Постанова № 4175586, 09.07.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.07.09Справа №2а-2825/09/4/0170 о 10:16 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі судового засідання Заєвській Н.В., за участі представників сторін:

від позивача Носкова Г.В.;

від відповідача Громакова Я.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженною відповідальністью "Шекка"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК

про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шекка» (далі - позивач) звернулось до адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим (далі відповідач) про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 26.09.2008 року №0011132303.

Під час судового розгляду позивач змінив позовні вимоги, просив суд визнати нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 26.09.2008 року №0011132303 в частині застосування штрафу в розмірі 13320,00 грн. Вимоги мотивовано невідповідністю висновків податкового органу про не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій такими, що не відповідають дійсності і суперечать положенням Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265)

Ухвалами суду від 05.02.2009 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення проти позову, в яких вказав, що оскільки позивачем не було внесено запису до книги обліку розрахункових операцій про відключення електроенергії і використання розрахункової книжки, то він не мав права застосовувати розрахункові квитанції для проведення розрахункових операцій в порядку, встановленому ст. 5 Закону №265, тому податковим органом застосовано штрафні фінансові санкцій на підставі п. 1 ст. 17 цього Закону за не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій і не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Заслухавши представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1, 3 статті 4 Закону України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі Закон №509) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно п. 2 ст. 11 Закону №509 органи державної податкової служби мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з субєктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є субєктами владних повноважень, спір що виник повязаний із захистом прав позивача у сфері публічних відносин і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що посадовими особами податкового органу на підставі направлень на планову перевірку від 03.09.2008 року №№ 002593 і 002594 (а.с. 41, 42) проведено перевірку по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового і безготівкового обігу субєктів підприємницької діяльності, стосовно господарської одиниці, яка використовується позивачем.

За результатами перевірки складено акт від 03.09.2008 року № 0004/01/12/23/23659530, номер бланку 000740, згідно із висновками якого, встановлено порушення позивачем вимог пунктів 1, 9, 11 ст. 3, ст. 5 Закону №265, а також Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 року №614.

На підставі цього акту та згідно з п. 1, 4, 6 ст. 17 Закону №265 відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 26.09.2008 року №0011132303 на 14085,00 грн.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 2 КАС України, суд, вирішуючи справу, зобовязаний перевірити, чи здійснювалась перевірка на підставі закону, які повноваження мав відповідач щодо проведення таких перевірок, чи діяли посадові особи відповідача безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно у звязку з проведенням перевірки і прийняття рішення про застосування штрафних санкцій.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, органи податкової служби зобовязані здійснювати свої функції, у тому числі стосовно проведення перевірок субєктів господарювання виключно на підставі, у спосіб, в межах повноважень, визначених законом.

Загальні підстави та порядок проведення перевірок встановлені Законом №509.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 цього Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Таким чином, органи податкової служби мають право проводити документальні невиїзні і планові та позапланові виїзні перевірки, підстави для проведення яких визначені законодавством України.

Суд зазначає, що визначення, підстави та порядок проведення позапланових перевірок передбачені Законом №509 та Законом №265.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №265 контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Відповідно до ст. 16 Закону №265 контролюючі органи мають право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону №265 планова перевірка здійснюється органами, уповноваженими законом нараховувати або стягувати податки і збори (обов'язкові платежі) з осіб, що використовують спрощену систему оподаткування згідно з пунктами 5 - 9 статті 9 цього Закону. Така перевірка здійснюється не частіше одного разу за наслідками звітного календарного року, але не раніше строків, визначених законодавством для подання річного податкового звіту (декларації) такими особами з такого податку.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону №265 планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

Судом встановлено, що в ч. 7 статті 11-1 Закону № 509 зазначено, що позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених Законами України №265 і №481, а в інших випадках - за рішенням суду.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що здійснена відповідачем перевірка позивача в межах повноважень податкових органів, визначених Законом №265 є позаплановою.

Відповідно до статті 11-2 Закону №509-ХІІ посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Отже, судом встановлено, що обовязковою умовою для проведення позапланової перевірки є наявність рішення керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Суд зазначає, що відповідачем дійсно порушено вимоги Закону №509 у звязку з відсутністю наказу на проведення перевірки.

Проте, зазначені порушення могли бути підставою для не допуску посадових осіб, вказаних в направленнях на проведення перевірки до її проведення, як це передбачено ч. 2 ст. 11-2 Закону №509. Позивач таким правом не скористався, що підтверджується поясненнями представника відповідача, наданими в судовому засіданні, актом перевірки, іншими матеріалами справи.

Судом встановлено, що спірне рішення, в частині, що оскражується мотивовано порушенням п. 1 ст. 3 Закону №265 і прийнято на підставі п. 1 ст. 17 вказаного Закону, що підтверджується розрахунком штрафних санкцій (а.с. 39).

Пунктом 1 ст. 3 Закону №265 передбачений обовязок субєктів підприємницької діяльності які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно із п. 1 ст. 17 Закону №265 передбачена відповідальність субєктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), у вигляді штрафних санкцій у розмірі п'ятикратного розміру вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.

В основу висновків податкового органу про порушення п. 1 ст. 3 Закону №265 покладено встановлені під час перевірки обставини щодо проведення розрахункових операцій за 31.05.2008 року на суму 285,00 грн., за 13.06.2008 року на суму 402,00 грн. і за 14.06.2008 року на суму 1977,00 грн. без роздрукування відповідних розрахункових документів. Відповідно до довідки про опломбування РРО, він був опломбований 30.05.2008 року, а розрахункові операції за 31.05.2008 року, 13.06.2008 року і 14.06.2008 року оформлювались розрахунковими квитанціями. При цьому довідок про розпломбування реєстратора розрахункових операцій і відміток про відключення електроенергії у відповідному розділі книги обліку розрахункових операцій не має.

Представник позивача під час судового розгляду наполягав на тому, що 31.05.2008 року, 13.06.2008 року і 14.06.2008 року відбувалось відключення електроенергії, тому усі розрахункові операції оформлювались за допомогою розрахункових квитанцій.

Судом встановлено, що згідно із листом Державного підприємства «Ялтакурорт» від 19.05.2009 року №01-08/390 (а.с. 37) на електричних мережах цього підприємства наприкінці травня початку червня 2008 року проводились ремонтно-профілактчині роботи, у звязку із чим господарська одиниця позивача систематично відключалась від електропостачання.

Доводи позивача про відключення у нього електроенергії відповідачем, в порядку передбаченому ч. 2 ст. 71 КАС України, не спростовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 265 на період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, але не більше 72 годин (7 робочих днів), відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного реєстратора розрахункових операцій. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач мав право проводити розрахункові операцій на період відключення електроенергії із застосуванням розрахункової книжки, тому доводи податкового органу про наявність підстав для застосування відповідальності за п. 1 ст. 17 Закону №265 є такими, що спростовуються встановленими судом обставинами у справі і суперечать вимогам цього Закону.

Відсутність записів у відповідних розділах книги обліку розрахункових операціях в будь-якому разі не є підставою для застосування вищезазначених штрафних (фінансових) санкцій, тож спірне рішення в тій його частині, що оскаржується, не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, в межах повноважень і в порядку, встановлених Конституцією і законами України.

Інші порушення вимог Закону №265, встановлені у ході перевірки позивача та відображені у акті перевірки від 03.09.2008 №004/01/12/23/23659530, номер бланку 000740, а саме: не забезпечення збереження фіскальних звітних чеків 0518, 0519 в книзі обліку розрахункових операцій; не забезпечення щоденного друку фіскальних звітних чеків за 29.05.2008; проведення розрахункової операції за 03.09.2008 із застосуванням реєстратора розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменувань товару, позивачем не заперечуються та підтверджені наступними доказами: актом перевірки (а.с.45-46), додатками до акту перевірки (а.с.43,44), розрахунком штрафних санкцій (а.с.39), письмовими запереченнями відповідача на позов (а.с.24-27).

Судом встановлено, що за такі порушення вимог Закону №265 позивачу правомірно визначені у рішенні №0011132303 від 26.09.08 фінансові санкції на підставі п. 9, п. 11 ст. 17 Закону №265 на суму 765 грн. Суд зазначає, що у цій частині рішення відповідача позивачем не оскаржується, сума штрафу 765 грн. сплачена до бюджету.

Системний аналіз Закону №265 дозволяє суду зробити висновок про те, що метою цього Закону є передусім необхідність оприбуткування грошових коштів та запобігання тіньовому обігу готівки субєктами господарювання.

Суд також вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню принцип пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, оскільки відсутня шкода чи загроза її завдання державному чи місцевому бюджетам, а застосовані податковою інспекцією штрафні санкції не відповідають ступеню протиправності правопорушення.

Відповідно до частини 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач зазначив позовні вимоги про визнання нечинним спірного рішення в частині, замість визнання його протиправним і скасування, як це передбачено для правових актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторони по справі.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Суд вважає можливим стягнути на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.

У звязку із складністю справи в судовому засіданні 09.07.09 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 14.07.09 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 94, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати частково протиправним і скасувати рішення Державної податкової інспекції в м. Ялта від 26.09.2008 року №0011132303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шекка» в частині штрафних (фінансових) санкцій у сумі 13320,00 грн.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шекка» 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя Циганова Г.Ю.