/35811817. Згідно висновків цього Акта перевірки ДП «Українська правова інформація» допустило порушення наступних норм податкового законодавства України: ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 185.1 ст. 185, ст. 197, п.п. 198.1, 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим підприємством податку на додану вартість за 2011-2014 роки на загальну суму у розмірі 78588,00 грн., а також до заниження за 2011-2012 роки податку на прибуток на загальну суму у розмірі 44347,00 грн. - внаслідок формування податкового кредиту та валових витрат за рахунок контрагентів - ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» та незастосування за період з січня 2012 року по лютий 2013 року коефіцієнту розподілу (частка розподілу) та застосування не вірного коефіцієнту за період січень-червень 2014 року. За наслідками проведення вказаної документальної перевірки позивача ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що повністю відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

В судових засіданнях, призначених у даній справі, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в призначених судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 03.12.2014р. не забезпечив.

03 грудня 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що з 12.08.2014р. по 18.08.2014р. згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кредиту України на підставі Наказу ДПІ від 12.08.2014р. № 2398 працівником ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Українська правова інформація» (ідентифікаційний код 35811817) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» та проведення фінансово-господарських операцій, які звільнені від оподаткування за період з 01.01.2011р. по 30.06.2014р., за результатами якої складений Акт від 26.08.2014р. № 805/26-55-22-08/35811817 (далі - Акт перевірки).

В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлені фінансово-господарські взаємовідносини між ДП «Українська правова інформація» і ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ». Відповідно до наданих до перевірки первинних документів, оформлених на підставі таких правочинів, та виписаних ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» податкових накладних від 16.06.2011р., від 04.07.2011р. № 191, від 28.07.2011р. № 200, від 15.02.2012р. № 32, від 04.09.2012р. № 1, № 2 та № 3, від 24.10.2012р. № 47, ДП «Українська правова інформація» віднесло до складу податкового кредиту за спірний період суму податку на додану вартість у розмірі 39273,07 грн.

За результатами дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів працівник відповідача прийшов до висновку, що такі документи, а саме: акти приймання виконаних будівельних робіт, видаткові та податкові накладні, хоч і містять перелік товарів, робіт та їх обсяг, але вони лише фіксують господарські операції та жодним чином не дають можливості встановити її реальність.

При цьому, перевіряючим був врахований акт Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.2013р. № 30/22-2/30523272 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ Мілана» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011р. по 30.06.2013р., в якому зазначено, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-покупцями та підприємствами-постачальниками за вказаний період; акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 15.08.2013р. № 629/26-58-22-05-11/30405073 про неможливість проведення зустрічної звірки ПМП «Будтехнологія» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, в якому зазначено, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст.ст. 22, 185, 198 Податкового кредиту України по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям у відповідний період; акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 07.09.2011р. № 1984/23-03/32163147 про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «РІП», в якому зазначено про порушення ТОВ «РІП» норм податкового та цивільного законодавства; стан ТОВ «ГМФ» в ЄДР - внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Також перевіряючим був врахований вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2013р. у справі № 2610/18415/2012, відповідно до змісту якого встановлено, що ОСОБА_1 на прохання невстановленої особи за грошову винагороду погодився зареєструвати в органах державної влади на своє ім'я суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ «РІП», не маючи наміру здійснювати діяльність підприємства, пов'язану з виробництво товарів, виконання робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документах підприємства.

Крім того, перевіряючим була врахована постанова Печерського районного суду м. Києва від 09.07.2012р. по справі № 1-324/12, відповідно до змісту якої встановлено, що ОСОБА_2 вступив у попередню змову з невстановленими слідством особами, спрямовану на придбання ТОВ «ГМФ» з метою прикриття незаконної діяльності останнього та без наміру здійснення господарської діяльності, вчинивши дії по реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «ГМФ».

З урахуванням вищевикладеного, працівник відповідача, в свою чергу, дійшов висновку про відсутність у ДП «Українська правова інформація» правових підстав для формування сум валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за вказані звітні періоди на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» за наслідками нереальних господарських операцій.

Стосовно завищення податкового кредиту в решті суми, то перевіряючим в Акті перевірки (арк. 34) зазначено про не застосування за період з січня 2012 року по лютий 2013 року коефіцієнту розподілу (частка розподілу) та застосування не вірного коефіцієнту за період січень-червень 2014 року, чим завищено податковий кредит шляхом невірного віднесення сум у р. 15.1 кол. Б.

