Ухвала суду № 41749991, 27.11.2014, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 683/796/14-ц

Провадження № 22-ц/792/2305/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Баса О.Г.,

суддів - Карпусь С.А., Федорової Н.О.,

при секретарі - Бондарі О.В.,

з участю: позивача - ОСОБА_1 та

його представника - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3 та

її представника - ОСОБА_4,

представника КЕВ м. Хмельницького,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та представника квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення у квартиру та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування квартирою,

в с т а н о в и л а:

17 березня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом. В його обґрунтування зазначив, що 17.07.2004 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька ОСОБА_2. 25.02.2011 року, на підставі рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради від 24.02.2011 року, йому було видано ордер на право зайняття жилого приміщення в службовій квартирі за адресою АДРЕСА_1, разом із членами сім'ї - дружиною та донькою. З жовтня 2012 року вони з відповідачкою фактично припинили шлюбні відносини. Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 03.12.2012 року шлюб між ними було розірвано. Через неприязні стосунки, які склалися між ним та відповідачкою, з грудня 2012 року він винаймав житло та проживав окремо. У службовій квартирі залишалися усі його особисті речі та майно, яке він з відповідачкою придбав в період спільного проживання. Тому,

_________________

Доповідач у першій інстанції Сагайдак І.М. Провадження № 22-ц/792/2305/14

Суддя-доповідач Федорова Н.О. Категорія № 43

систематично приходив в квартиру, брав необхідні речі, змінював одяг, взуття. З 15.03.2013 року він не може потрапити у квартиру, оскільки ОСОБА_3 змінила замок у вхідних дверях. Надати ключ від нового замка відмовилась. Іншого житла у нього немає. А тому, просив суд зобов'язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселити його у зазначену квартиру.

08.09.2014 року в ході судового розгляду справи квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (надалі - КЕВ м. Хмельницького) пред'явив позов до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування квартирою, вступивши у справу в порядку ст. 34 ЦПК України, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. В обґрунтування позову зазначив, що спірна квартира має статус службового житла та належить на праві власності Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Хмельницького. 25.02.2011 року, на підставі ордеру № 862 від 25.02.2011 року, у цю квартиру вселилася сім'я у складі трьох осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їхньої доньки ОСОБА_7 Починаючи з травня 2012 року ОСОБА_1 не проживає у даній квартирі, забрав власні речі, припинив оплачувати комунальні послуги та утримувати квартиру в належному стані. Це підтверджується довідками про перевірку житлових умов житлової комісії військової частини від 08.07.2012 року, 10.10.2012 року та 12.01.2013 року, а також актом обстеження житлових умов від 13.02.2013 року. Зазначав, що ОСОБА_1 втратив право користування квартирою, оскільки фактично не проживає у ній без поважних причин понад шість місяців. А тому, просив суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселити його у квартиру. У задоволенні позову КЕВ м. Хмельницького відмовлено.

Непогоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, а позов КЕВ м. Хмельницького - задовольнити.

Рішення суду першої інстанції вважає незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене без належної оцінки доказів та повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що судом правильно встановлено період, протягом якого ОСОБА_1 не проживав у квартирі - з травня 2012 року по листопад 2014 року. Проте, всупереч вимогам постанови пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», суд не встановив дійсних причин відсутності ОСОБА_1 у квартирі.

Вважає, що суд не дав правової оцінки позовній заяві ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, яка була досліджена у судовому засіданні. Зокрема, в позові останній зазначав, що не проживає з нею ще з жовтня 2011 року.

Крім того, суд безпідставно не взяв до уваги, як докази, копії довідок житлової комісії військової частини про перевірку житлових умов від 08.07.2012 року, 16.10.2012 року та 12.01.2013 року, у яких зазначено, що на час перевірок ОСОБА_1 у квартирі не проживає, його особисті речі відсутні.

Що ж до заміни замка у вхідних дверях, то стверджує, що попередній замок зламався, а тому вимушена була купити новий. Зайвого ключа у неї не було, перешкод ОСОБА_1 у виготовлені його дубліката не створювала.

