Постанова № 41776390, 01.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 грудня 2014 року 08 год. 05 хв. № 826/13926/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, - що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», -про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2014 року № 0000441701, податкової вимоги від 04 серпня 2014 року № 6390-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 04 серпня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2014 року № 0000441701, податкової вимоги від 04 серпня 2014 року № 6390-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 04 серпня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на хибність висновків акта перевірки від 22.04.2014р. № 1005/26-55-17-01-НОМЕР_2 щодо отримання ним протягом 2012 року доходу у вигляді додаткового блага в сумі 797 297,11 грн. (відсотки за користування кредитом, що були нараховані банком відповідно до умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії за № 380/2134/08-Пі від 18.08.2008р., та згодом анульовані за його рішенням). На думку позивача, сума таких нарахованих відсотків за кредитним договором не є доходом платника податків у вигляді додаткового блага, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, в розумінні норм Податкового кодексу України. Більш того заборгованість ОСОБА_1 як позичальника за кредитним договором перед банком за основним зобов'язанням відсутня, а суму коштів в розмірі 797 297,11 грн. позивач фактично не отримував. Також позивач вважає помилковими висновки контролюючого органу про невиконання ОСОБА_1 податкового обов'язку щодо подання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2012 рік, оскільки протягом цього року позивач будь-якого доходу, окрім заробітної плати не отримував.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/13926/14 за вказаним позовом ОСОБА_1, залучено до участі уданій справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судових засіданнях, призначених у даній справі, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача, 17 листопада 2014 року в судовому засіданні у справі заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні, подавши суду письмові заперечення проти позову і додаткові документи. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що працівником ДПІ в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання ОСОБА_1 вимог податкового законодавства по податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік встановлений факт нарахування ПАТ «Укрсоцбанк» на користь названої фізичної особи суму доходу в розмірі 797 297,11 грн. у вигляді боргу, анульованого кредитором за його самостійним рішенням. Сума такого анульованого боргу була включена банківською установою до податкового розрахунку (форми № 1-ДФ). Разом з тим в порушення норм пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 179.1 і п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 до податкової інспекції декларацію про майновий стан та доходи за 2012 рік не подав, та відповідно відомості про отримання суми доходу в розмірі 797 297,11 грн. від банку не задекларував. Тому за наслідками проведеної документальної перевірки ДПІ визначила позивачу суму податку на доходи фізичних осіб у розмірі 135 325,91 грн. (основний платіж) та винесла оскаржуване податкове повідомлення-рішення (форми «Р») від 13.05.2014р. № 0000441701.

Надалі відповідно до норм п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України на адресу позивача була направлена податкова вимога від 04.08.2014р. № 6390-25 та прийнято рішення про опис майна боржника (ОСОБА_1) у податкову заставу від 04.08.2014р.

Представник третьої особи в судових засіданнях, призначених у даній справі також заперечував проти позову та надав суду письмові заперечення б/н і б/д. Зокрема, в своїх поясненнях ПАТ «Укрсоцбанк» підтвердив факти укладення з ОСОБА_1 договору про надання відновлювальної кредитної лінії за № 380/2134/08-Пі від 18.08.2008р. та надання позивачу згідно цього договору кредитних коштів за таким договором. Листом від 28.11.2012р. № 10.1-12/96-15882 (відправлений поштою) ПАТ «Укрсоцбанк» повідомив ОСОБА_1 про здійснення анулювання кредитної заборгованості за вказаним кредитним договором в сумі 797 297,11 грн. (що включає відсотки), та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства відобразив зазначену суму анульованої заборгованості у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку, (форми 1-ДФ) за 4-й квартал 2012 року. Одночасно, Банк в повідомленні про анулюванню боргу роз'яснив позивачу положення норми пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.

17 листопада 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 08.03.2014р. по 14.04.2014р. працівником ДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до бюджету податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р., за результатами якої складений акт від 22.04.2014р. № 1005/26-55-17-01-НОМЕР_2.

Під час проведення зазначеної перевірки працівником ДПІ були використані, зокрема, наступні документи: відомості з бази даних Державного реєстру фізичних осіб (за формою 1-ДФ) за 2012 рік - оригінал чи/належним чином завірена копія якої відповідачем до суду надана не була; лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 14.02.2014р. № 11.1-186/79-183; листи ДПІ від 30.10.2013р. № 2193/м/26-55-17-03-12 та від 07.02.2014р. № 4195/10/26-55-17-03-10.

З тексту акта перевірки вбачається, що відповідно до наявної податкової інформації (лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 14.02.2014р. № 11.1-186/79-183 та відомості по формі № 1ДФ) перевіряючий встановив, що ОСОБА_1 протягом 2012 року отримав дохід у вигляді додаткового блага в сумі 797 297,11 грн. (а саме - анульована сума заборгованості), який згідно норм Податкового кодексу України підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником податку в річній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік. Однак в суперечу вимог пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 179.1 і п. 179.7 ст. 179 цього Кодексу позивач річну податкову декларацію за 2012 рік до податкової інспекції не подав та оподатковувану суму доходу не відобразив, податок на доходи фізичних осіб з суми отриманого доходу в розмірі 797 297,11 грн. до бюджету не сплатив.

За результатами проведеної перевірки позивачу визначений податок на доходи фізичних осіб за 2012 році в сумі 135 325,91 грн. та на підставі акта від 22.04.2014р. № 1005/26-55-17-01-НОМЕР_2 відповідач виніс спірне у даній справі податкове повідомлення-рішення № 0000441701, згідно якого ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 169 327,39 грн. (в т.ч. 135 325,91 грн. за основним платежем і 34 001,48 грн. за штрафними санкціями).

Надалі в порядку норм ст.ст. 59, 89 Податкового кодексу України ДПІ виставила ОСОБА_1 податкову вимогу від 04.08.2014р. № 6390-25 про сплату податкового боргу по податку на доходи фізичних осіб в сумі 169 327,39 грн. та прийняла рішення про опис майна у податкову заставу від 04.08.2014р., примірники яких направила на адресу позивача.

Факт отримання ОСОБА_1 зазначених вище спірних рішень відповідача підтверджується матеріалами справи та визнається представником позивача.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Податковим кодексом України визначено вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Зокрема, ст. 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) зобов'язує платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (пп.16.1.3 п. 16.1), сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (пп. 16.1.4 п. 16.1 цього Кодексу).

Пунктом 162.1 ст. 162 ПК України до платників податку з доходів фізичних осіб віднесено: фізичних осіб - резидентів, яка отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізичних осіб - нерезидентів, які отримують доходів з джерела їх походження в Україні; податкових агентів.

За змістом п. 164.1 ст. 164 зазначеного Кодексу базою оподаткування вказаним податком є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до норми п. 163.1 ст. 163 ПК України об'єктами оподаткування резидента є, серед іншого, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

В свою чергу, згідно з п. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

При цьому вказане положення містить застереження, згідно з яким якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

З аналізу наведених законодавчих положень у їх системному зв'язку, суд приходить до висновку, що обов'язок щодо самостійної сплати податку на доходи фізичних осіб внаслідок анулювання кредитором суми боргу виникає у платника податку за наявності таких умов:

- отримання платником податку доходу у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням;

- надіслання (вручення) платнику податку кредитором повідомлення про анулювання боргу або укладення з платником відповідного договору;

- включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, 18 серпня 2008 року між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії за № 380/2134/08-Пі, за умовами якого Банк (Кредитор) зобов'язувався надати Позичальнику (ОСОБА_1) кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті у сумі 455 000,00 дол. США, під 14% річних на поточні потреби, а Позичальник, в свою чергу, - прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит (проценти) в порядку та на умовах, визначених у даному Договорі. Нарахування процентів за користування кредитними коштами нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за кредитом.

Факт отримання кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 455 000,00 дол. США визнається позивачем, а порядок і розмір нарахованих Банком відсотків за користування кредитними коштами позивачем не оспорюються.

Надалі Банк надав позивачу згоду на дострокове погашення кредитної заборгованості за договором від 18.02.2008р. № 380/2134/08-Пі та про часткове списання заборгованості в разі погашення 100% основної суми кредиту та 50% нарахованих і несплачених відсотків (на дату здійснення операції), що засвідчується наявною в матеріалах справи копією листа ПАТ «Укрсоцбанк» від 30.07.2012р. № 19.1-01/5467

28 листопада 2012 року Банк анулював кредитну заборгованість позивача по кредитному договору від 18.02.2008р. № 380/2134/08-Пі в сумі 797 291,11 грн. (що включає суми нарахованих відсотків), про що повідомив ОСОБА_1 листом-повідомленням від 28.11.2012р. за № 10.1-12.

Згодом ПАТ «Укрсоцбанк» надало до ДПІ лист від 14.02.2014р. № 11.1-186/79-183 (у відповідь на запит від 07.02.2014р. № 4195/10/26-55-17-03-10), в якому повідомило про анулювання заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 18.02.2008р. № 380/2134/08-Пі та про відображення в своєму податковому розрахунку за формою 1-ДФ за звітний період 4-ий квартал 2012 року відомостей щодо нарахування та виплати позивачу доходу за ознакою « 126» (без зазначення конкретної суми коштів).

Таким чином, шляхом надсилання письмового повідомлення, кредитор повідомив позивача про прощення боргу за кредитним договором.

З огляду викладені вище обставини та наведені норми матеріального права судом вбачається підтвердженим факт отримання позивачем доходу на суму 797 291,11 грн. у розумінні п. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Водночас, суд вважає юридично помилковою позицію позивача про те, що суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не є доходом платника - додатковим благом з огляду на приписи пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Так, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

В розумінні норм ст. 1054 Цивільного кодексу України проценти є платою позичальника за користування отриманими кредитними коштами. З моменту укладання кредитного договору та отримання коштів у боржника виникає обов'язок повернути на умовах, передбачених договором, як суму отриманого кредиту (тіло кредиту), так і суму нарахованих процентів.

При цьому обов'язковість сплати процентів за кредитним договором з банком обумовлена умовами самого договору, у зв'язку з чим сума прощеного боргу в частині нарахованих процентів за користування кредитом безпосередньо впливає на майновий стан боржника.

Згідно із пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «додаткові блага» - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Отже, вказане законодавче положення не підлягає самостійному застосуванню до спірних правовідносин, оскільки допускає винятки, безпосередньо встановлені розділом IV Податкового кодексу України, а відтак - і п. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Крім того, суд зважає на та те, що норми ПК України при визначенні доходу, отриманого платником податків внаслідок анулювання боргу за кредитним договором, не виокремлює складових частин суми такого боргу, а отже - базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є вся сума анульованого боргу позичальника, включаючи відсотки та пеню, що нараховані за користування кредитом.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у відповідності до підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункт 179.7 статті 179 Податкового кодексу України позивач зобов'язаний був до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку, відобразити в ній вказаний дохід та самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним та сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в декларації.

При цьому безпосередньо посилання позивача на відсутність в отриманому від Банка письмовому повідомленні від 28.11.2012р. відомостей про необхідність подання ним до податкової інспекції річної податкової декларації не спростовують наявності у нього як платника податків такого обов'язку.

Невиконання позивачем такого обов'язку обумовило самостійне донарахування податковим органом позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПК України та на підставі, встановленій пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 цього ж Кодексу.

При цьому суд бере до уваги, що відповідач обґрунтовано розрахував суму такого зобов'язання позивача за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 ПК України, а позивач, у свою чергу, не оспорює коректність такого розрахунку.

Крім того, п. 123.1 статті 123 ПК України передбачено, що самостійне визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків на підставах, визначених пунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до п. 120.1 ст. 120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

За таких умов суд вважає, що відповідачем правомірно були визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік в сумі 135 325,91 грн. та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014р. № 0000441701.

Що ж до правомірності позовних вимог позивач про протиправність податкової вимоги від 04.08.2014р. № 6390-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 04.08.2014р., то суд зазначає наступне.

У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України під «грошовим зобов'язанням платника податків» розуміється сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 58.1 ст. 58 ПК України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Порядок надіслання податкового повідомлення-рішення та момент з якого таке рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків визначені п. 58.3 ст. 58 ПК України.

Відповідно до матеріалів справи спірне податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014р. № 0000441701. було направлено ДПІ на адресу ОСОБА_1 13 травня 2014 року рекомендованим поштовим відправленням, яке 16 червня 2014 року повернулося до відповідача як не вручене з причини «за закінченням встановленого строку зберігання».

В силу норм п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

За приписами норми пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.1 ст. 59 ПК України).

Згідно з п. 59.3 ст. 59 Кодексу така податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Крім того в силу норм п. 88.1 ст. 88 і п. 89.3 ст. 89 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. При цьому майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису, що ініціюється на підставі прийнятого керівником контролюючого органу рішення про опис майна у податкову заставу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Форма такого рішення затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 10.10.2013р. № 572 «Про затвердження Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів», що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013р. за № 1841/24373.

Таким чином, на підставі вищезазначеного та за результатами дослідження наявних матеріалів справи, судом не вбачається протиправності дій відповідача щодо виставлення позивачу податкової вимоги від 04.08.2014р. на суму боргу 169 327,39 грн. та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу від 04.08.2014р., а тому приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування таких рішень суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова