Ухвала суду № 41753956, 26.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/2719/14

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Градовського Ю.М., Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника відповідачів Беспалько А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги Державної фіскальної служби України (правонаступника Міністерства доходів і зборів України) та Львівської митниці Державної фіскальної служби України (правонаступника Львівської митниці Міндоходів) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України та Львівської митниці Міндоходів, про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И В:

06 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України, Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 02.04.2014 року №769-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Львівської митниці Міндоходів за п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України (за угодою сторін), поновлення його на посаді начальника Львівської митниці Міндоходів.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 з 1986 року працював на державній службі у митних органах та на момент звільнення проходив службу на посаді начальника Львівської митниці Міндоходів. Наказом першого заступника міністра Міністерства доходів і зборів України від 02.04.2014 року № 769-о його було звільнено з посади начальника Львівської митниці Міндоходів за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). Позивач вважає, що з органів митної служби та з посади начальника Львівської митниці Міндоходів його було звільнено за угодою сторін незаконно, оскільки з його боку було відсутнє дійсне волевиявлення на припинення трудових відносин з Міністерством доходів і зборів України та звільнення зі служби в митних органах з посади начальника Львівської митниці Міндоходів. Крім того, позивач зазначив, що оскаржуваний наказ був виданий першим заступником міністра Міністерства доходів і зборів України, який не мав повноважень щодо звільнення керівників регіональних митниць. Відтак, оскаржуваний наказ від 02.04.2014 року №769-о є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 - поновленню на посаді начальника Львівської митниці Міндоходів.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України №769-о від 02.04.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Львівської митниці Міндоходів за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Львівської митниці Міндоходів з 07.04.2014 року.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням відповідачі подали апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, пояснення на них позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника відповідачів Беспалько А.О., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 18.12.1986 року проходив державну службу в митних органах на наступних посадах: інспектора, старшого інспектора, Головного інспектора митного поста «Маяки» Одеської регіональної митниці; начальника оперативно-аналітичного відділу, заступника начальника служби організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Південного територіального митного управління; начальника відділу по боротьбі з нелегальним переміщенням наркотиків, заступника начальника відділення по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил, начальника транспортно-вантажного відділу №2 Чорноморської регіональної митниці; першого заступника начальника Котовської митниці; першого заступника начальника Ягорлицької митниці; заступника начальника служби Південної регіональної митниці; начальника відділу, начальника митного поста «Григорівка», начальника служби митної варти Південної митниці; заступника начальника Львівської митниці; начальника служби оперативного реагування Департаменту боротьби з контрабандою, аналізу ризиків та протидії корупції; в.о. заступника начальника Чопської митниці; заступника начальника Чопської митниці; в.о. начальника Луганської митниці. Наказом Державної митної служби України № 851-к від 19.04.2012 року ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Львівської митниці, а у зв'язку з реорганізацією Державної митної служби України у Міністерство доходів та зборів згідно наказів Міністерства доходів і зборів України № 188-ос від 23.04.2013 року та № 1438-ос від 18.06.2013 року ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Львівської митниці Міндоходів (Т. 1 а.с. 29-32, 44-228).

02.04.2014 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.03.2014 року першим заступником міністра Міністерства доходів і зборів України було видано наказ №769-о від 02.04.2014 року про звільнення позивача з посади начальника Львівської митниці Міндоходів за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) з 07.04. 2014 року (Т. 1 а.с. 33, 34).

04.04.2014 року Львівською митницею Міндоходів видано наказ №401-ос «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України №769-о від 02.04.2014 року» (Т. 2 а.с. 8).

Позивач, оскаржуючи наказ Міністерства доходів і зборів України від 02.04.2014 року №769-о про звільнення його з посади начальника Львівської митниці Міндоходів за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), під час судового розгляду у судах 1-ї та 2-ї інстанції зазначив, що на час написання заяви про звільнення з посади від 29.03.2014 року у нього не було фактичного наміру звільнятися зі служби в митних органах з посади начальника Львівської митниці Міндоходів, у зв'язку з відсутністю будь-яких причин та мотивів, які б спонукали його до припинення трудових відносин із Міністерством доходів і зборів України. Пояснив, що станом на 29.03.2014 року він мав двадцятивосьмирічний стаж державної служби в митних органах, займаючи з 18.12.1986 року різні посади та поступово здійснюючи просування по кар'єрній драбині. З 19.04.2012 року займав посаду начальника Львівської митниці Державної митної служби України, а з 23.04.2013 року та 18.06.2013 року - відповідно посади виконуючого обов'язки начальника Львівської митниці Міндоходів та начальника Львівської митниці Міндоходів. Перебуваючи у відрядженні на навчанні у м. Хмельницькому позивач 29.03.2014 року у вихідний день (субота) був викликаний заступником міністра Міністерства доходів і зборів України Науменком В.П., до ведення якого входив Департамент митної справи, до м. Києва за адресою: вул. Дегтярівська, 11 «г». Окрім позивача, до м. Києва також було викликано ще шістнадцять осіб - начальників регіональних митниць, де в ході спільної бесіди їм всім було запропоновано, у зв'язку з ліквідацією Міністерства доходів і зборів України, для полегшення процедури подальшого прийняття на ті ж самі посади в новостворений орган, що буде здійснювати реалізацію державної митної політики, написати заяви про звільнення з посад керівників регіональних митниць за угодою сторін. Оскільки позивач мав тривалий стаж проходження митної служби, під час якої така практика неодноразово застосовувалась при реорганізації митних органів та призначенні його на посади в новостворених структурах митного органу, а також не маючи підстав не довіряти зазначеній посадовій особі, ним за заздалегідь підготовленим заступником міністра Міністерства доходів і зборів України зразком власноручно було написано заяву про звільнення його з посади начальника Львівської митниці Міндоходів за угодою сторін з 07.04.2014 року. При цьому позивачем не було зазначено у зазначеній заяві будь-яких причин звільнення, оскільки такі об'єктивно були відсутні. Разом з тим, після звільнення позивача із займаної посади ліквідація Міністерства доходів і зборів України не відбулась та новий орган створений не був, що, на його думку, свідчить про введення його в оману вищезазначеними діями та порушення його прав та інтересів. В обґрунтування зазначеного позивач наголошує на тому, що при написанні заяви від 29.03.2014 року у нього було відсутнє фактичне волевиявлення на припинення трудових відносин з митними органами Міністерства доходів і зборів України та звільнення з посади начальника Львівської митниці Міндоходів, а зазначену заяву ним було написано суто за пропозицією заступника міністра Міністерства доходів і зборів України з метою подальшого працевлаштування в новоствореному митному органі та уникнення проходження додаткових процедур, пов'язаних із переведенням та реорганізацією. Про відсутність наміру звільнятись з займаної посади, згідно пояснень позивача, свідчать наступні факти: написання при аналогічних обставинах заяв про звільнення керівниками інших регіональних митниць, тривалий стаж державної служби позивача в митних органах, його великий професійний досвід та бездоганна репутація, відсутність у нього нарікань по службі з боку керівництва та діючих дисциплінарних стягнень, обставин, які заважали б йому з власної ініціативи проходити подальшу службу в митних органах на посаді начальника Львівської митниці Міндоходів, або обставин, які б свідчили про наявність наміру припинити з ним трудові відносини з ініціативи Міністерства доходів і зборів України. Про відсутність наміру у позивача припиняти свою трудову діяльність свідчить також відсутність у нього права на момент звільнення на отримання пенсії за віком чи за вислугою років. Крім того, позивач зазначив, що у разі наявності у нього дійсного наміру припиняти трудові відносини із Міністерством доходів і зборів України, у тому числі у зв'язку з ліквідацією зазначеної державної установи, у нього були інші, більш вигідні в матеріальному та соціальному плані, підстави для звільнення з посади.

В обґрунтування протиправності оскаржуваного наказу Міністерства доходів і зборів України позивач також посилався на відсутність повноважень щодо звільнення керівників регіональних митниць у першого заступника Міністра доходів і зборів України, яким від імені Міністерства було видано та підписано спірний наказ №769-о від 02.04.2014 року, з огляду на те, що такі повноваження має лише міністр або особа, яка виконує його обов'язки. Разом з тим, перший заступник міністра доходів і зборів приступив до виконання повноважень керівника Міністерства доходів і зборів України лише з 16.04.2014 року відповідно до наказу №248, а отже, на час видання та підписання наказу про звільнення позивача відповідних повноважень не мав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що наказ Міністерства доходів і зборів України від 02.04.2014 року №769-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Львівської митниці Міндоходів за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) був прийнятий відповідачем неправомірно та з порушенням прав позивача, з чим погоджується апеляційний суд.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з підстав припинення трудового договору відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України є угода сторін.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що під поняттям угода слід розуміти вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого між роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз'яснено, що судам при розгляді трудових спорів слід мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Отже, основними умовами угоди сторін про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є бажання обох сторін припинити трудовий договір та встановлення строку, з якого цей договір припиняється.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, визначальною умовою припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є наявність фактичного наміру працівника та роботодавця на припинення трудових відносин за взаємною згодою. Відсутність вільного волевиявлення, у тому числі з підстав наявності будь-якого тиску при укладанні такої угоди, не дає підстав вважати наявність фактичного наміру працівника звільнитись з роботи саме за угодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Суди обох інстанції знаходять обгрунтованими пояснення ОСОБА_1 про відсутність у нього під час написання заяви вільного волевиявлення та фактичного наміру на припинення трудових відносин із Міністерством доходів і зборів України, оскільки у ОСОБА_1 були відсутні будь-яких підстави з власної ініціативи припиняти трудову діяльність в митних органах та проходження державної служби на займаній ним посаді. Відповідачем не зазначено та судом не встановлено інших підстав для припинення трудової діяльності позивача з ініціативи Міністерства доходів та зборів України, як то, наприклад, наявність кримінального або дисциплінарного провадження відносно позивача, діючих дисциплінарних стягнень або ризиків настання для нього будь-яких інших негативних наслідків в разі залишення його на службі в митних органах.

Будь-яких доказів на спростування зазначених позивачем та встановлених під час судового розгляду обставин щодо відсутності з боку ОСОБА_1 фактичного наміру звільнятись з посади начальника Львівської митниці за угодою сторін відповідачами не надано.

В свою чергу, про обґрунтованість пояснень позивача про написання ним заяви про звільнення з посади начальника Львівської митниці Міндоходів за згодою сторін за пропозицією заступника міністра Міністерства доходів і зборів України у зв'язку з ліквідацією Міністерства з метою полегшення процедури подальшого прийняття на ту ж саму посаду в новостворений митний орган свідчить також те, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 року №67 була розпочата процедура ліквідації Міністерства доходів і зборів України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржуваний наказ від 02.04.2014 року №769-о був виданий відповідачем Міністерством доходів і зборів України за відсутністю фактичного та вільного волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення його з посади начальника Львівської митниці Міндоходів з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Також, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги той факт, що зазначений наказ був виданий та підписаний від імені Міністерства доходів і зборів України 02.04.2014 року першим заступником міністра Міністерства доходів і зборів України за відсутності у нього повноважень на звільнення позивача, як керівника регіональної митниці.

Відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року №3166-VІ - міністр як член Кабінету міністрів України здійснює повноваження, визначені Законом України «Про Кабінет Міністрів України», та, як керівник міністерства, звільняє з посад керівників територіальних органів міністерства.

Так, згідно пп. 9 п. 11 Положення «Про Міністерство доходів і зборів України», затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 року №141/2013 (далі Положення №141/2013) міністр, як керівник міністерства, звільняє з посад керівників територіальних органів, до яких відповідно до п. 7 зазначеного Положення належать, у тому числі і митниці.

Пп. 25 п. 11 Положення №141/2013 передбачено, що накази Міністерства доходів і зборів України підписує міністр.

Відповідно до п. 2.1.2. Регламенту Міністерства доходів і зборів України, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України» від 12.04.2013 року №40, міністр звільняє з посади керівників територіальних органів Міністерства за погодженням з головами відповідних місцевих державних адміністрацій.

Згідно п. 4.1.2. вказаного Регламенту міністр або особа, яка тимчасово виконує його обов'язки, підписує накази, а перший заступник відповідно до п. 4.1.4 Регламенту, підписує розпорядження.

Отже, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції та підкреслює, що з матеріалів справи та аналізу наведених норм слідує, що право на підписання наказу про звільнення позивача мав лише Міністр доходів і зборів, або особа, яка виконує його обов'язки.

Як вбачається з копії наказу Міністерства доходів і зборів України №248 від 16.04.2014 року перший заступник Міністра доходів і зборів України Білоус І.О., який підписав спірний наказ про звільнення ОСОБА_1, приступив до виконання повноважень Міністра доходів і зборів України лише з 16.04.2014 року (т. 2 а.с. 11).

Зазначеного факту відповідачами спростовано не було, а отже ними не доведено наявності станом на 02.04.2014 року відповідних повноважень службової особи, якою підписаний оскаржуваний наказ від 02.04.2014 року №769-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Львівської митниці Міндоходів.

Крім того, згідно наказу Міністерства доходів і зборів України «Про тимчасовий розподіл обов'язків між керівництвом Міндоходів» від 17.03.2014 року №183 Департамент митної справи не входив до сфери відповідальності першого заступника Міністра доходів і зборів України.

Колегія суддів відхиляє посилання апеляційних скарг в обґрунтування наявності у зазначеної посадової особи відповідних повноважень щодо звільнення позивача з огляду на призначення її розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.03.2014 року №159-р на посаду першого заступника Міністра доходів і зборів України, оскільки зазначена обставина не свідчить про набуття цією особою повноважень Міністра доходів і зборів України чи особи, що виконує його обов'язки (Т. 2 а.с. 20).

Отже суд першої інстанції дійшов вірно зазначив про недоведеність відповідачами обґрунтованості та правомірності наказу Міністерства доходів і зборів України від 02.04.2014 року №769-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Львівської митниці Міндоходів за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Згідно ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення його на посаді начальника Львівської митниці Міндоходів, яку він займав до звільнення, з 07.04.2014 року.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачі, які є суб'єктами владних повноважень, свою позицію не довели та не обґрунтували. В свою чергу позивач довів протиправність прийнятого відповідачами наказу.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції правильним і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.

Відтак, апеляційні скарги Державної фіскальної служби України та Львівської митниці Державної фіскальної служби України задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної фіскальної служби України та Львівської митниці Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя Ю.М.Градовський

Суддя Ю.В.Осіпов