Окрім того, судом встановлено, але не враховано того, що позивач перестав проживати в квартирі з травня 2012 року, а звернувся до суду з позовом 17.03.2014 року, фактично не проживаючи у квартирі 1 рік та 10 місяців.

Зазначає, що ОСОБА_1 з жовтня 2012 року перебуває у шлюбі з іншою жінкою. 14.01.2014 року у них народилася дитина, що свідчить про його небажання проживати у спірній квартирі.

Вважає, що ним не надано жодного доказу перебування у квартирі з травня 2012 року, чи спроби в неї вселитися, окрім звернення до правоохоронних органів 15.02.2013 року із заявою про неможливість потрапити у зазначене житло. Вважає, що висновки суду про те, що поважною причиною відсутності ОСОБА_1 у квартирі є неприязні відносини між ними, є необґрунтованими, адже це не підтверджено жодним доказом.

Непогоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник КЕВ м. Хмельницького подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов КЕВ м. Хмельницького.

Рішення вважає незаконним і необгрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Стверджує, що суд не врахував статус спірної квартири, яка є службовою і належить на праві власності Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Хмельницького. Зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розлучені, в останнього є інша сім'я. Відповідно до Постанови ради міністрів УРСР № 37 від 04.02.1988 року «Про службові жилі приміщення» проживання двох різних сімей у одній службовій квартирі заборонено. У разі залишення рішення суду першої інстанції без змін у службовій квартирі будуть проживати дві сім'ї. Вважає, що відповідно до ст.ст. 71, 72 ЖК України ОСОБА_1 втратив право користування даною квартирою.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник підтримали апеляційну скаргу з мотивів, які в ній зазначені.

Представник КЕВ м. Хмельницького у судовому засіданні також підтримала апеляційну скаргу з викладених у ній підстав та пояснила, що обов'язок по забезпеченню службовим житлом військовослужбовців лежить на КЕВ. Однак, на даний час, він не може його виконати, оскільки немає у розпорядженні двох окремих квартир.

ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні заперечили проти апеляційних скарг, вважаючи їх необґрунтованими, просили їх відхилити. Зазначили, що рішення суду першої інстанції є законним, оскільки при його винесенні було враховано те, що відповідачкою чинились перешкоди для його вселення до квартири.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріалами справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним та обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У відповідності до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Правильно встановивши фактичні обставини справи, давши належну оцінку доказам у справі, зробивши висновки, які узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, а в позові КЕВ м. Хмельницького відмовив.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 17 липня 2004 року по 14 грудня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них 9 лютого 2006 року народилась донька ОСОБА_7.

Під час шлюбу 25 лютого 2011 року ОСОБА_1 на сім'ю з трьох осіб: він, дружина ОСОБА_3 та донька ОСОБА_7, отримав ордер № 862 на право зайняття двокімнатної службової квартири АДРЕСА_2.

Вказана квартира належить Міністерству оборони України та знаходиться у розпорядженні КЕВ міста Хмельницького.

Після отримання ордеру сторони разом із донькою вселились до зазначеної квартири та проживали у ній спільно до травня 2012 року. Упродовж 2012 року між подружжям постійно виникали сімейні конфлікти та сварки, що переросло у неприязні відносини. У зв'язку з цим, у травні 2012 року ОСОБА_1 змушений був залишити квартиру, хоча іншого житла у місті не мав.

У вересні 2012 року, ще до офіційного розлучення, остання змінила замки до вхідних дверей квартири і по даний час не допускає його до житла та не надає новий примірник ключів.

Вказане підтверджується даними: рішення Старокостянтинівського районного суду від 3 грудня 2012 року про розірвання шлюбу (а.с. 9); свідоцтва про народження дитини (а.с. 8); ордеру № 862 від 25.02.2011 року (а.с. 5); висновків Старокостянтинівського РВ УМВС України в Хмельницькій області від 18.03.2013 року та від 24.03.2014 року (а.с. 7, 20); витягу з протоколу № 3 від 20.03.2014 року житлової комісії військової частини А 4009 (а.с. 58, 59); акту обстеження житлово-побутових умов від 13.02.2013 року (а.с. 120); показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та іншими матеріалами справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право на житло здійснюється громадянами в порядку, визначеному Житловим кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами України. З метою забезпечення цього права в житловому законодавстві України передбачено надання службових жилих приміщень. Такі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (частина перша статті 118 Кодексу).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Пунктом 28 Постанови Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 «Про службові жилі приміщення» передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані в статті 71 Житлового кодексу УРСР.