В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 26.08.2014р. № 805/26-55-22-08/35811817 перевіряючий встановив порушення ДП «Українська правова інформація» наступних норм законодавства України: ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 185.1 ст. 185, ст. 197, п.п. 198.1, 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим підприємством податку на додану вартість за 2011-2014 роки на загальну суму у розмірі 78588,00 грн., а також до заниження за 2011-2012 роки податку на прибуток на загальну суму у розмірі 44347,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акта документальної перевірки позивач звернувся до ДПІ з відповідними письмовими заперечення, проте за результатами розгляду останніх висновки Акта перевірки залишені без змін, а заперечення ДП «Українська правова інформація» - без задоволення.

17 вересня 2014 ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 26.08.2014р. № 805/26-55-22-08/35811817 прийняла, з урахуванням вимог ст. 102 Податкового кодексу України, наступні спірні у даній справі податкові повідомлення-рішення за № 130626552208 (форми «Р»), яким визначило ДП «Українська правова інформація» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 96616,00 грн., в т.ч. 77293,00 грн. - основний платіж, 19323,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та за № 130526552208 (форми «Р»), яким визначило позивачу до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 54141,00 грн., в т.ч. 44347,00 грн. - основний платіж, 9694,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010р. № 969 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696 (набрав чинності 10.01.2011р. та втратив чинність 16.12.2011р.), а також Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення) яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що 01.06.2011р. між ДП «Українська правова інформація» та ТОВ «РІП» укладено договір № 01/0611, за умовами якого Замовник (позивач) доручає, а Виконавець (ТОВ «РІП») виконує роботи по розробці, вдосконаленню та технологічному розміщенню і модернізації торгово-касових місць по обслуговуванню клієнтів в приміщенні АРТ-їдальні, яка знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Рильський, 8-А, у кількості чотирьох одиниць з використанням існуючих POS терміналів та додаткового касового місця (п. 1.1 Договору). Згідно з п. 5.1 Договору загальна вартість робіт за Договором узгоджена сторонами і складає 7700,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1295,00 грн.

15.08.2012р. між ДП «Українська правова інформація» та ПМП «Будтехнологія» укладено договір № 0025, за умовами якого Підрядник (ПМП «Будтехнологія») зобов'язується на свій ризик та з власних матеріалів виконати за замовленням Замовника (позивача) роботи, передбачені п. 1.1, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи (п. 1.1 Договору). Згідно з п. 2.1 Договору Підрядник здійснює роботи з перекладання тепломережі від теплоканалу до будинку по вул. Артема, 73 в м. Києві відповідно до локального кошторису. Загальна вартість Договору складає - 191561,00 грн., в т.ч. ПДВ - 31926,83 грн. (п. 4.1. Договору).

Також на підставі усних домовленостей між ДП «Українська правова інформація» та ТОВ «ВКФ Мілана», ТОВ «ГМФ» укладено правочини щодо поставки товару (продуктів харчування в асортименті).

На підтвердження факту виконання умов спірних правочинів на зазначену суму коштів, та проведення розрахунку, позивач надав суду наступні оригінали та копії первинних документів:

- договору від 01.06.2011р. № 01/0611;

- договору від 15.08.2012р. № 0025;

- припису-попередження, актів-приписів, які підтверджують необхідність вчинення відповідних робіт по вул. Артема, 73 в м. Києві;

- локального кошторису, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, відомості ресурсів до локального кошторису на перекладання мережі теплопостачання, актів приймання виконаних будівельних робіт та видаткових накладних;

- ліцензії ПМП «Будтехнологія» від 17.02.2012р. серії АД № 030017, яка видана Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, на господарську діяльність у будівництві, пов'язану із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком), зокрема, на будівельні та монтажні роботи, а також дозволу Держгірпромнагляду від 28.02.2011р. № 280.11.32-45.21.1 на продовження виконання роботи підвищеної небезпеки, в т.ч. на зварювальні роботи, будівництво, зведення, монтаж будинків, споруд, які підтверджують наявність у ПМП «Будтехнологія» передбачених чинних законодавством вимог, в тому числі наявність необхідного персоналу та техніки, для виконання господарської діяльності, в тому числі укладення та виконання відповідного договору з позивачем;

- торгових патентів та реєстраційних посвідчень позивача на їдальню за адресою: м. Київ, пров. Рильський, 8-А;

- податкових накладних від 16.06.2011р., від 04.07.2011р. № 191, від 28.07.2011р. № 200, від 15.02.2012р. № 32, від 04.09.2012р. № 1, № 2 та № 3, від 24.10.2012р. № 47, виписаних ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» на користь ДП «Українська правова інформація», які скріплені печатками підприємств, на загальну суму у розмірі 235638,42 грн., в тому числі ПДВ - 39273,07 грн.;

- платіжних доручень з відповідними відмітками банку, відповідно до яких позивач виплатив на користь ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» суму у розмірі 235638,42 грн., в тому числі ПДВ - 39273,07 грн.

Посилання на неможливість встановити місцезнаходження постачальників товарів (робіт, послуг) позивачу, а також посилання на неможливість проведення зустрічної звірки таких постачальників з питань його взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011р. у справі № К-30752/10), крім того, неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності його діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13).

При цьому, за результатами дослідження тексту вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2013р. у справі № 2610/18415/2012 та тексту постанови Печерського районного суду м. Києва від 09.07.2012р. по справі № 1-324/12 судом встановлено, що під час провадження судового слідства по вказаних кримінальних справах факти реальності (товарності) господарських операцій безпосередньо між ДП «Українська правова інформація» і ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» не встановлювались.

За таких умов, а також зважаючи на те, що з вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2013р. у справі № 2610/18415/2012 та постанови Печерського районного суду м. Києва від 09.07.2012р. по справі № 1-324/12 не вбачається встановлення фактів щодо спірних операцій, у той час як відповідно до ст. 72 КАС України для адміністративного суду є обов'язковим вирок суду, який набрав законної сили, в питаннях чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.12.2011р. у справі № К/9991/31743/11), судом не приймається до уваги вказаний вирок та постанова.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказані підприємства не були зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названих підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірних правочинів.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 26.08.2014р. № 805/26-55-22-08/35811817 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податку-контрагентами, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Так, з тексту Акта перевірки позивача не вбачається фактів недекларування та несплати як ДП «Українська правова інформація», так і його контрагентами (за даними податкової звітності) сум податку на додану вартість за наслідками спірних господарських операцій.

Також, в ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ДП «Українська правова інформація» і ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання первинних документів не уповноваженими на те особами.

При цьому до показання свідка ОСОБА_3 суд ставиться критично, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження наявності порушень при державній реєстрації ТОВ «ВКФ Мілана» суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В Акті перевірки відповідача від 26.08.2014р. № 805/26-55-22-08/35811817 відсутні посилання безпосередньо на випадки ухиляння підприємствами ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам цих підприємств за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення сторонами спірних правочинів з метою неправомірного отримання податкових вигод, а не створення реальних правових наслідків за такими правочинами.

Водночас, згідно з п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення, зокрема, необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Натомість, контролюючим органом в Акті перевірки, всупереч вимогам п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, встановлені порушення вимог чинного законодавства в частині заниження суми податку на додану вартість в результаті не застосування за період з січня 2012 року по лютий 2013 року коефіцієнту розподілу (частка розподілу) та застосування не вірного коефіцієнту за період січень-червень 2014 року, викладено без будь-якого належного обґрунтування та зазначення відповідних даних, а саме - порушення вимог чинного законодавства викладено без конкретизації по відповідних операціях, без зазначення первинних документів обліку, а також без зазначення регістрів бухгалтерського обліку та кореспонденції рахунків операцій.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

З урахуванням того, що, по-перше, по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, по-друге, всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправними і скасування спірних у справі податкових повідомлень-рішень від 17 вересня 2014 року № 130526552208 і № 130626552208.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 3 013, 08 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Державного підприємства «Українська правова інформація» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 17 вересня 2014 року № 130626552208 і № 130526552208.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Державного підприємства «Українська правова інформація» (місцезнаходження: 01601, м. Київ, пров. Рильський, 8-А, код 35811817) 3 013 (три тисячі тринадцять) грн. 08 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова