Ухвала суду № 41775995, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 року м. Київ К/9991/25559/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012

у справі № 2а-4702/11/1070

за позовом Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Ірпінське комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Ірпінь» (надалі - позивач, КЖЕП «Ірпінь») звернулося до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач, Ірпінська ОДПІ Київської області), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ Київської області від 22.09.2011 № 0003801501.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012, адміністративний позов КЖЕП «Ірпінь» задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ Київської області від 22.09.2011 № 0003801501.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.05.2011 та 21.09.2011 Ірпінською ОДПІ Київської області було проведено камеральні перевірки своєчасності сплати КЖЕП «Ірпінь» податку на додану вартість за період з 30.06.2010 по 15.09.2010, за результатами яких складено 23.08.2011 акти №1574/15-3/32231096 та від 21.09.2011 акт №1881/15-3/32231096, якими встановлено порушення вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто порушення терміну сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2010 року.

На підставі акта перевірки від 21.09.2011 № 1881/15-3/32231096 Ірпінською ОДПІ Київської області винесено податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 № 0003801501, згідно якого позивача, за затримку на 289 календарних днів сплати узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 54 873,45 грн., зобов'язано сплатити штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20%, що становить 10 974,69 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 № 0003801501, діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації, що для подачі декларації з податку на додану вартість за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, становить 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах, а тому суми податкових зобов'язань слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань, визначених платником податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2010 року позивачем подано 15.06.2010 (згідно штампу відповідача за вхідним № 23589), в якій позивачем самостійно визначено суму податку на додану вартість до сплати в розмірі 69 782,00 грн. Платіжними дорученнями: від 24.06.2010 № 436, № 437; від 25.06.2010 № 440, № 442; від 29.06.2010 № 443, № 444 позивачем перераховано до державного бюджету кошти в сумі 69 782,00 грн. із зазначенням призначення платежу - податок на додану вартість за травень 2010 року.

12.11.2010 позивачем подано до Ірпінської ОДПІ декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2010 року (згідно штампу відповідача за вхідним № 58148) з самостійним визначенням суми податку до сплати в розмірі 98 391,00 грн., яка повністю сплачена платіжними дорученнями: від 18.11.2010 № 988, від 19.11.2010 № 993, від 22.11.2010 № 995, № 996, від 23.11.2010 № 1008, від 24.11.2010 № 1020 до бюджету із зазначенням призначення платежу: «податок на додану вартість за жовтень 2010 року».

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивачем в декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року та жовтень 2010 року подані, а визначені в них суми податкового зобов'язання сплачені у повному обсязі та у строки, встановлені законодавством, чинним на час подачі податкової декларації та сплати податку на додану вартість, що свідчить про відсутність податкового боргу за зазначений період з податку на додану вартість.

З урахуванням положень Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті та Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» станом на час сплати позивачем податкових зобов'язань право визначення призначення платежу у відповідності до чинного законодавства належало виключно платнику податків. Відповідач згідно приписів, вказаних актів, не наділений повноваженнями змінювати призначення платежу, навіть з метою погашення платниками податків податкового боргу.

При цьому до даних правовідносин, як правильно вказали суди першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути застосовані положення п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, оскільки на момент сплати позивачем грошового зобов'язання діяли норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а Податковий кодекс України, який вступив в силу лише 01.01.2011, не має зворотної дії в часі.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, визнавши протиправним та скасувавши податкове повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ Київської області від 22.09.2011 № 0003801501.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 у справі № 2а-4702/11/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна