Ухвала суду № 41775966, 26.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року м. Київ К/800/37735/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.

за участю представників:

позивача - Дрьоміної Л.В., Жорника О.О.,

відповідача - Мірошниченко М.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013

у справі № 826/2958/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Будівельна Компанія" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.10.2012 № 0008592240 та від 15.10.2012 № 0008582240.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що податковою інспекцією не доведено нікчемності правочинів та фіктивності господарських операцій, за якими Товариством було сформовано податковий кредит.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що господарські операції з придбання позивачем підрядних робіт у спірних контрагентів не опосередковувалися реальним виконанням, були номінально оформлені первинними документами виключно для створення наслідків у податковому обліку.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, оформлену актом від 24.09.2012 № 1432/2240/32735084.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.10.2012 № 0008592240, згідно з яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 1 496 169 грн. (у тому числі 1 231 012 грн. за основним платежем та 265 157 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 15.10.2012 № 0008582240 про визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 424 692 грн. (у тому числі 1 421 192 грн. за основним платежем та 3500 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став викладений в акті перевірки висновок ДПІ про фіктивний характер операцій з придбання позивачем будівельно-монтажних робіт у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтингова фірма «Дім партнер», товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», товариством з обмеженою відповідальністю «Євротерм-Львів», товариством з обмеженою відповідальністю «Добробуд-05», товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт Юніон», товариством з обмеженою відповідальністю «Техкейр», товариством з обмеженою відповідальністю «Системактивбуд».

Вказаний висновок мотивований тим, що Товариством створена схема штучного руху активів, спрямована на створення формального документообігу, про що свідчить фіктивний характер діяльності вказаних постачальників (які зареєстровані на підставних осіб, відсутні за місцезнаходженням, не мають матеріальної бази та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виконання підрядних робіт у заявлених обсягах, були учасниками проведення транзитних фінансових потоків у правовідносинах з іншими суб'єктами господарювання). Також ДПІ зазначає, що подані позивачем первинні документи на підтвердження фактичного виконання розглядуваних господарських операцій від імені контрагентів підписані невстановленими особами, у зв'язку з чим такі документи не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку.

Відхиляючи зазначені доводи податкового органу як необґрунтовані, суди обох попередніх інстанцій підтримали правову позицію позивача по справі, зазначивши, що Товариство підтвердило на податковий кредит та на формування витрат у податковому обліку належним чином оформленими первинними документами. Також суди зазначили про недоведеність ДПІ обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Витрати на оплату позивачем придбаних підрядних робіт належить до категорії витрат операції діяльності у розумінні підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України, які в силу вимог пункту 138.4 цієї ж статті Кодексу визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, критеріями визнання витрат у податковому обліку платника є їх понесення у процесі реального виконання господарських операцій, документальна підтвердженість цих витрат, а також отримання платником доходу в результаті таких витрат.

Досліджуючи дотримання позивачем наведених умов формування податкового кредиту та витрат по взаємовідносинам зі спірним контрагентами, суди встановили, що у рамках виконання субпідрядних договорів спірні постачальники (субпідрядники) виконали різні види будівельних робіт на об'єктах позивача; виконання цих робіт оформлено довідками про вартість виконаних робіт типової форми № КБ-3, актами приймання виконаних робіт типової форми №КБ-2в, податковими накладними; факт оплати позивачем виконаних робіт у безготівковому порядку підтверджується поданими Товариством виписками з банківського рахунку.

Вказані первинні документи підписані сторонами без застережень та містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо змісту та обсягу господарських операцій, осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а тому цілком об'єктивно були розцінені судами як такі, що підтверджують факт виконання спірних операцій.

Податковим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Суди правомірно відхилили твердження податкового органу про відсутність у названих постачальників об'єктивної можливості для виконання робіт у заявлених обсягах в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу.

Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Відомості ж про наявне у контрагентів на праві власності або оренди майно не знаходяться у вільному доступі, у зв'язку з чим у позивача була відсутня реальна можливість перевірити такі дані відносно його постачальників.

Так само і перевірка фактичного перебування посадових осіб контрагентів за місцем реєстрації не входить до кола обов'язків платника податків-покупця, а відтак не може впливати на порядок формування ним даних податкового обліку.

Підписання первинних документів неповноважною особою також не виключає реальність виконання господарської операції. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

В умовах, за яких податковим органом не спростовано реальність виконання господарської операції, неприпустимим є позбавлення платника права на формування податкового кредиту та витрат з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.

Відповідачем не подані докази здійснення Товариством та його контрагентами умисних узгоджених дій, позбавлених економічного змісту та спрямованих на штучне, без реальної господарської мети, створення умов для зменшення бази оподаткування ПДВ.

За даних обставин суди цілком об'єктивно відхилили доводи ДПІ про відсутність між позивачем та спірними контрагентами реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.

У зв'язку з викладеним правових підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 у справі № 826/2958/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько