Постанова № 4176164, 01.07.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.07.09Справа №2а-4973/09/1/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р. , при секретарі Дубініній, за участю представника позивача - Соколова М.В. представників відповідача Хеда В.О., Бора І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколого-Туристичний центр в Парковом"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулось з адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Еколого-туристичний центр в Парковом” до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.03.2009 року № 0003262301/0.

Позов мотивовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем з порушенням норм чинного законодавства і підлягає скасуванню, оскільки висновок відповідача стосовно того, що позивач не мав права на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, отриманих і сплачених у зв'язку з придбанням товарів, послуг з проектування і будівництва об'єкту не з метою їх подальшого використання в господарської діяльності платника податку не відповідає дійсним обставинам справи і суперечить вимогам законів про оподаткування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.04.09 року було відкрите провадження в адміністративній справі .

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.04.09 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та пояснив, що діяльність щодо придбання послуг по проектуванню та будівництву обєкту “ЕТЦ в Парковом” здійснювалася на підставі дозвільних документів, необхідних для ведення будівництва об'єкту згідно до Закону України “Про планування і забудову територій”, а також здійснення інших представницьких витрат відбувалося у процесі здійснення ним господарської діяльності, порушень Закону України “Про податок на додану вартість” не було.

Представник позивача зазначив, що податковим повідомленням-рішенням від 24.03.2009 року № 0003262301/0 яким “ЕТЦ в Парковом” зменшено суму бюджетного відшкодування на 3643488,00 гривень є протиправним, прийнято на підставі Акту перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2009 року від 19.03.2009 року № 2852/23-4/35003031, за висновками якого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2009 року на 3643488,00 гривень, порушено п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.7.2 п.7.7 Закону України “Про податок на додану вартість”

У судовому засіданні представники відповідача заперечували проти позовних вимог, зазначили що позивач не мав права на віднесення у порушення вимог п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” до складу податкового кредиту сум ПДВ, отриманих і сплачених у зв'язку з придбанням послуг з проектування і будівництва об'єкту “ЕТЦ в Парковому” у звязку із здійсненням замовлення по проектуванню і будівництву обєкту без отримання дозвільних документів, в порушення вимог Закону України від 20.04.2000 року №1699-ІІІ “Про проектування і забудову територій” а також сум ПДВ, повязаних з витратами на продукти харчування та господарські витрати, як таких що не відносяться до господарської діяльності платника податку. Отже сума ПДВ, сплачена у звязку з придбанням цих послуг (товарів) не підлягає заявленню до бюджетного відшкодування.

Вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”).

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”№ 2191-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість та надавати висновки про суми цього податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку ДПІ у м.Сімферополі АР Крим, є субєктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю ДПІ у м.Сімферополі АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд зобовязаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у звязку прийняттям такого повідомлення рішення, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування на 3643488,00 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України субєктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються субєктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Еколого туристичний центр в Парковом” є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи 35003031), зареєстрованою виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 13.03.2007 року відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 № 145629 (а.с.59), довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій Українисерії АА № 008875 від 26.11.2008 року (а.с.58), статуту “ЕТЦ в Парковом”, затвердженого протоколом Загальних зборів № 7 від 07.08.2008 року, зареєстрованого виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРК 13.03.2007 року № 18821020000011670 (а.с.48-57).

Судом встановлено, що відповідно до Акту перевірки від 19.03.2009 року № 2852/23-4/35003031 “ЕТЦ в Парковом” має свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 03.01.2009 року № 100158196, НБ № 9325800, видане ДПІ у м.Сімферополі АР Крим.

Таким чином, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Еколого туристичний центр в Парковом” являється субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязане виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що посадовою особою ДПІ у м. Сімферополі на підставі направлення від 06.03.2009 року № 494/23-4 проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалося в період з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року.

За результатами перевірки складено акт від 19.03.2009 року № 2852/23-4/35003031, за висновками якого встановлено, що позивач в порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4. , п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ нараховані (сплачені) у звязку з придбанням робіт (послуг) не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. В результаті перевірки значення податкового кредиту за січень 2009 року зменшено на 3643488,00 гривень. У порушення п.п. 7.7.1 п. 7.7. , п.п. 7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2009 року на 3643488,00 гривень.

В основу вказаних висновків покладено встановлені перевіркою факти віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених постачальникам за проведення робіт по проектуванню та будівництву обєкту без отримання дозвільних документів та віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, повязаних з представницькими витратами позивача.

Такий висновок, згідно акту, зроблений відповідачем з тих підстав, що у період який перевірявся, позивач здійснював замовлення по проектуванню та будівництву обєкту еколого туристичного центру за адресою: смт. Паркове без дозвільних документів, оскільки відповідно до частини 14 ст. 24 Закону України “Про планування і забудову територій”, дозвіл на будівництво обєкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно будівельної інспекції України або її територіальних органів.

До того ж позивачем у період який перевірявся здійснювалося придбання продуктів харчування, господарських товарів, які за актом перевірки відносяться до представницьких витрат, які здійснені не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже позивач, за актом перевірки, не мав права віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, отриманих та сплачених у звязку з придбанням послуг по проектуванню та будівництву обєкту “ЕТЦ в Парковом” та сум ПДВ повязаних з представницькими витратами, як таких що не відносяться до господарської діяльності платника податку.

Судом встановлено, що позивач заперечував проти висновків, викладених в акті перевірки та надав заперечення до ДПІ у м. Сімферополі АРК від 23.03.2009 року № 263.

ДПІ у м. Сімферополі АРК листом від 24.03.2009 року № 14137/10/23-4 визнало безпідставними заперечення позивача, а висновки акту перевірки визнало такими, що відповідають діючому законодавству.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

На підставі акту перевірки, керуючись п. «б», п. «в» п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.03.2009 року № 0003262301/0 (а.с.12), у якому вказано, що позивачем порушено п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п. 7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, тому податковим органом зменшено сума бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних звітних податкових періодів) з податку на додану вартість у розмірі 3643488,00 гривень.

Перевіряючи обґрунтованість зменшення “ЕТЦ в Парковом” податкових зобовязань судом встановлено наступне.

Платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування , перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в законі України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.2.1 Статуту ТОВ “Еколого-туристичний центр в Парковом” метою діяльності Товариства є здійснення виробничо-господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, що використовується на задоволення соціально економічних інтересів Учасників і членів трудового колективу Товариства (а.с. 49).

Відповідно до п.1.1. Статуту ТОВ “Еколого туристичний центр в Парковом” учасником Товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю “РИССКО”(а.с.49).

З довідки про загальну інформацію щодо ТОВ “Еколого-туристичний центр в Парковом” та результати його діяльності (а.с.29-34), яка є додатком до акту перевірки, вбачається, що за період перевірки підприємство здійснювало закупівлю робіт по будівництву Еколого-туристичного центру за адресою: смт. Паркове. Будівництво ведеться на земельних ділянках, на яких позивачу дозволено робити проектування і будівництво обєкта відповідно до заяви в інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю м. Ялта від ТОВ “РИССКО” - користувача земельних ділянок на підставі договорів оренди землі. Підставою для проектування є рішення Сімеїзської селищної ради №304 від 10.07.2007 року.

Позивачу дозволено будівництво на земельній ділянці загальною площею 19,47 га згідно з рішенням Сімеїзської селищної ради №390 від 30.09.2007 року

Також у довідці відзначено, що обєкти будівництва зареєстровано в Державній архітектурно будівельній інспекції (Інспекції державного архітектурно будівельного контролю в АР Крим), термін дії дозволів до 01.01.09р. (а.с.30).

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Господарського Кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно до ч.4 ст.3 Господарського Кодексу України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”).

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що позивачем в ході закупівлі робіт по будівництву обєкту, у тому числі за період, який перевірявся відповідачем, здійснювалася господарська діяльність.

Закон України “Про планування і забудову територій” від 20.04.2000 року №1699 встановлює правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів.

Статтею 24 Закону України “Про планування і забудову територій” (в редакції, чинній на час спірних відносин) встановлений порядок надання дозволу на будівництво обєктів містобудування.

Рішенням Виконавчого комітету Сімеїзської селищної ради №304 від 10.07.2007 року позивача визначено, як замовника з проектування та будівництва “Еколого туристичного центру” в смт. Паркове.

Рішенням Виконавчого комітету Сімеїзської селищної ради №390 від 20.09.2007 року позивачу наданий дозвіл на будівництво обєктів “Еколого туристичного центру” в смт. Паркове на переданих в оренду земельних ділянках загальною площею 19,47 га та дозвіл на продовження роботи підготовчого періоду будівництва.

Позивачем отримана згода в Сімєїзської селищної ради АР Крим на забудову території загальною площею 19,47га.

Таким чином, позивачем, відповідно до статті 24 Закону України “Про планування і забудову територій” отримані дозволи на будівництво, які відповідно до цієї норми, є підставою для замовника позивача для отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Частиною 14 статті 24 Закону України “Про планування і забудову територій” встановлено, що дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Законом України, від 16.05.2007, № 1026-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві", який набрав чинності 01.01.2008 року, частину 14 статті 24 Закону України “Про планування і забудову територій” викладено в такій редакції: дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України або її територіальних органів (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю).

Відповідно до частин 1,2 статті 29 Закону України “Про планування і забудову територій” встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу відповідно до ст.ст. 24,29 Закону України “Про планування і забудову територій” видані такі дозволи на виконання будівельних робіт Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим:

дозвіл на виконання будівельних робіт №452 від 25 липня 2008 року (а.с.46);

дозвіл на виконання будівельних робіт №453 від 25 липня 2008 року (а.с.41);

дозвіл на виконання будівельних робіт №454 від 25 липня 2008 року (а.с.42);

дозвіл на виконання будівельних робіт №487 від 09 липня 2008 року (а.с.44);

дозвіл на виконання будівельних робіт №488 від 09 липня 2008 року (а.с.45);

дозвіл на виконання будівельних робіт №486 від 08 грудня 2008 року (а.с.43);

Зазначені дозволи свідчать про перереєстрацію дозволів, раніше виданих інспекцією ДАБК м. Ялти.

У матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про скасування вказаних дозволів.

У листі № 3455 від 27.10.2008 року (а.с.47) Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим повідомила, що відповідно до ч.1 ст.29 Закону України “Про планування і забудову територій” дозволи надані позивачу інспекцію ДАБК м. Ялта і в подальшому перереєстровані інспекцією ДАБК в АР Крим, є документами, що засвідчують право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, а здійснення проектних робіт не вимагає наявності дозвільних документів.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що позивач мав встановлений законом дозвіл на виконання будівельних робіт у період діяльності, що перевірявся, а висновки акту перевірки та доводи представників відповідача з цього приводу спростовуються матеріалами справи.

Згідно з Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 008875 , копія якої залучена до матеріалів справи, разом з діяльністю по будівництву будівель (код КВЕД 45.21.1.) позивач має право здійснювати інші види рекреаційної діяльності (код КВЕД 92.72.0).

Вивчивши зазначені документи, суд прийшов до висновку, що будівництво споруд для здійснення рекреаційної діяльності, дозволи на яке отримані згідно з вимогами чинного законодавства, здійснювалось позивачем з метою їх подальшого використання у межах своєї господарської діяльності.

До того ж у судовому засіданні відповідач не обґрунтував висновки акту перевірки стосовно того, що відсутність дозвільних документів на будівництво є підставою для висновку про віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ нарахованих (сплачених) у звязку з придбанням робіт (послуг) не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

При цьому суд зазначає, що Закон України “Про планування і забудову територій” не містить правил оподаткування податком на додану вартість, а повноваження податкових органів під час проведення перевірок стосуються здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте не передбачають функцій контролю за додержанням Закону України “Про планування і забудову територій”.

Враховуючи викладене, висновки відповідача викладені в акті перевірки стосовно здійснення позивачем замовлення по проектуванню та будівництву обєкту без дотримання дозвільних документів, відповідно до ч. 14 ст. 24 Закону України “Про планування і забудову територій”спростовуються матеріалами справи та є такими, що не відповідають дійсності.

Суд не приймає до уваги пояснення відповідача, що у листі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим від 25.12.2008 року № 3/1343 зазначено про не надання нею дозволу позивачеві на виконання будь-яких будівельних робіт, оскільки це спрстовується матеріалами справи самими дозволами, виданими Інспекцією ДАСК в АРК які наявні в матеріалах справи.

До того ж, суд вважає висновки акту перевірки, що віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, повязаних з представницькими витратами позивача є порушенням податкового законодавства не відповідають чинному законодавству.

Представник відповідача у письмових запереченнях на позов зазначив, що суми ПДВ, “ЕТЦ в Парковом”, повязані з витратами на продукти харчування та господарські витрати не відносяться до господарської діяльності платника податку.

Виходячи з тлумачення представницьких витрат, наданого у нормах коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання, затверджених спільним наказом Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 року N 88, зареєстрованого у в Міністерстві юстиції України 6 грудня 1993 року за N 182, представницькі витрати - це витрати підприємства, на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю.

До представницьких витрат відносяться витрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, їх транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства, установи, оплатою номерів у готелях.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 5.4.4 п.5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» N 334/94-ВР від 28.12.1994 року до складу валових витрат включаються витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Суд зауважує, що виходячи з викладеного вище судом поняття господарської діяльності та тлумачення представницьких витрат підприємства, зазначені витрати позивача у повній мірі відносяться до здійснення ним господарської діяльності.

Суд зазначає, що згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” , сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.1.6 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податкове зобовязання загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, судом встановлено, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, обов'язок і порядок сплати ПДВ, поняття бюджетної заборгованості і її відшкодування, визначені Законом України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яким і повинна керуватися ДПІ у м.Сімферополі АР Крим при відшкодуванні сум ПДВ.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Під фактичною сплатою отримувачем суми податку в межах розглядуваної норми слід розуміти здійснення оплати цієї суми постачальникам в складі ціни придбаних товарів (послуг) під час проведення розрахунків за них.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

За таких обставин, приписи пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум ПДВ постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону.

Отже, під час встановлення факту надмірної спати ПДВ, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми ПДВ, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг, які, як встановлено судом, відносяться до господарської діяльності позивача.

Судом встановлено, що відємне значення по ПДВ в сумі 3643488,00 гривень за грудень 2008 року обгрунтовано віднесено позивачем до суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню позивачеві відповідно до вимог податкового законодавства.

Судом перевірено у повному обсязі сума податку, фактично сплачена ТОВ “Еколого-туристичний центр в Парковом” у попередньому податковому періоді за грудень 2008 року постачальникам товарів (послуг), яка увійшла в суму бюджетного відшкодування, що заявлена позивачем у січні 2009 року.

Судом встановлено, що суми податку на додану вартість, були фактично сплачені ТОВ “Еколого-туристичний центр в Парковом” постачальникам у грудні 2008 року, зазначені суми увійшли до складу ціни придбаних товарів та послуг та були перераховані на розрахункові рахунки продавців.

Цей факт підтверджується договорами, рахунками, накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями між позивачем та постачальниками, які відображені в таблиці.

До складку податкового кредиту звітного періоду грудень 2008 року увійшли суми ПДВ за наступними операціями.

Судом встановлено, що порядок отримання бюджетного відшкодування відповідно до Закону наступний:

Відповідно до п.п. 7.7.4. п.7.7 ст.7 Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.7.7.5. п.7.7. ст.7 Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Суд, також, зазначає, що відповідно до п.п.7.7.11. п.7.7 ст.7 Закону такі особи не мають права на отримання бюджетного відшкодування якщо:

а) особа:

була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів;

не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців;

б) особа, яка є суб'єктом оподаткування за правилами, встановленими законодавством з питань спрощених систем оподаткування, що передбачають сплату цього податку у спосіб, відмінний від загального, встановленого цим Законом, або звільнення від такої сплати";

Судом встановлено, що позивач до осіб, зазначених у п.п.7.7.11. п.7.7 ст.7 Закону не відноситься.

В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надані докази того, що збудовані позивачем споруди він в подальшому не має намір використовувати для ведення своєї господарської діяльності. На думку суду, знаходження цих будівель на землях, отриманих в користування Товариством з обмеженою відповідальністю “РИССКО”, на яких, відповідно до закону надано дозвіл на будівництво позивачеві (згідно з нотаріально оформленою заявою ТОВ “РИССКО” про дозвіл ТОВ"Еколого-Туристичний центр в Парковом" проводити проектування та будівництво об`єкту на землях ТОВ “РИССКО”), не є згідно зі ст.70 КАС України доказом того, що вони будуються саме для використання останнім.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що матеріали справи свідчать про наявність у позивача сум підтвердженого відповідачем бюджетного відшкодування по ПДВ, які були не менш сум його зобовязань по ПДВ у зазначений звітний період, надання ним податкових накладних на товар (отримані послуги) , актів виконаних робіт, суд вважає, що позивач правомірно включив 3643488,00 гривень до сум бюджетного відшкодування за січень 2009 року.

З урахуванням визначеного суд приходить до висновку, що не відповідає нормам податкового законодавства викладений відповідачем в акті від 19.03.2009 року № 2852/23-4/35003031, на підставі якого складено спірне податкове повідомлення рішення від 24.03.2009 року № 0003262301/0, висновок про те, щодо позивач порушив порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

У звязку з наведеним суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для зменшення бюджетного відшкодування позивача по ПДВ за січень 2009 року на 3643488,00 гривень, в силу викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим № 0003262301/0 від 24.03.2009 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 01.07.2009 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 06.07.2009 року

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим № 0003262301/0 від 24.03.2009 року.

3.Стягнути на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколого-Туристичний центр в Парковом" з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складання її у повному обсязі, у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої, протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Трещова О.Р.