Частинами 1, 2 ст. 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Враховуючи приписи даних норм, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач з поважних причин змушений був залишити спірну квартиру, - через неприязні відносини, які склались між сторонами, постійні сварки та скандали, а відповідачка на даний час свідомо чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою, змінивши замки на вхідних дверях. А тому, правильно поновив порушене право ОСОБА_1, зобов'язавши відповідачку не чинити перешкод в користуванні останнім квартирою та вселив його до помешкання.

У зв'язку з вищевикладеним, суд також прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання позивача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив дійсних причин відсутності ОСОБА_1 у квартирі не відповідають змісту описової та мотивувальної частини оскаржуваного рішення. Зокрема, як вбачається з зазначеного рішення, суд встановив, що такими причинами є сімейні конфлікти та сварки між подружжям, які переросли у неприязні відносини.

Твердження відповідачки про те, що суд не дав правової оцінки позовній заяві ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якій він зазначив, що не проживає з нею ще з жовтня 2011 року також не відповідає дійсності. Мотивуючи своє рішення, суд правильно зазначив, що позовна заява має посилання на припинення між сторонами з зазначеного періоду шлюбних стосунків, а не припинення проживання в одній квартирі та переїзду позивача до іншого помешкання.

Послання в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно не взяв до уваги, як докази, копії довідок житлової комісії військової частини про перевірку житлових умов від 08.07.2012 року, 16.10.2012 року та 12.01.2013 року, у яких зазначено, що на час перевірок ОСОБА_1 у квартирі не проживає, його особисті речі відсутні не ґрунтуються на законі.

Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 60, ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Як вбачається з матеріалів справи, після витребовування судом оригіналів зазначених актів, а також належним чином завіреної копії журналу реєстрації заяв відповідачки, адресованих голові житлової комісії в/ч А 2502 від 02.07.2012 року, 09.10.2012 року та 04.01.2013 року про перевірку її житлових умов, такі надані суду не були. А тому, суд правильно, з урахуванням вимог закону про належність та допустимість доказів, не прийняв їх до уваги.

Що стосується тверджень відповідачки про те, що вона не чинить позивачу перешкод у користуванні квартирою, а замки змінила лише тому, що вони зламались, то такі є непослідовними, а отже сумнівними. Зокрема, з даних висновку ДІМ Старокостянтинівського РВ УМВС України в Хмельницькій області від 18.03.2013 року (а.с. 7) вбачається, що опитана ОСОБА_3 пояснила, що вона змінила замок на вхідних дверях через те, що чоловік постійно вчиняв відносно неї сімейні сварки.

Крім того, у судовому засіданні як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, відповідачка фактично визнала право позивача на проживання у спірній квартирі. Однак пояснила, що вони не зможуть вже разом проживати однією сім'єю, оскільки в нього є інша жінка, яка народила йому дитину.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки подав позов, фактично не проживаючи у квартирі 1 рік та 10 місяців, не ґрунтуються на вимогах закону. Зокрема, в судовому засіданні було доведено те, що відповідачка замінила замки у вхідних дверях у вересні 2012 року, тобто через 4 місяці після того як ОСОБА_1 з поважних причин залишив квартиру. Після цього, як вбачається з вищевказаного, останній намагався декілька разів до неї потрапити, але не зміг цього зробити. Тобто він продовжував зберігати намір ставитись до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання.

Що стосується посилання КЕВ м. Хмельницького в апеляційній скарзі на неможливість проживання у спірній квартирі двох окремих сімей, то такі не стосуються предмету заявленого позову. Зокрема, питанням поліпшення житлових умов та забезпеченням житлом військовослужбовців відноситься до компетенції саме зазначеного органу.

Доводи апеляційних скарг не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу представника квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України відхилити.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Н.О. Федорова